С

* * * З дерев опадає убрання, і вітер у сурму гука. Покірна краса умирання, чому ти мені так близька? І осінь, і дим над рікою… О земле,

На мові нашій дня печать. Вона — як сяйво серед ночі… її не можна забувать, Вона душі твоєї очі. Єднає з піснею в гаю Вона з життям тебе

ДІВЧИНА Ногі босії, стерні коляться, русі коси їй комсомоляться. Як пожар, її личко міниться, очі карії україняться. 1956

Гей, рум'яні мої небокраї, ви, міста, гомінливі кругом! По країні весна пролітає і шумить журавлиним крилом. Пролітає над полем, над гаєм, сипле квіти з ясного чола. їй у

Я пам'ятаю вчительку мою, просту, і скромну, і завжди спокійну. Вона любила школярів сім'ю, Як ми її, задуману і мрійну. Як мати, Ганна Иванівна була, вона із нас