Швидко домчали коні до квартири Преженковської, і вона граційно вистрибнула з саней.
— До побачення! — гукнула.
Зникла, як привид, а з ним розвіялися і сердечні згадки. Дома в думках ще довго продовжував розмову з Волконським про роль театру у відродженні…
34
Зустрічі Котляревського з Новиковим переросли в задушевну дружбу. Особливо зближував їх спільний інтерес до літератури. Родич відомого просвітителя Миколи Івановича Новикова, Михайло Миколайович багато знав цікавого і повчального з діяльності видавця сатиричних журналів часів царювання Катерини II та Павла І. З його розповідей Іван Петрович дізнавався про разючі епізоди з переслідувань журналіста-сатирика та п'ятнадцятирічного його ув'язнення у Шліссельбурзькій фортеці.
У Петербурзі, до прибуття в Полтаву на посаду управителя канцелярії генерал-губернатора, Новиков зустрічався з молодими літераторами, приятелював з письменником Федором Глінкою, входив у таємне товариство “Союз порятунку” та брав участь у масонській ложі. Не раз він розмовляв з Пестелем та іншими буревісниками дворянської молоді.
Разом друзі читали нові журнали. Обох їх цікавив журнал “Украинский вестник”, що почав у 1816 році виходити в Харкові.
Одного грудневого вечора 1817 року Михайло Миколайович приніс до Котляревського цілу паку журналів і газет.
Ще на порозі гукнув:
— Ура! Перемога, Іване Петровичуі
— Яка перемога?
— Є повідомлення із столиці про надання вам звання майора! Це ж перемога!
Пригадавши розумні слова дорогого Василя Капніста, Іван Петрович відповів:
— Капітанів та майорів у мундирах у нас досить. Та мало капітанів духовного життя, мало майорів гуманізму й освіти.
— Але зважте, що вам надано звання майора за виховну роботу, за працю в Будинку для виховання бідних. Та й те зважте, що це була ініціатива такої гуманної людини, як наш Рєпнін. Отже, дозвольте поздоровити вас і потиснути руку. Офіційно сам Рєпнін повідомить вас на черговому прийомі.
— Дякую, — скромно відповів Котляревський. Підійшовши до столу, Новиков розгорнув принесений журнал “Украинский вестник” і промовив ще урочистішим тоном:
— А тепер прочитайте оце!
То був відгук на виставу в Харкові “Казака-стихотворца”. В ньому значилося:
“Прочитавши в оголошенні про постановку оного, я сподівався побачити щось подібне до незрівнянної малоросійської “Енеїди”; мрії мої про вдоволення підкріпились ще чутками, з якими оплесками прийнята була ця опера на петербурзькому театрі, але скільки уява моя не була зайнята на користь п'єси, все ж я ледве міг дослухати кінець. Що це за твір?”
— Що ви скажете? — запитав Новиков. Іван Петрович розвів руками. — Ви створили українську “Енеїду”…
— Тільки чотири частини. Останні дві ще продовжую писати.
— Але і в тому вигляді, що є, ваша “Енеїда” стала знаменитою. В ній ви дали змогу читачам відчути життя народу. Ви заговорили в поемі як істинний син народу…
— Я не заслужив такої похвали…
— Це не похвала… Ви порушили вікове мовчання. Подали голос, ніби з глибокого підземелля, і слово прорвалося на світ сонця. А тепер треба поширити звучання цього слова. Ви, тільки ви повинні створити українську народну драму.
— Це моя мрія. Але є багато перешкод. Та й багато службових справ, доручень генерал-губернатора. Ось зобов'язав ще й вести бібліотеку заснованого ним біблійного товариства.
