С

Вода десь точить білий камінь, кує зозуля у гаю. Де б я не був, а все ж думками лечу в Донеччину свою. Лечу, неначе та лелека, дивлюся радісно

* * * Взяла Орися кошеня Й воно подряпало їй руки І сльози падали в онучі Їх витирав з любов’ю я. «Чи будеш гнать за ним усюди І

* * * Вже осені кругом передчуття… І павутиння срібно простяглося між саду віт. Упавши в небуття, пожовклий лист торкнув моє волосся, немов шепнув: \"Забудь, забудь про все,

Весняний сад, квітки барвисті, пісні пташині в вишині, і ти у сяйві і намисті подібна сонцю і весні. А в небі радість журавлина, і даль степів, мов крил