Вона зійшла до моря – Євген Плужник

Вона зійшла до моря. Хто вона,

Навіть самій їй байдуже віднині.

…Хіба ж не всі ми – єдності луна

В скороминущій і пустій відміні?



Лінивий рух – і ось під ноги ліг

Прозорий вінчик – кинута намітка,

І на стрункім стеблі високих ніг

Цвіте жарка, важка і повна квітка –

Спокійний торс, незаймано-нагий!



Спадає вал… Німують береги…

І знову плеск… І затихає знову…

То пальцями рожевої ноги

Вона вгамовує безодню бірюзову.



І відкрива обійми їй свої

Ця велич вод, усім вітрам відкрита,-

Здається, повертає Афродіта

У білий шум, що породив її.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар