Пісню снує Черемош – Іван Пільгук

Переповнений враженнями повертався з вакацій, приносив друзям гуцульські новини.

* * *

З кожним днем поширювалось коло інтересів. У життя реальної школи часом вривалися події, що порушували спокій академічних днів. Доходили звістки про масові селянські заворушення в Галичині, про розгром за вказівками канцлера Меттерніха повсталої Краківської республіки та загибель її ватажка — відомого й популярного серед молоді Едварда Дембовського. Може, ці події залишились би малопомітними й не набрали значної ваги в житті школи, якби не трапилось одного випадку. Хтось, наче навмисне, розбив скло на портреті Меттерніха, та ще так, що скалочка застряла на високому чолі державної особи. Цей випадок переполохав інспектора. Він не знав, що діяти — чи власноручно виймати ту скалочку, чи доручити сторожу. Після вагань і хвилювань дозорець шкільного порядку вирішив звернутися до головного поліцмейстера міста. Так минуло кілька тижнів. З острахом чекали прибуття поліцая, що славився своїм невблаганним характером. Знали учні, що таке відвідування принесе насамперед неприємності учням-гуцулам. Це ж вони ведуть розмови про Лук’яна Кобилицю та ширять непевні співанки.

А тим часом виникли значніші несподіванки, що їх приніс березень 1848 року.

Стало відомо про революційні виступи в Парижі, Відні, Будапешті. З Відня втік натхненник реакції та національного гноблення канцлер Меттерніх.

Значною для Осипа була й інша подія — його батько саме в цей час залишив посаду мандатора й переселився до Чернівців, де шукав роботи в магістраті.

Таємно від батька ходив на майдан, де вирували натовпи людей, відбувався мітинг, що в ньому взяли участь звільнені з-під арешту. Юнаки-гуцули протиснулись наперед. Адже то їхні земляки виступають.

— Братове! — звертався промовець до громади. — Надійшов час великих змін! Пильнуймо волю! Оберімо депутатів до установчих зборів! То буде народний рейхстаг, що вирішуватиме нашу долю…

Шкільна молодь взяла участь у поході з музикою. За прикладом Відня і Львова у Чернівцях формувалися добровільні загони, учасники яких одягали сині блузи з червоними вилогами, сірі штани з подвійними червоними лампасами та чорний капелюх з пером. Озброєні шаблями юнаки іменували себе гвардійцями. До них не пристав Осип, бо не вистачало віку. Але заздрив тим, що ходили вулицями з революційними піснями.

Поволі вуличні мітинги ставали частішими, прибували сюди й селяни. З’являлися різні промовці.

На мітингу виступали навіть представники з Угорщини. Один з них розповідав про події за межами Буковини.

— Спільно виступаймо за волю! Піднялися вже угри, чехи, волохи. Відгукнулись італійці, щоб скинути з своїх пліч криваву корону Габсбургів. Шикуймося в ряди революційної гвардії!

Гуцули кидали догори свої кучми 29 та крисані, вигукували:

29 Шапки.

— Геть Меттернішка! Хай народні депутати правлять нами!

— Ліси та полонини наші! Геть Джурджуванів з їхніми мандаторами та лісничими!

— Лук’яна Кобилицю знову обрати депутатом!

— Обрати!

— То наша воляї

Наче завирував Черемош, покотив лункий відгомін, заколихалась, завирувала громада. Осип уперше відчув її силу, нескориму волю. Здавалося все таким радісним, звабливим. Читав на обличчях людей святкові настрої, весняне зворушення, наче після лютої зими сонце клечало розпуклою бростю землю.

Подих оновлення приніс Осип і до своєї кімнати.

— Дєдику! — звернувся до батька, що сидів біля столу, напнувши на носа окуляри, читав газету. Це ласкаве слово вирвалось, як колись у дитинстві.

Батько відсунув газету, пильно глянув на сина. Холодом повіяло від того погляду.

— Дивлюсь оце на тебе, Осипе, — батько хотів сказати щось вагоме. — Дивлюсь і думаю. Небагато залишилось до закінчення школи. Тобі чотирнадцять років. У такому віці я вже добував собі кусень хліба. Маєш і ти незабаром служити нашому цісарю…

— Кажуть, що цісаря вже нема! — вирвалось ненароком.

— То пусте, сину мій! Нема тієї сили, щоб звалила владу Габсбургів.

— Кобилицю ж депутатом мають обрати.

— Кобилицю?! Знову той ворохобник! Лайдак!

— Або я знаю? — Осип дивився запитливо на батька, а голос юнацького серця мовив: «Знаю, ой, відаю, чому так любо надходить весна і скресають буковинські ріки».

