Шопен – Максим Рильський

Шопена вальс… Ну хто не грав його

І хто не слухав? На чиїх устах

Не виникала усмішка примхлива,

В чиїх очах не заблищала іскра

Напівкохання чи напівжурби

Від звуків тих кокетно-своєвільних,

Сумних, як вечір золотого дня,

Жагучих, як нескінчеиий цілунок?



Шопена вальс, пробреньканий невміло

На піаніно, що, мовляв поет,

У неладі «достигло идеала»,

О! даль яку він срібну відслонив

Мені в цей час вечірньої утоми,

Коли шукає злагідніле серце

Ласкавих ліній і негострих фарб,

А десь ховає і жагу, і пристрасть,

І мрію, й силу, як земля ховає

Непереборні парості трави…



В сніги, у сиву сніжну невідомість,

Мережані, оздобні линуть сани,

І в них, як сонце, блиснув із-під вій

Лукавий чи журливий — хто вгадає? —

Гарячий чи холодний—хто, збагне ?—

Останній, може, може, перший усміх.

Це щастя! Щастя! Руки простягаю

Б'є сніг із-під холодних копитів,

Метнулось гайвороння край дороги



I простяглась пустиня навкруги.

Сідлать коня! Гей, у погоню швидше І

Це щастя! Щастя! — Я приліг до гриви,

Я втис у теплі боки остроги —

І знову бачу .те лице, що ледве

Із хутра виглядає… Що мені?

Невже то сльози на її очах?

То сльози радості — хто теє скаже?

То сльози смутку—хто те розгада?



А вечір палить вікна незнайомі,

А синя хмара жаром пройнялася,

А синій ліс просвічує огнем,

А вітер віти клонить і співає

Мені в ушах… Це щастя! Це любов!

Це безнадія ! Пане Фредеріку,



Я знаю, що ні вітру, ні саней,

Ані коня немає в вашім вальсі,

Що все це — тільки вигадка моя

Проте… Нехай вам Польща , чи Жорж Занд

Коханки дві, однаково жорстокі! —

Навіяли той ніжний вихор звуків,—

Ну й що ж по тому? А сьогодні я

Люблю свій сон і вас люблю за нього,

Примхливий худорлявий музиканте…



1934 p.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар