Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя – Ірен Роздобудько

Я розумію, що все це про мене. Про кого ж іще? Вони постійно говорили про мене. Дмухали, як на воду…

А потім, приблизно через півроку, відбулася та розмова.

Мені важко переказати її докладно. І якщо вже розповідати то з самого початку…

З того початку, про який я не знав. Тобто з діда.

Раніше я вважав, що мій дід давно помер. Про нього ніколи не говорили. Збереглася одна фотокартка, на якій він зовсім молодий. «Ти викапаний дід!» якось сказав тато, і в його голосі не було ані щему, ані замилування. Я не зрозумів, добре це чи погано. Розглядав себе в дзеркало, приклавши до його поверхні світлину діда, ширяв очима від картки — до свого зображення. І мені не віри-лося, що я схожий на цього вродливого молодика у військовій формі, з чіткими рисами трохи видовженого обличчя, з гарно окресленими вустами та прямим поглядом великих, опущених кутиками донизу очей. Здорово, якби це було справді так! Прикро, що я ніколи його не побачу! Мені здавалося, що ми зрозуміли б один одного.

Аж ось з'ясовується, що цей «стариган-пройдисвіт» (так висловився тато) живий-здоровий. І не десь у глухомані живе, а в чудовій країні. І не невдаха у притулку для самотніх, а мільйонер!

У мене навіть подих перехопило від такої новини. А батько далі розповідає дуже цікавеньку історію…

Виявляється, багато років тому покинув дід нашу бабусю дорогеньку (царство їй небесне!) й утік на заробітки до Канади. І заробив так добре, що став магнатом у галузі побутової техніки. («Він, зауважив тато, після війни зі звичайних чайників робив електричні для всього міста!») І все було б нічого, та чомусь зненавидів дід увесь свій рід, а синів майже прокляв. Тому тепер від нього ані слуху, ані духу, ані копійки… Хіба можна любити людину за таку підступність?!

Зараз старому хріну, сказав тато, пішов дев'ятий десяток. А років сімнадцять тому приїхав від нього посланець і привіз дивного листа, над яким ми лише потішалися…

— Л що було в тому листі? нашорошив вуха я.

Спочатку здалося, що повна дурня!усміхнувся батько. Тоді ж які часи були: не дай Боже мати родичів за кордоном. Та ще таких, як твій дід!

І все-таки, що? Я відчував, що зараз усе з'ясується, виявиться, що я королівський спадкоємець. І вчитися мені не потрібно, і працювати також. Тільки валізу зібрати в казкову країну!

Одне слово, написав твій божевільний дідусь щось на кшталт заповіту. Щоправда, не на власну смерть, а в разі твого одруження, тобто в разі одруження його онука. А сенс заповіту полягає в тому, що отримає вся наша родина п'ять мільйонів доларів тільки в тому випадку, якщо…

Тато замовк, закурив, закашлявся, роздушив майже цілу сигарету в попільничці й утупився в мене змученим поглядом- Мені кортіло поквапити його, але слова приклеїлися до зубів, ніби жувальна гумка, і хоч як намагав-

ся я вимовити хоч що-небудь лише видмухував невидимі кульки.

…якщо, продовжував тато, твоя дружина помре наступного ранку після весілля…

Ха… весело видихнув я, тож не бачити нам того спадку ніколи! По-перше, я поки що не збираюся одружуватися, по-друге, вірогідність одна до мільйона, що моя наречена помре після першої шлюбної ночі. А по-третє…

А по-третє ти закінчений ідіот, загорлав батько, якщо гадаєш, що наша родина може випустити з рук такий шанс!!!

…Я зрозумів, що він не жартує. І ніхто не жартував. Жарти закінчилися. Рідні справді дивилися на мене, як на Бога. Але тепер я помітив у їхніх поглядах цілком конкретне завдання. І розгубився. Але мене не залишили в біді! Дядьки з тітками навідувалися щоденно. Показували креслення своїх майбутніх приміських маєтків, читали списки найнеобхідніших покупок, нагадували, скільки добра вони зробили для мене, позбавляючи всього найкращого власних доньок. Говорили, що настав час послужити на благо всієї родини.

Звичайно ж, я був не проти. Лишалося питання: як дотриматися умови заповіту? Це трохи бентежило мене.

Не турбуйся, заспокоїла мама, ми думали про це сімнадцять років! Усе буде чудово! / на сімейній раді вона оголосила план, який ретельно розроблявся протягом усього мого безтурботного життя. Виявляється, все давно вже було вирішено: добрий син із порядної родини закохується в дівчину-наркоман-ку й одружується з нею. У першу ж ніч безталанна молода дружина гине від передозування.

Нині таким нікого не здивуєш,ласкаво казала мама, тобі співчуватимуть. А потім ми поїдемо звідси чи відкриємо свій бізнес. Купимо тобі автомобіль, будинок, яхту… Зрештою, все, що побажаєш! Життя буде прекрасне.

А де я візьму ту наркоманку?

Про це не хвилюйся, посміхнулася матуся, скоро ти її побачиш!

І вона з гордістю розповіла про те, що місяць тому в черзі познайомилася з чудовою кандидатурою.

Дівчина з багатодітної родини, зайвий рот,доповіла матуся, батька немає, мати весь час хворіє, живе на уколахце те, що нам потрібно. Друзів немаєдівчина весь час працює на кількох роботах. Одне слово, невдаха неосвічена. Відпрацьований людський матеріал без перспектив на майбутнє. Завтра вона прийде до нас на вечерю.

А якщо вона мені не сподобається? почав було я, не розуміючи нелогічності свого запитання.

От і добре! засміявся тато. Хіба я тебе не вчив, що всі вони…

1АЯ

Так, цих янголоподібних комах у мереживі та стрічках мене вчили ненавидіти з дитинства. Мої милі, турботливі батьки! Вони не хотіли, щоб я страждав…

«Чудова кандидатура» виявилася непоказною і сором'язливою. За столом вона не знала, куди подіти руки, якою виделкою їсти салат, а якою рибу, говорити не вміла, весь час затиналася. Матуся всіляко її нахвалювала, батько навіть поцілував руку. Взагалі, поводилися вони так, ніби до нас завітала принцеса.

Бачиш, якусе добре?пошепки сказав мені батько. Хіба це жінка? Непорозуміння якесь…

«Кинь у неї камінець!» так само пошепки пожартував я, але тато мене не зрозумів. Він хвалив мереживний комірець «непорозуміння», який вона зробила власноруч.

Одне слово, дівчина виявилася такою простою і дурненькою, що в той же вечір я зробив їй пропозицію. Мати й батько майстерно зіграли непідробне здивування, дурепа розплакалася і зголосилася. Справу було зроблено. Батько негайно зібрав рідню. Це було справжнє свято, на яке вони чекали багато років! Дядьки плескали мене по плечах, підморгували, тітки ледь не задушили в обіймах, перезрілі кузини дивилися з обожнюванням. Батько й мати навіть благословили нас маленькою листівкою із зображенням Божої Матері. Дурепа зніяковіло поеміхалася, не вірячи своєму неочікуваному щастю, і поглядала на мене круглими закоханими очима. Вона не розуміла, що їй випала рідкісна можливість бути присутньою на власному похороні.

Я подумав про це і зареготав…

Дурепу звали Ася. Ім'я мені подобалося. Все ж інше в ній для мене вже було тліном. Ім'я, зрештою, залишиться хоч на могильній плиті.

Весілля було призначене за місяць. До цього я мав зустрічатися з нареченою, входити в роль нещасного рятівника «заблуканоїу наркотичних хащах душі». Батьки, у свою чергу, енергійно розповсюджували чутки про мій невдалий вибір серед усіх, кого вважали за потрібне запросити на урочистість.

Я так само енергійно взявся до діла. Насамперед треба було завітати в дім нареченої.

Він мене вразив. У хаті було бідно, але чисто. Голодно, але весело. Дві дівчинки і двоє хлопчиків-близнюків обсіли мене, немов грона винограду. Я роздав їм цукерки та іграшки. Матері подарував парфуми. Вона розридалася і тричі мене розцілувала.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: