Ескорт у смерть – Ірен Роздобудько

Тоді один її знайомий цілий вечір водив її засніженим містом, поки вона не перетворилася на крижинку і втямила, що в молодика немає жодної копійки, аби запросити бодай у найближчу забігайлівку та погрітися філіжанкою кави чи чаю. Вона запропонувала це сама, хлопець образився. На цьому побачення закінчилося. Наскільки було б простіше, якщо б заплатив той, хто на той момент мав змогу! І от тепер Марина вважала, що встановлює деяку рівновагу у стосунках між статями. Тим більше, що фірма процвітала, і виявилося, що бізнес, який вони розпочали майже першими, має щодалі більші перспективи.

Марина заварила собі кави, налляла туди трохи бальзаму, який завжди був у барі, й набрала номер Лани.

– Привіт, Ланусю! Починається твій час. Доповідаю: номер перший обслуговує презентацію до дев'ятої – зателефонуєш йому на мобілку. Поки що замовлень немає. Якщо будуть – видзвониш номер сьомий або дев'ятий. Скажеш водію (сьогодні на маршруті Вова), щоб не забув узяти розписку. На цьому все. Зідзвонимось завтра о десятій. Привіт!

Марина поклала слухавку, увімкнула сигналізацію, старанно зачинила двері й здала ключ на прохідній. їй не хотілося сідати в машину – вечір був чудовий, у повітрі витав запах осіннього листя та кави з сусідньої кнайпи. За столиками сиділи люди. «Навіщо ходити далеко?» – вирішила Марина, сховала ключі від машини в кишеню й попрямувала до столиків. Вона знала, що Дані це не сподобалося б. «З дешевої рибки – погана юшка! – часто повторювала вона. – Наша рибка водиться біля центральних ресторанів або на виставках». Марина з цим не погоджувалася – в респектабельних місцях чоловіки не потребували додаткового заробітку. Марина взяла собі ріденьку, погано зварену каву у пластиковій склянці, сіла за найдальший столик й почала роздивлятися публіку. Поблизу гиготіла компанія студентів – чотири юнаки та дві дівчини. Марина ледь ковзнула поглядом по їхніх обличчях – одразу помітно: ані виховання, ані статури. Прищаві комп'ютерники, бліді заручники моніторів, майбутні жебраки-науковці! Трохи далі – двоє чоловіків: старший і молодший. Молодший ніби нічого, тільки чорнявий… Запам'ятаймо… Що ще? А ось, здається, те, що треба. Маринин погляд професійно вп'явся в парочку на протилежному кінці майданчика. «Біла королева й Чорний король!» – посміхнулася Марина. На дівчині був світлий плащ, на її супутнику – темний. Обоє біляві. Тільки його довге волосся, стягнуте ззаду, мало живий рудувато-пшеничний відтінок – на відміну від її, фарбованого, із тьмяною жовтизною на потилиці. Вона явно програвала у порівнянні із ним. Але, як завважила Марина, саме вона керує стосунками і вважає себе неперевершеною. Він ліниво помішував пластмасовою паличкою вихололу каву та, опустивши очі, слухав, що каже йому дівчина. Марина напружилась, аби почути хоч уривок їхньої розмови. Але вони несподівано замовкли: «Біла королева» різко встала, ледь не перекинувши легкий стілець, і, не оглядаючись, пішла геть. Він спочатку рвонувся її наздоганяти, але передумав, вибив із зім'ятої пачки цигарку і почав шукати в кишенях сірники.

– Yes! – задоволено видихнула Марина, підвелася з-за свого столика й попрямувала повз молодика до виходу, дістаючи разом із ключами від авто яскраву «зіппівську» запальничку.

– Будьте ласкаві…

Звичайно ж! «Чорний король» дивився на неї очима побитого спанієля.

Марина повільно обійшла столик, сіла саме на той стілець, з якого щойно випурхнула нервова білявка. Картинно простягла руку й клацнула запальничкою, пильно дивлячись у вічі молодикові.

– Посварилися?…

– Це у нас постійно, – махнув рукою той.

– Дружина?

Марина була упевнена, що він залюбки погомонить із нею, аби зняти напругу від попередньої розмови, й набрала співчутливого вигляду.

