Іван Пільгук - Пісню снує Черемош (сторінка 9)

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ivan_pilguk_pisnyu_snuye_cheremosh.docx)Ivan_pilguk_pisnyu_snuye_cheremosh.docx232 Кб2370
Скачать этот файл (Ivan_pilguk_pisnyu_snuye_cheremosh.fb2)Ivan_pilguk_pisnyu_snuye_cheremosh.fb2604 Кб2382
Розпрощалися юні побратими аж біля Сокільського. Залишившись один, Осип стояв біля скелі, пригадуючи все почуте про неї. Знявши з голови крисаню, він задивився на павину прикрасу. Усмішка промайнула по задумливому виду. Може, видерти та пустити за водою? Чи пірне, чи вирине? Коли б усе було гоже в дорозі. Спала на думку розмова й пісня молодої циганки. Пригадалось її ім'я — Цора. Ні, то не пісня, то стогне течія, а за нею пливуть без упину думки про минулі дитячі літа. Пливуть, як те пір'ячко, пущене за водою: то поринає, то виринає на хвилях, колихаючи надії...

 

ГЛАВА ДРУГА

ЧАРИ МОЛДОВИ

Святкового дня на вулицях Ясс і ярмарковій площі можна пізнати життя всієї Молдови. Сюди приніс молодий мандрівник не тільки втому тривалої подорожі, а й змужніння. Не на свої роки виглядав тепер, хоч цілим роєм ще кружляли думки, наснажені враженнями минулого дитинства.

Перша прогулянка привабила Осипа багатьма дивами, розвагами, прикрасами. Гомінким різноголоссям зустріла його столиця Молдови. Наче переселився він у інший, досі не знаний світ.

Пістрявість кольорів, хаотичність звуків, гурми людей у найрізноманітніших вбраннях приголомшували і вражали допитливого юнака. Скільки сягне око, видно у зелені тінистих садів та виноградників будиночки, що з'явились за останні двадцять років після великої пожежі міста, а серед них красується архітектурна пам'ятка, собор Трьох святителів, що вражає кожного прибульця своїми вежами, поставленими поверх чотирикутної кам'яниці, масивної, як фортеця, і оздобленої скульптурами. Дозорцями древньої молдавської слави стоять осторонь білі башти, історія яких криється у давнині століть. Наче підіймаються вони в наснаженому промінням повітрі, пливуть, розповідаючи, як у п'ятнадцятому віці прибув сюди з Сучави прославлений полководець Стефан Великий, щоб дати відсіч завойовникові Константинополя турецькому султанові Мехамеду II, полчища якого полягли тоді на просторах Запруття.

Недалеко від міста котить свої води Прут до Дунаю, як котив, коли ще древня Дакія вела непримиренну боротьбу проти римського панування. Попелом пожеж та порохнею часу вкриті події, що становлять сповнену легендами історію Молдови.

Пізнавав допитливий юнак у будовах та переказах бувальщину цікавої, самобутньої країни.

Дрімливо причаїлось, пославшись аж до глибоких байраків, дивне місто. Тут можна зустріти німця, сербина, грека, цигана, вірменина, єврея, російського липована 36. Щедра молдавська земля прийняла в свої обійми представників багатьох народів. Потрапляли сюди й заслані тиранами нескоримі волелюбці.

36 Сектанти, що втекли від переслідувань.

За одягом, поведінкою можна розпізнати кожного прибульця. Найбільшу увагу до себе привертають селяни з околишніх місцевостей. Поважно проходять вони торговими рядами, не поспішаючи розглядають або купують крам. У кожного на голові кучма темного довгого волосся, рівно підстриженого над чолом. Одежа проста, аж до колін, з широкими рукавами сорочка, а поверх неї черес; домоткані вузькі штани сягають сирицевих постолів. Поруч ідуть молдаванки — стрункі, статні. У них темні очі, добрі, лагідні, довірливі. Голови оздоблені добротними хустками, покладеними вперше під час вінчання. Це діти природи, нащадки колишніх даків, які століттями боронили від навали чужинців свої пасовиська і криті очеретом оселі. Та не тільки далися взнаки завойовники, випили багато трудової крові місцеві феодали — бояри. Не раз проносились хвилі молдавських повстань, а 1848 року в Яссах спалахнули вуличні бої, стійко билися на барикадах молдавани. Війська господаря Молдови придушили революцію. Але полумінь повстання не згас у думах і мріях трударів.

Осип прибув у Ясси пореволюційного часу. Урядовий палац тепер прикрашав прапор, піднятий ще 1829 року, коли Молдова разом з Валахією, після поразки Туреччини у війні з Росією, дістали деяку політичну незалежність.

Майоріли кольоровими оксамитами інші державні прапори над будинками консульств. Під прапором імперії Габсбургів причаїлось на затишній вулиці австрійське консульство. Сюди, до брата Івана Дашкевича, що займав посаду писаря при консульстві, прибув з далекої мандрівки Осип.

 

* * *

У небагатій, скромній квартирі брата тимчасово він зупинився.

— Хліба молдавського скуштувати прибув, — пояснював свою мандрівку.

— Всюди не легкий хліб. Прибув, то будемо добувати його разом, брате, — Іван покликав молоду дружину. — Не був на весіллі в мене. Осипе, то знайомся тепер. Це моя Кассандра.

По шляхетському манірно вона подала руку гостю. В її світлоіскристих очах, блідому обличчі, усмішці, застиглій на краєчках губ, вичитував Осип вдачу примхливої жінки.

— Бардзо рада, — мовила, запитливо глянувши на простацького прибульця.

— Прийміть від мене і нашої родини найсердечніший уклін, — низько вклонився він.

— Дзенькую.

— За гуцульським звичаєм, сідай до столу, брате, — Іван підніс чару вина...

Почалися турботи. Відшукали в місті батькового приятеля Чунтуляка, що мав професію інженера-землеміра. Молдавські поміщики, налякані хвилею селянських заворушень, поспішали вимірювати землі, аби будь-якими паперами закріплювати похитнуті революцією власницькі права.

Для цього міг знадобитися Чунтуляк не тільки своєю спеціальністю, а й тим, що на світ дивився байдуже крізь великі окуляри.

Землемір згодився взяти молодого помічника, який добре склав у реальній школі геометрію. Осипові до серця така робота, бо дозволяла мандрувати. Недовго довелося гостювати в брата. На прощання Іван влаштував прогулянку в місто.

Весело, з жартами висадились на лузі Копоу. Тут є де розважитись, подивитись на людей. Можна купити солодощів, які розносить грек, вправно тримаючи на голові цілу бербеницю. А там, у тіні, під дубом, сидять у червоних фесках сербіяни, награють щось своє рідне, задушевне.

Кассандра зажадала піти аж до байраків, де виднілося циганське шатро. Звідти долинали дивні звуки. Тут чимало зібралося людей. Дехто сидів на землі, інші примостилися на пеньках та колодах. Знайшлося місце й Кассандрі з Іваном. Осип стояв, вражений грою старого цигана. Здавалося, він у звуках скрипки виливав скорботу циганської долі, розповідав про своє плем'я, гнане лихоліттями. У шатрі починається і закінчується життя цигана. Плакала, голосила зойком проклять і благань скрипка.

До скрипаля приєдналися чоловічі голоси. Полилася смутком пісня.

Е валвал мєрєл аврі,

Х'о бришинд ке дєл.

Ма май мар, валвалорі,

Ке сим чхайорі чорі,

Хай нанай ман дадоро,

Хай нанай ман пхралоро,

Хай нанай ман дайорі,

Хай нанай ман пхенорі,

Саркай чхайорі чорі.

Ме пхірав діп шатра н' шатра,

Дін каруца ин каруца...37

 

37 Увечері вітер повіяв

І дощику приніс,

Ой не вій, холодний вітерочку,

Бо я бідна циганка,

Батька я не маю.

І братів не маю,

І сестер не маю,

І нені не маю,

Як бездольна, бідна циганка,

Блукаю від шатра до шатра,

З воза до воза...

Раптово сумні звуки пісні обірвали бубон і флейта. Закружляла в танку дівчина-циганка. Розвівалося на ній платтячко, вигинався й випростовувався стан. Шалений танок нагадував кружляння вихору, що раптово сколихнув повітря, рвучи й ламаючи перепони на своєму шляху... Та ось зупинилась танцюристка, заспівала:

Упар плай ко зєлєно...

 

Пізнав той голос Осип. Пізнав ту, що ненароком зустрів на березі Пруту... Тепер вона мала доросліший вигляд і гостріші блиски ронили її темні очі...

— То бруталь! — зірвалось з уст Кассандри. Вона звелась і зажадала негайно йти звідси. Іван покірно пішов за дружиною. Осип завагався на мить, але мусив теж іти. Ще прислухався до знайомого голосу, звуки якого торкалися струн його чулого юнацького серця...

Над Яссами залягала ніч, коли поверталися з прогулянки. Кассандра нарікала на щось своїм верескливим голосом. Їй відповідав Іван. Але Осип не дослуховувався тих розмов. Йому все ще чулася гра на скрипці цигана і спів дівочий...

Місяць то виринав, то ховався за хмарами, торкаючись сріблястим промінням шпилів Святої Голії38. Десь далеко колихалась у темені мелодія. Може, то чарами когось заворожує дивна співачка?

38 Головна церква святої діви. Їі описав Федькович пізніше у вірші «Ніч у Яссах».

Уранці, перед тим, як вирушити з Чунтуляком на роботу, поспішив Осип побувати на лузі в Копоу. Простував до циганського шатра, прислухався, хотів почути знайомий спів. Але на місці постою залишилося тільки згасаюче вогнище. Вітерець розвівав свіжий попіл, в якому ледь-ледь яскріли жаринки.

Дивився навколо, наче прагнув відшукати щось утрачене. Задуму розвіяв старий молдаванин, що попасом гнав кіз і зупинився біля попелу. Знайшовши жаринку, запалив люльку, а далі звернувся до Осипа.

— Добридень, юначе!

— Добридень, діду...

— З яких країв ти і чий син?

— З Гуцульщини... Син Черемошу...

— Карпати, — молдаванин показав рукою на гори, що ледь вимальовувались у синій далечині. — Знаємо. Чули про Довбуша. Кажуть, бував він і на нашій Молдові, — Старий сів на камені. — І нас, гайдуків, водив молдавський ватажок, славний Бужор, у Карпати, — заспівав старий пісню про народного героя... — А потім ще докинув: — Щасти тобі, сину. Будь здоровий!

— Спасибі. Хай і вам щастить!..

Чунтуляк ще до від'їзду на роботу доручив Осипу вкладати речі, почистити чоботи, полагодити костюм. Крім приладів, брав ще в дорогу всякі дрібнички, наче для розваги, а з ними й фото. Серед них дюжину фотографій самого господаря Молдови.

— То все треба. Все знадобиться, — метушився землемір, розгублено поглядаючи у вікно, наче когось чекав.

Час минав, ніхто не приходив. Лише фурман нагадував, що пора вже вирушати.

У дорозі Чунтуляк розповів, що чекав на панночку, яка мала бути його нареченою. Шкодував, що не попрощався з нею. Осипа здивувала поведінка землеміра, який кілька разів починав розповідь про наречену, але не завжди називав її тим самим іменем.

 

* * *

Почалось трудове життя серед молдавських степів, садів та виноградників. Доводилося переїздити від одного села до іншого. Кожного разу перед зором юнака відкривалися нові краєвиди, зустрічалися цікаві люди. Він не зважав на втому, бо захоплювався самим процесом праці: волочив прилади, креслив на папері плани угідь.

Нудно було лише, коли Чунтуляк починав гостювати у землевласників, маєтності яких виміряв. Тоді Осип змушений був виконувати роль слуги — стояти коло дверей, подавати Чунтуляку плащ, модний капелюх і навіть білі рукавички. Дратувала юнака така поведінка землеміра, який за столом у багатіїв розповідав усілякі небилиці, обов'язково вигадував про свою багату наречену. А зрештою витягав фото молдавського господаря, говорив, що одержав з його рук. На знак поваги до землевласника Чунтуляк дарував йому знаменне фото, набиваючи собі ціну.

Хотілося Осипу обізватись і спростувати дещо в поведінці землеміра. Але він твердо вирішив до слушного часу терпіти й мовчати.

Минав у праці час. Зростав у турботах юнак і мужнів, знаходив друзів серед молдаван, слухав їхні скарги на утиски від землевласників. Недобре говорили вони і про землеміра, який нібито прислужує багатіям і вимірює землі не по праву. Все це вражало й насторожувало Осипа.

Після багатьох мандрувань землеміри зупинились у місті Нямц (Петра-Нямц), що причаїлось у затишному підніжжі Карпат на березі Бистриці, яка своїм плином нагадувала рідний Черемош. Доводилось терпіти незручності тимчасового оселення, виконувати багато доручень щодо креслення численних планів угідь, виноградників та лісів. Зате сторицею одержував Осип винагороду, мандруючи берегами Бистриці.

Ще не зовсім уляглися після революції селянські заколоти. Іноді гурмою приходили молдавани до землемірів, вимагали, щоб накреслені плани були позначені не боярською печаткою та підписами власників, а іменами уповноважених від громади.

— Ліси й пасовиська наші!

— Зажерли бояри наші предковічні землі!

— Коли б з'явився наш ватажок Бужор, то дав би раду!

— Власними руками понасаджували ми виноградники!

Пошук на сайті: