Це був він. Проте зараз у нього був занадто простий вигляд — у джинсах і светрі, а волосся — трохи посріблене — скуйовджене, наче у хлопчика.
— Я все кинув, — скоромовкою вимовив він. — Я купив острів. Маленький острів у Середземному морі. Я давно планував це — для тебе. Там ти будеш сама, тільки дозволь бути десь поблизу. Якщо ти згодна, я сьогодні ж куплю два квитки…
— Дванадцять, — сказала вона, і посмішка, яку він давно не бачив на її обличчі, освітила його й миттєво наповнила теплом, ніби поруч увімкнулися сотні яскравих лампочок. — Квитків має бути дванадцять.