С
Мов лебединя, розкрилила тонкоголосі дві руки, ледь теплі губи притулила мені до змерзлої щоки, сльозою темінь пронизала, в пропасниці чи маячні казала щось — не доказала. Мов на
Мов жертва щиростi — життя, мов молодечих крил пружнавий трiск, як небуттям укрився суходiл. Ти ще на кiнчику пера возносишся увись. а вже пора? Давно пора. Спадаючи, молись.
* * * Ми сиділи за пляшкою шампанського в тихенькому прокуреному кафе. I вона відчувала себе царицею, Афродитою, що проминувши рибалок (за столиками забивали козла), алкоголіків, невтомних шукачів
Мертвий сон галактик як не здушить нас, Спати, спати, спати, бо минувся час. Ніч блукає глупа у глухім степу. Хто там світ протупав — тупу-тупу-ту. Чи якась почвара,
Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно. І благодать — така ясна лягла мені на душу сумиренну, що я збагнув блаженно: ота зоря — то тільки скалок