Грозовий ранок – Іван Пільгук

— Коли виставляли в полтавському театрі мою “Ябеду”, я пообіцяв запросити артистів у Обухівку, якщо відбудеться нова вистава ще з більшим успіхом. Таке сталося. “Наталка Полтавка” перемогла всі інші вистави в полтавському театрі. Спасибі автору і акторам!

Вся обстановка схиляла присутніх до простого поводження, до відвертості й дотепів. За столом розмовляли про різні новини. З подіями у політичному житті був добре обізнаний Пестель. Знаючи Василя Капніста як противника аракчеєвського режиму, Пестель сміливо розповідав про нещодавнє чугуївське повстання військових поселенців.

— А в Шебелинці селяни вчинили заколот, — говорив він, — забарикадувалися возами колом у кілька рядів і вели бій з каральними військами.

— Панове, — обізвався Новиков, — яку з подій цього, 1819 року майбутній історик поставить на перший план — чугуївське повстання чи виставу “Наталки Полтавки”?

Цей дотеп примусив зніяковіти Котляревського. Щепкін непомітно потис йому руку.

— Обидві події варті уваги, — відповів Сергій Мурав-йов-Апостол, — бо обидві вони є повстаннями проти…

Повстаннями проти всього, що сковує думку, почуття, гальмує наш розвиток, — додав Новиков.

Після обіду гості розійшлися на прогулянку. Котляревський і Щепкін спустилися на берег Псла. Сонце, сідаючи над обрієм, розсипало проміння в прозорій хвилі, вигравало відблисками на чистому піщаному дні. Лягав на землю теплий вечір. Плескіт води, сюрчання невгамовних коників у прибережній траві зливалися в дивну мелодію, яка пливла за хвилею у вечорові сутінки. Земля пахла, мов розігрітий віск, дихала своєю родючістю.

В цей час Іван Петрович пожалкував, що не прибула в Обухівку Таня Преженковська, до якої він звик під час репетицій і відчував якусь теплу приязнь.

“А може, більше щось?” — запитував себе в думках і відповідав: “Ні… Тільки звичка, й не більше…” А чому вона не погодилась їхати разом?.. Дала обіцянку Трощинському їхати з ним у ридвані в його маєток у Кибинці. “Ми там зустрінемося”, — тільки посміхнулася. А на запитання: “У цьому ж убранні Наталки Полтавки?” — відповіла: “У цьому. І з любимою вашою піснею “Чого вода каламутна”…

Здається, що то була щира, задушевна розмова. Вона й тепер полонить думки, що виплітають прозорими нитками картини, на які лягали тіні пройденого. То вони викликали тиху радість, то гіркоту, давно приховану в глибині серця. Здавалося, що й небозвід нахилився, прислухався до тих думок.

Пливли наповнені сердечною музикою хвилини… Та раптово Щепкін розвіяв ті думи піснею:

З того часу, як женивсь.

Я ніколи не журивсь,

Ой чук, Тетяна

Чорнобрива, кохана.

То він імпровізував пісню Михайла Чупруна з п'єси “Москаль-чарівник”, яку щойно закінчив Котляревський, маючи намір виставити її в кріпацькому театрі у Кибинцях, куди мав запрошення від Трощинського…

А в одній із альтанок зібралися учасники таємного товариства — Пестель, Сергій Волконський, Олексій Капніст, Лорер, брати Муравйови-Апостоли.

Новиков повідомив однодумців про свою дружбу з Котляревським, якого він морально готує до вступу в таємне товариство. Присутні схвально поставились до цього повідомлення. Однак це суто конспіративне зібрання провадилося лише з участю цілковито здружених і перевірених учасників таємного товариства.

У тісному колі сиділи прославлені у Вітчизняній війні офіцери, які розгортали боротьбу проти самодержавства. Виділявся своєю поважністю, вольовим виразом красивого обличчя ще молодий генерал Сергій Волконський. Будучи рідним братом генерал-губернатора Рєпніна, він охоче прибув на його запрошення, використовуючи нагоди для зв'язків з учасниками нелегальних груп.

Нагороджений золотою шпагою за хоробрість у Бородинській битві, Павло Пестель привертав до себе увагу енергійністю, задумливим виразом розумних очей, здібностями захоплено й переконливо говорити. Молодший за інших Сергій Муравйов-Апостол приніс до друзів не тільки розкішну густу шевелюру та проникливий вираз темних очей, а й досвід повстання Семеновського полку, що відбулося в 1815 році. А тепер на посаді підполковника служить у частинах, дислокованих на Україні.

Говорили між собою стисло, конкретно, як належить військовим і учасникам нелегальних груп.

— Чугуївське повстання цього року остаточно переконує мене в необхідності встановлення республіканського устрою, — говорив Пестель.

— І революційного знищення царського дому Романових, — додав Волконський. — Настрій в армії тривожний. Зріє військовий заколот. Треба вибрати влучний час і дати сигнал. На півночі діють Рилєєв і його друзі. На півдні розгорнута робота в полках. Навіть рядові солдати за нас.

— Я уявляю військовий переворот з деякою участю народної маси, — вставив Новиков. — Необхідне опертя на народ.

— Народ пробуджується… Це так. Пробуджувались колись і раби, яких вів за собою Спартак… Але нам треба опиратися тільки на свідомих, мужніх бійців. Зараз уже не час ховатися під завісами масонських лож, — наполягав Пестель.

— До того ж уряд забороняє масонські ложі. Полтавська ложа “Любов до істини” закрита, — додав Новиков.

— Вам, Михайле Миколайовичу, — звернувся Волконський до Новикова, — є важливіше завдання, ніж керівництво масонською ложею. Це завдання всього “Союзу благоденства”… Треба виробити проект республіканської конституції.

— Буду виконувати доручення.

— Тримайте зі мною в цьому зв'язок, — зауважив Волконський.

Коли замовкали голоси в повитій диким виноградом альтанці, нічну тишу порушував солодкуватим белькотанням перепел у достигаючому просі та, ніби дратуючи його, розсипала ракша терпкі звуки в шелесті осоки.

На небі попливла з заходу невелика хмарина, волочучи за собою тінь через побілені хати, стодоли, обважнілі плодами садки. Десь на крайнебі хмарина зустрілася з іншою, привітавшись ударом грому. Але серед неба яскраво горіли зорі, а за лісом по той бік Псла ховався вогненно-червоний місяць, запалюючи верхи дерев янтарним відблиском.

Від Псла поверталися Щепкін і Котляревський, наблизились до альтанки, звідки почули знайомі голоси. Хтось читав:

И на обломках самовластья

Напишут наши имена.

Почувся голос Волконського:

— Тільки раб душею може бути тираном над рабами! Іван Петрович завагався — чи зайти в альтанку? Там

раптом зірвалася пісня. Молодий голос Сергія Муравйова-Апостола виводив:

Цар наш німець руський,

Надів штани вузькі!

Чоловічі голоси підхопили:

От так цар,

От так цар,

Православний государ!

На порозі альтанки з'явилися брати Муравйови-Апостоли, Сергій Волконський, Пестель, Новиков. Пісню продовжив Пестель:

Тільки за паради

Він дає награди!

Хор приспівував;

От так цар,

От так цар,

Православний государ!

Далі Волконський могутнім голосом затяг:

А за правду-матку

Гонить на Камчатку!

Підхопили приспів інші. До них приєдналися і Щепкін та Котляревський:

От так цар,

От так цар,

Православний государ!

Щепкін у такт приспівові пішов навприсядки вибивати гопака.

— Ура! Перемога наша! — гукнув Матвій Муравйов-Апостол і в такт танцюристові почав плескати долонями. До нього приєдналися й інші, обступивши колом невтомного завзятця, наче цим відзначали його викуп на волю.

До Котляревського підійшов Новиков, стиха мовив:

— Згадували про вас, Іване Петровичу… На нашу долю випали важливі доручення…

Друзі обіймалися, обмінювалися дотепами. Всіх ласкаво обгортала своєю синьою пеленою задумливо-чарівна ніч.

На ранок в Обухівку прибули з Кибинець від Трощинського запряжені добрими кіньми екіпажі для гостей.

Ще роса лежала на поруділих стернях, як екіпажі в супроводі кавалькади вершників неслися шляхом на Устивицю, а звідти на Миргород, де переправились через річку Хорол, а потім степовим шляхом — до Кибинець у двір Трощинського.

Серед розкішного саду велично красувався білими колонами великий палац вельможі, прославленого ще царицею Катериною. Біля палацу гостей зустрів кріпацький хор і оркестр. Гримнула музика і хор. До під'їзду вийшов старий, але ставний Трощинський, вітав гостей. Груди його рясно утикані регаліями, що нагадували щедру руку імператорів — Катерини II, Павла І, Олександра І. Широка блакитна стрічка через плече відсвічувала в собі сиве волосся колишнього міністра і, здавалося, змоложувала його, приховуючи шістдесятип'ятилітній вік. Тримав він себе як особа, вишколена великосвітськими бенкетами часів Потьомкіна.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: