Аналіз вірша
«Річний пісок» Плужник
«Річний пісок» Є. Плужник аналіз вірша — тема, ідея, художні засоби, жанр та інші питання розкриті в цій статті.
Художні засоби «Річний пісок»
- метафори — тремтить ріка, хилиться ріденький ліс, не заблукають з хуторів лелеки, спокій стереже мене
- епітети — друже мій єдиний, а далекий, мертвий лист, ласкаві вересневі феї, на осінній лагідній землі
- порівняння — немов ласкаві вересневі феї спинили час
- риторичне звертання — о друже мій єдиний, а далекий.
- риторичні оклики — Який тут спокій стереже мене! І твій слідок малий — такий великий, Що я тобі й сказати б не зумів!
«Річний пісок» ідейно-художній аналіз
У вірші Є. Плужника «Річний пісок» передає особисті почуття ліричного героя, спогади про кохання, які не стираються з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Кохання – це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти. Досить похмурий пейзаж («ріденький ліс», безлюддя, «мертвий лист») натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькою людиною. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що головні слова, можливо, так і не були сказані.
Ліричний сюжет розгортається на тлі мальовничої природи, яка відтінює душевні почуття й сум’яття героя. Щасливі дні й піднесені почуття, які він пережив тоді, коли поряд із ним була кохана, перетинаються з жалем, душевним болем за неповоротно втраченим відчуттям краси, гармонії у світі та душі Образ коханої обожнюється ліричним героєм, стає особливо дорогим і рідним. Ліричний герой Є. Плужника занурюється у світ душевних переживань, у психологічні переливи, в уяві звертаючись до коханої, ведучи з нею розмову, мов сповідаючись їй. У вірші є незвичайний образ «слідок ноги» милої, що набуває символу, бо стає «великим», тобто дорогим, неповторним, як слід богині, самого життя. Це символ вічної краси й кохання, який бентежитиме душу завжди) Філософські роздуми над плинністю і вічністю буття автора виражено в рядках:
«Бо я дивлюсь і бачу: все навіки
На цій осінній лагідній землі,
І твій слідок малий — такий великий,
Що я тобі й сказати б не зумів!»