С

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує, сталить твій дух — тож і терпи, терпи. Ніхто тебе з недолі не врятує, ніхто не зіб'є з власної тропи. На ній

Твоє життя минуло й знебуло. І гусне крик. Довліє злоба дневі. І спроневіра спалює чоло. і дивен див біжить поверхи древа, і ніч біжить – поверхи давніх днів,

Тато молиться богу, тужить мама. Сестра уникає порогу, хоч вернутись пора. Уникає — радiє, повертає — мовчить. Повечiр'я ще тлiє, iще хвiртка рипить. iще видно дорогу, iще гусне

Танцює зек у батькових чоботях, мов дерев'яним гупає прачем. Під сивим небом і дрібним дощем обтрушує він душу від скорботи і сажі самоти. А дощ іде, біжить вода

Так явно свiт тобi належать став, що, вражений дарованим багатством оцього дня, вiдчув як святотатство: блукати лiсом, йти межи отав, топтати ряст, аби спiзнати в зорi наближення своїх