– Наречена…

– Вибачте за відвертість, але на мою думку, вона вас не варта. І, до речі, вона це добре усвідомлює – тому й нервує…

Марина помітила, що «Чорний король» подивився на неї з цікавістю – гачок було закинуто. Марина хитнула головою, і хвиля довгого світлого волосся, як завісою, закрила півобличчя. Вона знала, що цей порух завжди справляє враження на чоловіків.

– Я про це не думав…

– Даремно. Усі наші непорозуміння виникають через те, що ми обираємо не тих, хто нам потрібен. Ми уникаємо вибору. А у вас він міг би бути великим.

Він замислився.

– Дякую. Мабуть, уже настали часи, коли жінки роблять компліменти чоловікам. Дозвольте чимось віддячити. Вип'єте зі мною шампанського?

– Не відмовлюсь.

Молодик пішов до павільойнчика і за мить повернувся з пляшкою та двома одноразовими склянками.

Шампанське було тепле. На фрукти або цукерки «Чорний король» не розщедрився.

– Отже, ми розмовляли про вибір, – нагадав він. – А хіба може бути вибір у інженера, що працює в напівживому проектному інституті?

– А ви дуже цінуєте свою роботу?

– Швидше навпаки. Усі тікають на фірми, я один тягну весь відділ за 140 гривень, – зітхнув він. – Але давайте поговоримо про щось веселіше…

– Тоді перейдемо до справи, – змінила тон Марина. Останнім часом вона втомлювалася від довгих бесід, тим більше, що старалася не для себе і її випадковими співрозмовниками в більшості були ті чоловіки, які її зовсім не цікавили. – Я хочу запропонувати вам роботу в нашій фірмі.

Молодик здивовано кліпнув очима.

– Фірма у нас не зовсім звичайна, – продовжувала Марина. – Я маю на увазі – незвичайна для нашого суспільства. Але років за п'ять-десять ця незвичайність зникне. Зараз ми просто перші.

– Що ж це за бізнес? Кілерство? – посміхнувся він.

– А ви згодні й на таке? – вона пильно подивилася йому у вічі. – Ні, не хвилюйтеся. Наша фірма називається «Ескорт-сервіс», ми надаємо послуги заможним жінкам: супроводження на різні вечірки, презентації, фуршети, в казино та до нічних клубів. Словом, на усі заходи, на які жінці приємніше приходити з кавалером.

– Хлопчики за викликом? – знову посміхнувся він.

– Зовсім ні. Секс-послуги не входять в обов'язки нашіх працівників. Якщо ми дізнаємось про такі випадки – суворо караємо, звільняємо з роботи. У нас серйозна, можна сказати, інтелігентна робота. Ми маємо ліцензію й вчасно сплачуємо податки. А наші джентльмени одержують від 500 умовних одиниць на місяць. Я кажу «від» тому, що остаточна цифра – комерційна таємниця. Але початкова – саме така й не менша.

Молодик присвиснув. Марина бачила, як заблищали його очі. Помітила й внутрішню боротьбу, що відбилася на його обличчі. Не даючи йому змоги вставити слово, вела далі:

– Ви, звичайно ж, можете лишатися на своїй основній роботі, якщо вона вам така дорога. Але побачите, що в цьому не буде потреби. Ви підете на курси іноземної мови, в школу етикету, до тренажерного залу. Одягатиметесь у кращих модельєрів і, зрештою, побачите світ. Адже наші замовниці нерідко беруть супутника у закордонні поїздки й на відпочинок.

– Яка ж для них у цьому користь? У них що, якісь вади, чи мова йде про божевільних старих мільйонерок? – нарешті запитав він.

– Одразу видно, що ви не знаєте життя… Подивіться навкруги, розплющіть очі: кожна друга жінка самотня, кожна п'ята має свій бізнес. Поговоріть із ними – вони не хочуть заміж. Навіщо? Словом, кожній час від часу потрібне необтяжливе спілкування, презентабельний партнер на кілька годин. І саме наша фірма надає такі послуги. У нас багато клієнток – милих, інтелігентних, заможних. І, як то кажуть, без криміналу. Усе на найвищому рівні. А тепер так: якщо ви згодні попрацювати в нас – кажіть одразу. Якщо ні – вмовляти далі не буду.

– Якщо згоден – як ми домовляємося? – запитав він, опустивши очі.

– Я даю вам візитівку. Завтра зранку ми чекатимемо на вас в офісі.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: