Слово про рідну матір – Максим Рильський

Максим Рильський

СЛОВО ПРО РІДНУ МАТІР



Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тара

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.



Благословенна в болях ран

Степів широчина-бездонна,

Що, як зелений океан,

Тече круг білого Херсона,

Що свій дівочий гнучий стан

До дніпрового тулить лона.



Благословенна ти в віках,

Як сонце наше благовісне,

Як віщий білокрилий птах,

Печаль і радість наша, пісне,

Що мужність будиш у серцях,

Коли над краєм хмара висне.



Благословенні ви, сліди,

Не змиті вічності дощами,

Мандрівника Сковороди

З припорошілими саквами,

Що до цілющої води

Простує, занедбавши храми;



Благословен мечів ясних

Огонь, отчизни охорона,

Іржання коней бойових,

Морських походів даль солона,

І "Енеїди" владний сміх,

Полтави тихої корона,



Гаряча дума Кобзаря,

Що і в огні не спопеліє,

І молоток Каменяра,

І струни Лисенка живії,

І слави золота зоря

Круг Заньковецької Марії!



І труд, і піт благословен,

Життя рясного виногради,

І при дорозі зелен клен,

І світло мудрої лампади,

І майво збратаних знамен

Навкруг Кремлівської огради.



Благословенна синь озер,

І Псло, і повів рути-м'яти,

Народу геній, що не вмер,

Не вмре від жодної гармати,

У гроні світлому сестер

Благословенна наша мати.



Благословенні ви, брати,

Що в сяйві дружби і свободи

Идете до спільної мети,

На ясні зорі й тихі води,

Благословен і славен ти,

Російський сміливий народе!



Хто може випити Дніпро,

Хто властен виплескати море,

Хто наше злото-серебро

Плугами кривди переоре,

Хто серця чистого добро

Злобою чорною поборе?



Настане день, настане час –

І розіллється знов медами.

Земля, що освятив Тарас

Своїми муками-ділами,

Земля, що окрилив Тарас

Громовозвукими словами.



Хіба умерти можна їй,

В гарячій захлинутись крові,

Коли на справедливий бій

Зовуть і дерева в діброві,

Коли живе вона в міцній

Сім і великій, вольній, новій?



Хіба їй можна одцвісти,

Коли зоря горить рожева,

Коли шумлять-дзвенять світи

Від рику раненого лева,

Лисиці брешуть на щити

І кличе див поверху древа!



Хто золоту порве струну,

Коли у гуслях – дух Боянів,

Хто димний запах полину

Роздавить мороком туманів,

Хто чорну витеше труну

На красний Київ наш і Канів?



Ні! Сили на землі нема

І сили на землі не буде,

Щоб потягти нас до ярма,

Щоб потоптати наші груди,

Бо Партія біля керма

Стоїть, радянські, вільні люд и І



Гримить Дніпро, шумить Сула,

Озвались голосом Карпати,

І клич подільського села

В Путивлі, сивому чувати.

Чи совам зборкати орла?

Чи правду кривді подолати?



О земле рідна! Знаєш ти

Свій шлях у бурі, у негоді!

Встає народ, гудуть мости,

Рокочуть ріки ясноводі!..

Лисиці брешуть на щити,

Та сонце устає – на Сході!



1941 p.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: