Грозовий ранок – Іван Пільгук

Штернберга підтримали Сошенко і Брюллов:

— Просимо, Тарасе, просимо.

Шевченко сміливо вийшов на середину кімната, розгорнув папірець і почав:

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину,

Над водою гне з вербою

Червону калину;

На калині одиноке

Гніздечко гойдає, —

А де ж дівся соловейко?

Не питай, не знає…

Читання вірша все більше й більше захоплювало присутніх. А Кукольник червонів дедалі дужче.

…Недавно, недавно у нас в Україні

Старий Котляревський отак щебетав;

Замовк неборака, сиротами кияув

І гори, і море, де перше витав,

Де ватагу пройдисвіта

Водив за собою, —

Все осталось, все сумує,

Як руїни Трої.

Шевченко зробив паузу, розгортаючи другий папірець. Тим часом обізвався Кукольник:

— Панове! Я не визнаю такої поезії! Що це за вирази — “ватагу пройдисвіта водив за собою”? Так можна дійти до того, що поети почнуть вихваляти… е… розбійників… Пробачте, панове, така поезія… Це шкідливо і небезпечно… Навіть обурливо. Я сам навчався в Ніжині, розумію малоросійське наріччя. Скажу, що в ньому є багато незрозумілого.

— Просимо Тараса продовжувати, — гукнув Штернберг.

— Просимо, просимо, — обізвалися інші. Але Шевченко мовчав, зібгавши папірець у жмені. Очі його налилися гнівом.

— Панове! Прошу пробачення. Я обіцяв бути в театрі, тому змушений залишити дорогих друзів. — Кукольник встав із-за столу, взяв свій чорний високий циліндр, розкланявся, не глянувши в бік Шевченка.

— Несторе Васильовичу! — кинувся до нього Гребінка. — Просимо ще побути з нами… Як же це так? Ще ж не їли смаженого, не допили…

— Не можу! Мушу завітати в театр… До побачення, панове! — Виходячи, Кукольник повторював: — Обурливо і небезпечно… Навіть підозріло. Якесь вільнодумство.

З місця зірвався Штернберг, вхопив пляшку з недопитим токайським, підбіг до дверей і гукнув Кукольнику:

— Несторе Васильовичу! Ваше токайське залишилось недопите! Візьміть!..

Жарт викликав усмішки, а Мокрицький додав:

— Вася! Долий пляшку квасом, заткни і віднеси в театр. Хай доп'є Нестор Васильович або залишить для подібних до себе нащадків!

— Нема кращого, як наша вишнівка, — промовив Остроградський і підніс повну чарку Тарасові, який все ще стояв серед кімнати у тій самій позі.

Підійшов до Тараса і Срезневський.

— Ви насправді поет, — заговорив він, — ваш вірш схвилював мене. Дозвольте передати вам подарунок.

Срезневський розгорнув рушничок, вишиваний кетягами калини і чорними листочками.

— Іван Петрович Котляревський, коли я востаннє зустрічався з ним, просив передати поетові, який гідний буде цього, подарунок.

Рушничок взяв Шевченко. Його обступили Штернберг, Мокрицький, Сошенко, Брюллов, розглядали вишивку.

— Це нам, Тарасе, згодиться при малюванні картин з українського побуту, — зауважив Карл Павлович. — Зверніть увагу на композицію вишивки. Це вишивала рука художника. А скільки тут вкладено почуття, ніжності! Чудово, гармонійно…

— Подарунок Котляревського берегтиму, як незабутню пам'ятку, — пообіцяв Шевченко.

— Друзі! — гукнув Штернберг. — Тарас не закінчив…

— Просимо продовжувати!

— Просимо!

Розгорнувши пожмаканий папірець, Шевченко звів голову, окинув палким поглядом присутніх. Прозорим струменем полилися слова:

Все сумує, — тільки слава

Сонцем засіяла.

Не вмре кобзар, бо навіки

Його привітала.

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть!

Маркевич, дослухавши вірша, ударив по клавішах — і кімнату наповнила дивна мелодія. Всі колом обступили музиканта. Розляглася широка пісня, їй було тісно, вона виривалась у розчинене вікно, неслася через заскнілі в туманах провулочки, казарми, палаци, линула на безкраїй простір степів, роздолля синіх озер…

Над подарунком-рушничком схилив думне чоло Тарас, ніби голубив незрадливі сподіванки-надії.

1965 — 1967


[1] Гармала — рослина, що росте в посушливому степу та при битій дорозі

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: