Коли пісн мойого краю-
Піливуть у рiдних голосах,
Менi здається; -що-збираю
Цілющі трави я в лугах.
В пiснях і труд, i даль походу,
Iжаль, i усмiх, і любов,
I гнiв великого народу;
І за народ пролита кров.
В піснях— дівоча світяа-туга-
І вільяий помах косаря,
В них юність виникає-друга,
Висока світиться зоря.
Люблю пісні мойого краю,
Та ве спинюсь на тім лишень:
З любов’ю вухо привертаю
Де братніх на землі пісень.
Немає людності такої,
Громади жодної нема,,
Яка б із давнини глухої
Ішла по всесвіту німа.
Багато голосів на світі,
Як барв на поверхні земній,
Та всі вони в єдине злиті
У мрії людства віковій.
Це — рук стискання працьовите,
Це — серць братання у бою…
Жагу пісень, в труді омитих,
Люби, як брат сестру свою.
У кожній мові, в кожнім слові
Краси майбутнього шукай,
Де в неохмареній любові
Розквітне світу небокрай.
1951