С

Посадити деревце — залишити про себе найкращу пам'ять. I вони стали насаджувати вздовж колючого дроту квiти, кущi, дерева. Дикий виноград обснував гострi шпичаки, розвiсив лапате листя i навiть

Порiдшала земна тужава твердь, мiський мурашник поточив планету. Мiлiцьйонери, фiзики, поети вигадливо майструють власну смерть. Протрухлий український материк росте, як гриб. Вже навiть немовлятко й те обiцяє стати

Попереду, нарештi, порожнеча i довгождана. Вiчнiсть пiзнаю, даровану годиною лихою. А бiлий свiт — без кольору i звуку, нi форми, нi ваги, анi смаку — розлився безберегою водою.

Верстаю шлях — по вимерлій пустелі, де мертвому мені нема життя, за обріями спогаду — оселі ті, до котрих немає вороття. А все ж — бреду, з нізвідки

Пірнаю в ночі, наче в сни, до ранку не прочахну. А три весни, як три стіни, пополотніли з жаху. Ще видиться: тонка сосна пірнути в небо хоче, стоїть