С

Три скелети сидять за кавою I провадять про філософію Ніцше до них присідає рудава бестія і починає з одного кпити що той недоладно грає справжню людину. …..

І Народе мій, коли тобі проститься крик передсмертний і тяжка сльоза розстріляних, замучених, забитих по соловках, сибірах, магаданах? Державо напівсонця, напівтьми, ти крутишся у гадину, відколи тобою неспокутний

То як тобі пенати? Тягнись, як шарий віл. Десь шамотить Хрещатик і кішлиться Поділ. Подзенькують трамваї, автобуси снують, оденки десь справляють, Пиячать і жують. І п'ють моє здоров'я

То все не так. Бо ти не ти, I не живий. А тільки згадка минулих літ. Черед мости віків блага маленька кладка. А небо корчиться в тобі своїм

Тільки тобою білий святиться світ, тільки тобою повняться брості віт, запарувала духом твоїм рілля, тільки тобою тішиться немовля, спів калиновий піниться над водою – тільки тобою, тільки тобою!