Каталог авторів
Василь Стус О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні і лазурове простелися, пролийся мертвому мені! І поверни у дні забуті, росою згадок окропи, віддай усеблагій покуті і
О Боже мій! Така мені печаль і самота моя – така безмежна. Нема – вітчизни. Око обережно обмацує дорогу між проваль. Ото мій шлях. Повернення. Чи – не.
Невже ти народився, чоловіче, щоб зазирати в келію мою? Невже т в о є життя тебе не кличе? Чи ти спізнав життєву путь свою на цій безрадісній сумній
Не одлюби свою тривогу ранню, — той край, де обрію хвиляста каламуть, де в надвечір'ї вітровії тчуть єдвабну сизь, не віддані ваганню. Ходім. Нам є де йти —
Не можу я без посмішки Івана оцю сльотаву зиму пережить. В проваллях ночі, коли Київ спить, а друга десь оббріхують старанно, склепить очей не можу ні на мить,