С

В мені уже народжується бог, і напівпам'ятний, напівзабутий, немов і не в мені, а скраю смерті, куди живому зась — мій внук і прадід — пережидає, заки я

Будні тут тобі про свято, а про свято — будні правлять. Хоч занадто творчу хату пильні погляди буравлять, хоч твоє зголіле серце тут обмацують руками — не зважай

Б'ється серце, як пташа німе, буде спогадами надити. Мати сина виглядатиме, а не діжде — буде плакати. Будуть сипати сухі сніги, будуть ще й дощі періщити, посмурніють вірні

БЕЗСОННОЇ НОЧІ Думи визбираю, мов зерня, Ніби стернями колоски. Колять сльози. Колючі сльози. Остюками — в очах. Ніч протовпиться, як п'яниця, по кімнаті, по стінах шастає. І мовчить,

Бiля метро “Хрещатик” щоранку зупиняється дитячий вiзок. Двiрничка вибирає з чавунних урн накиданий мотлох — старi газети, ганчiр'я, коробки з-пiд сiрникiв, недокурки, навантажить ними вiзок i сквером каштанiв