— То князь виконує волю імператора, який вирішив через біблійні товариства поширювати занепалий дух божого смирення, а через військові поселення, створені за проектом Аракчеєва, здійснювати свавілля тупої воєнної диктатури… Будемо відверто говорити, як друзі. Після Вітчизняної війни наша країна вступила в період вражаючих контрастів. З одного боку, піднесення народного патріотизму, волелюбства, а з другого — наступ реакції у відвертих і найдошкульніших формах. Дворянська інтелігенція, що вся разом ішла на боротьбу за спасіння вітчизни, тепер розкололася на два табори. Як завжди в часи мракобісся і тиранії, виступали поодинокі будителі, провісники волі. Завжди їх боялися і знищували тирани. Пригадайте з римської історії тирана Тіберія, який переслідував історика Кремуція, бо вважав небезпечними людей розуму. Так і в наш час дух аракчеєвщини і дух вольності несумісні. Ростуть, підіймаються бурхливі хвилі, хоч поки що розбиваються об мури реакції. Але навіть краплини води довбають каміння! А слова поетів діють сильніше за краплини води… Послухайте ось, як пише молодий поет Пушкін. Це із вірша “Вольность”, який я недавно одержав зі столиці.
Хочу воспеть свободу миру,
На тронах поразить порок.
А от ще разючіші рядки:
Тираны мира! трепещите!
А вы мужайтесь и внемлите,
Восстаньте, падшие рабы!
— Далі читайте ви, — передав вірш Івану Петровичу, а сам лише повторював з прочитаного: — “Самовластитель-ный злодей! Тебя, твой трон я ненавижу…” Сильно! Вражаюче! От що значить слово! Ви поет і це розумієте краще за мене.
Новиков розповів про столичний досвід організації масонських лож, де учасники домовлялися до спільної діяльності, до взаємосприяння.
— Я маю доручення, — повідомив він, — організувати в Полтаві відділення столичної ложі “вільних каменярів”, як по традиції називають себе масони.
Іван Петрович ще в армії зустрічався з офіцерами, які брали участь у масонських ложах, слухав від них про таємні збори, наповнені містичними дійствами. Це все не відповідало життєвій, відвертій його вдачі. Тому він зауважив:
— Я не бачу великої користі від таємних сходок аристократів, що ховаються за затемненими вікнами, одягають якесь надзвичайне вбрання, виголошують якісь символічні сповіді. Правду треба шукати в житті.
— Ви не маєте повного уявлення про товариство “вільних каменярів”. Головне полягає в ідеї братерської любові, рівності, взаємодопомоги, самопізнання і морального самовдосконалення…
— То з цим не треба ховатися в темних кімнатах. Краще виносити все на світ сонця.
— Справа в тому, що світ сонця занадто захмарений у наші часи. Масони проголошують сповіді без попів і єпископів, вони проти церковщини. Та, зрештою, різні можуть бути форми об'єднань, де сходяться люди, ховаючись від блюстителів державного порядку.
— Все-таки мені подібні зібрання нагадують сентиментально-моралізаторську комедію, в якій лише не вистачає зітхання дам.
— Але навіть комедія може обернутися на драму, коли в неї внести поглиблений зміст. Признаюсь вам, що наші завдання далеко ширші. Треба насамперед ближче пізнати людей, привчитись до конспірації, а потім…
Новиков утримався сказати, що під прикриттям масонської ложі в столиці було утворено політичне товариство “Союз порятунку”.
— Наша масонська ложа буде відділенням столичної “Астреї”. Вам доведеться в ній виконувати роль витії. Тобто проголошувати підготовлені повідомлення, зачитувати твори, що поступатимуть до нас на зразок того вірша, з яким ми познайомились сьогодні.
Іван Петрович дав згоду прибути на збори масонської ложі…
З кожною зустріччю тіснішали взаємини друзів. Новиков знайшов у особі Івана Петровича самобутню, розумну людину…
У 1818 році на посаду ад'ютанта генерал-губернатора Рєпніна прибув з Петербурга підполковник Матвій Іванович Муравйов-Апостол. Він зустрівся з Новиковим.
Ще перед від'їздом зі столиці за участю братів Мурав-йових-Апостолів було створено таємне товариство “Союз благоденства”, замість раніше заснованого “Союзу порятунку”. Нове товариство виразніше визначило політичну програму, прийняло статут, в якому вимагалося розповсюджувати освіту, засновувати благодійні заклади та готувати державний переворот.
Муравйов-Апостол познайомив Новикова зі статутом “Союзу благоденства”, повідомив, що в товаристві намічаються два крила: одні висловлюються за конституційну монархію, а інші — за республіку.