* * *

Здавалося, весняний легіт лине над світом оновленим. Таким він мусить стати, адже недаремно задзвеніла піснями молода гуцулія. Не до свого тихого затишку прямував Осип після шкільних занять, а на край міста, де розливався повінню Прут, скинувши з себе зимове вбрання. В уяві ще відлунювались молоді голоси шкільних братчиків, ніби вітер куйовдив розвихрені віти ялиць і вони стоголосе обзивалися своєю дивною мовою. Так і юнацтво розворушилося, загомоніло. Незабаром кожен понесе надбані знання, щоб віддати їх улюбленій справі — хто до чого навчився.

Не міг до кінця збагнути своїх бажань. Батьківські веління не западали в душу. Пішов, як на пораду-розмову, послухати гомін повені. На березі збирав перші дарунки весни — різноколірні чічки, як колись у дитинстві, квітчав ними свою крисаню. Спливали на думку улюблені вірші Гейне, навіть нашіптував їх. Тоді й небо ставало ще прозорішим, ширшали горизонти.

Сідав на березі так, щоб найдальше бачити. Прислухався до плескоту, здавалося, що то багатострунне звучить синя глибочінь. Чи не бринить то проміння сонця, розбиваючись об хвилі? А може, то вуркочуть принесені аж сюди води Черемошу?

З цими думками простягалась рука до флоєри, і її звуки доповнювали мелодію. Здавалося, що нікого й нічого більше не існує на світі.

Та ненароком влилось у цю гармонію ще й звучання молодого дівочого голосу. Так співають цигани. Не раз доводилось чути їхню улюблену пісню:

Упар плай ко зєлєно

Кєрєл жокос романо,

Ке кідініле о ром,

Ке тє лєн звєр дром. 30

30 На зеленому горбочку

Цигани гуляють,

Тільки одного з ними немає,

Бо він десь блукає.

Звабливий голос циганки то затихав, то з новою силою розлягався. Та пісня здавалася продовженням весни. Бриніло в ній і широке роздолля, і туга закутої пристрасті. Ті звуки бентежно пройняли юнацьке серце, відкриваючи завісу в якийсь незнаний світ.

Пісня циганки обірвалась, наче канув її молодий голос у непроглядну глибину ріки. Та ось, як привид, постала перед ним літня циганка і з нею зовсім юна дівчина, виблискуючи білими зубами.

— Файний легіник! — обізвалась стара. — Такого б нам до циганського табору. Помандрували б аж у Молдову! Поглянь, Цоро, який він гарний, наче в барвінку купаний, — звернулась до юнки.

— Нене моя, дивись! — сплеснула руками циганочка, пильно розглядаючи прикраси на Осиповій крисані.

— То грай собі, грай, легінику, — й пішла берегом. А дівчина, пострибавши, наче русалка, на одній нозі, швидко висмикнула з крисані найкращу павину пір’їну, а другою вхопила жмуток квітів і побігла.

— Гій на тебе! — розгнівано гукнув Осип і погнався за каверзною пустункою.

Може, і не наздогнав би прудкої, як козуля, дівчини. Але вона, відбігши, зупинилась, повернулась обличчям, а руки з прикрасами закинула позад себе.

— Чому став? Відіймай! Добром не віддам. Але Осип розгублено стояв перед нею. Дівчина жбурнула у воду чічки.

— Лови! — гукнула.

Осип кинувся до берега, але течія швидко понесла жмуток. Тим часом дівчина сховала за пазуху павину пір’їну.

— Нема! — показала долоні.

Збентежений юнак запитав:

— Де ти взялася така?

— Цигани знайшли мене темної ночі на шляху. Тому я така чорна. Ха-ха-ха-ха! Який ти потішний, легінику.

Осип замахнувся флоєрою на зухвалу пустунку. Але флоєра випала з рук. Дівчина підняла її, засурмила.

— На твоє пір’ячко. Міцніше приладнай до крисані, щоб не загубив. А коли згадаєш у дорозі мене, то пусти цю павинку по воді. Якщо пірне й не вирине, то вже не почуєш моєї пісні. А коли вирине, то ще тобі заспіваю.

— Ти ворожбитка?

— Авжеж! Ха-ха-ха…

— Цоро! Цоро! Не барімося до табору. Цоро! — почувся голос матері.

Дівчина, блиснувши очима, прудко побігла.

«То так її звати? — майнула думка. — Цора…»

Долинула пісня:

Упар плай ко зелено

Кєрєл жокос романо…

Той голос котився хвилями, то поринав, то виринав.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: