Косивши дядько на узліссі жито,
Об жовтий череп косу зазубив…
Кого й за віщо тут було убито,
Хто і для кого вік свій загубив,
Йому байдуже… Тут, на місці бою,
Таке дорідне жито і густе,
А що на гній хтось жертвував собою, –
Пусте…
Косар схиливсь над річчю дорогою –
Косою срібною, що череп пощербив,
І, череп той відкинувши ногою:
Порозкидало вас! – проговорив.
Збірка РАННЯ ОСІНЬ 1927