МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ
(1895-1964)
Максим Тадейович Рильський народився в Києві 19 березня 1895 р. в сім’ї українського культурного діяча, економіста й етнографа Тадея Рильського. Батько його походив із заможного польського поміщицького роду, який мав українські корені. Родина спілкувалася з Лисенками, Сгарицькими та іншими видатними діячами київської громади. Дитячі роки поета минули в селі Романівні на Житомирщині.
Вчився М. Рильський у Київській приватній гімназії, здобув гуманітарну освіту. У 1915 р. вступив до Київського університету на факультет медицини, але через два роки перевівся на історико-філологічний факультет. Громадянська війна перервала навчання, юнак переїхав на село й учителював у початковій школі, пробувши в селі Романівка до 1923 р. Повернувшись до Києва, М. Рильський шість років викладає мову й літературу в середній школі та на робітфаці. Він приєднується до групи «неокласиків», куди входили М. Зеров, Юрій Клен. Його ранні вірші самозаглиблені, сповнені уважного споглядання дійсності, що пропускається крізь класицистичний літературний досвід. Творча діяльність М. Рильського розгорталася тоді в річищі неокласицизму — художньої школи українських поетів, зорієнтованої на античну класику, на продовження гуманістичних традицій європейської поезії нового часу. «Неокласиками» називали тих поетів і критиків, які гуртувалися навколо журналу «Книгар» (1918—1920), а пізніше — навколо київського видавництва «Слово».
Миколу Зерова, Максима Рильського, Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмару, Освальда Бургардта — поетів-«неокласиків» (їх ще називали «п’ятірне гроно») — об’єднували поглиблений інтерес до загальнолюдських цінностей, прагнення підняти престиж художнього слова, за його допомогою вирішувати філософські, історичні, морально-етичні проблеми. Так ці поети намагалися оберігати українську літературу від примітивізму, поширюваного графоманами, котрі нібито писали на «злобу дня».
Перша збірка Максима Рильського «На білих островах» вийшла у 1910 р. Це була ще поезія початківця, який, однак, вправно володів словом. Наступна збірка, «Під осінніми зорями», з’явилася у 1918 р. На віршах цієї збірки певною мірою позначився імпресіоністичний напрям у мистецтві. Вірші збірки «Синя далечінь» (1922 р.) позначені боротьбою світлих і темних барв, суперечливими настроями.
М. Рильський у своїй поезії звертає увагу на високу місію художньої творчості в збереженні культурних надбань поколінь, на її можливості використовувати скарби минулого при будівництві теперішнього й підготовки майбутнього. Так у поезії Рильського стала кристалізуватися його магістральна тема — духовність, культура, мистецтво; її вияви помітні у віршах 20-х років, позначених поетикою неокласицизму.
На противагу пролеткультівцям і футуристам, які закликали зруйнувати традиції минулого й на голому грунті починати будівництво «пролетарської культури», М. Рильський і його однодумці високо підносять класичну спадщину.
Двадцяті роки — зоряний час його творчості. Саме тоді з’являються поетичні збірки «Крізь бурю і сніг» (1925 р.), «Тринадцята весна» (1926 р.), «Під осінніми зорями» (1926 р., друге, доповнене видання), «Де сходяться дороги», «Гомін і відгомін» (1929 р.). У 1927 р. у перекладі Рильського побачив світ найбільший твір А. Міцкевича «Пан Тадеуш».
У роки тоталітаризму поет продовжує напружену працю, не маючи, однак, вже такої творчої свободи, якої б йому хотілося. Під час Великої Вітчизняної війни його поезія почала відроджуватися, набувати нового звучання.
Він очолював Спілку письменників України (1943-1946), був директором академічного Інституту мистецтвознавства, фольклору й етнографії (1944-1964).
М. Рильський — автор багатьох поетичних збірок. Серед них — «Знак терезів» (1932 р.), «Київ» (1935 р.), «Україна» (1939 р.), «Збір винограду» (1940 р.), «За рідну землю» (1941 р.), «Слово про рідну матір» (1942 р.), «Велика година» (1943 р.), «Мости» (1950 р.), «Ранок нашої Вітчизни» (1953 р.), «Сад над морем» (1955 р.).
Після смерті поета вийшла остання збірка «Іскри вогню великого» (1965 р.).
Визначною рисою лірики М. Рильського є прагнення до гармонії — гармонії між особистістю і середовищем, почуттями і розумом, людиною й природою. Його поезії замкнені у строгі лінії, наповнені яскравою образністю.