Волинь – Улас Самчук

І десь надвечір нарешті Жолобки, нарешті той ліс останній і нарешті тилявецькі поля.

— Тилявка! Тилявка! — гукає перший підвідчик.

— Боже! Тилявка! Так от де вона! — дивуються інші. Велетенське сонце спадало над нею, назустріч линули дзвони. То ж це ще Великдень, то ж на Великдень без перерви б'ють в усі дзвони, але мандрівцям здавалось, що те сонце і ті дзвони лише для них, що це їх так вітає ця нова земля. Настя розглядалась на всі боки, бажаючи до чогось недоброго причепитись, але нічого не знаходила. А дядьки, мов на те, вихваляють:

— То, чуєте, куме Матвію, що поле то поле!

— Поле неплохе!

— А їй-бо, неплохе!

— Таке поле хоч би кому.

— Я вже шкодую, що й собі не пристав до кумпанії.

Довга валка возів тягнулась поволі рівною, простою дорогою назустріч сонцю. Виднілись будови, двір, огорожа. Усе то наближалось і наближалось. Зустрічалися чужі люди, що цікаво оглядали прибульців. І ось при заході сонця валка в'їхала на широке подвір'я двору.

Подвір'я дійсно просторе, збоку великий, білий, але критий соломою, будинок, довкруги чотирикутником маказин, клуня, далі стайня й короварня. Перед короварнею калюжа, що показалась Володькові цілим ставом.

Одразу з місця почали розвантажуватись, бо деякі дядьки бажають на цілу ніч їхати назад. Усе зносили до одної кімнати у великому домі, що її резервував Матвій для себе. Кімната не дуже велика, двоє вікон, хід через кухню і через іншу кімнату, що її зайняв Титко. У цілому будинку таких кімнат чотири і одна кухня, і в кожній з них по родині. На кухні примістився Микола Гнидка. Всі новосельці вже поприїжджали, за винятком Тараса Здорова. Вони, розуміється, не могли всі тут зміститися, і друга їх половина поселилася в іншій хаті, що була призначена для батраків.

Коли Матвієва валка в'їхала на подвір'я, сюди негайно висипали всі новосельці, а до того найшло ще людей із села. Почалось вітання, посипались запити, дехто помагав зносити речі. Настя, як побачила «гой ярмарок», серце її не видержало, і знов заголосила:

— І що я тут, людоньки, робитиму? І де ми тут усі змістимось? І куди він мене ото привіз? А там же було простору стільки, і такий спокій, і така краса…

Володько був надутий, якась незвичайна пиха розпирала його, здавалося, що він тут найбільший пан. Він носив що міг до своєї кімнати і з-під лоба позирав то на тю, то на інших, а особливо звертав увагу на таких, як і сам, але їх тут було стільки, що не міг усіх затямити. Запам'ятався йому лише якийсь хлопчисько у доморобних, барвлених, позакачуваних штанях, босий, без шапки і дуже залишаєний. Видно було з місця, що це не дерманський хлопець, бо в Дермані таких крашених штанів не носять.

Кімната, призначена для Матвієвої родини, скоро заповнилась по береги. Не було де ні стати, ні сісти, а про лягти і не думай. Деякі речі прийшлося поставити на горищі, а дещо в присінку перед кухнею. Там також помістили бодию із салом. Коні, корови, свині і дріб дали до спільних хлівів, віз залишається на подвір'ї.

І коли все розвантажили, підвідчики підкормлювали лише коні, приходили прощатися і один за одним, вже порожняком, трусилися до себе. Новосільці лишилися. Настя стогнала: нема де навіть колиски повісити, нема де голову прихилити. Але всі були такі втомлені, що не дуже-то перебирали місцем. Чи хто що з'їв і де тільки знайшов яке місце, там і клався. Володько з Хведотом заснули на двох розстелених міхах-кропивияниках, що в них везли коням обрік. І спали добре. І нічого їм не снилося. І спали всі, навіть Настя. Лише Василинка щось скімлила у своїй колисці. Мабуть, була голодна.

Сварня між новосельцями розпочалася з першого дня. Розуміється, — першенство бабам. Котрась котрусь обізвала позаочі, тій донесли, та відповіла, обізвалась у вічі, а там недалеко й до кіс.

Причин для цього більше, ніж треба. По-перше — те ділення всього панського: і дорослі, і діти, кожному більше і більше хочеться — ідуть, рвуть, розносять. Один хіба Матвій наказав своїм «нічого мені не рушити», але Володько все-таки має свій склад в одній з порожніх бодень, де повно всілякого панського майна, знайденого по горищах та по різних смітниках. По-друге: Мотринина курка десь «губить покладки», Мотря каже, що її приманила Параска до свого гнізда. Параска божиться і клянеться, що Мотря бреше. Одні за Мотрею, інші за Параскою, і гамору повний двір.

Зінчин Хведорцьо потовк носа Лікерииій Улянці. Улянка до мами, мама до Хведорця, Хведорцю до своєї мами, а потім Зінька й Кікера стоять, попідтикані вище колій, на своїх ганках і на ціле село обмінюються прозвиськами. При цьому завзятюще орудують язиками, дулями, а як забракне аргументів — лізуть одна одній до кіс або частують одна одну краєвидами задніх своїх частин, завзятюще конкуруючи докладністю процедури.

Клуня на всіх одна, у клуні сіно, солома, мішки, збіжжя, картопля — і Настя майже переконана, що Миколина Марта вчащає до її картоплі, бо де вона бере ті продукти, коли своїх не привезла, а картопля її зовсім подібна до Настиної, а Марта до того звісна давно своєю поведінкою. Недурно вона вийшла за того злодіяку Гнидка. Марта довідалась, і коли Насті треба спекти чи зварити, двері кухні, де живе Марта, перед нею закриті. До справи втручається Матвій, за Матвієм інші чоловіки.

Між цими останніми також не краще. Ділять будинки, цеглу, паркани, дошки, гній, солому, полову. Галасу безліч. Кожному видається, що він дістав гірше, а його сусід ліпше. Починається зі слів, а кінчається цурупалком по голові, а тому Матвій може часто чути з уст своїх сусідів ось такі, для себе, побажання:

— А бодай його звело з розуму, як він звів нас осюди на муки! А бодай йому так ноги покрутило, як він покрутив наше життя! А бодай його так свята земля цуралася, як ми тепер одно одного цураємося! А чи нам там дома, чого бракувало, а чи не жилось нам, як у Бога за пазухою?

Винахідливість тіток у цьому напрямку не має меж, і Матвій це чує, і сливе кожного ранку, але він на таке не зважає. У нього повні руки важливішої праці, та й усі не дармують, кожному хочеться вийти скорше «з того западенного гайдеру», а що вже до Насті, так та їдьмом «його» їсть, що він виволік її осюди на муки пекельні. А тому на нововизначених десятинах городів, уздовж, по обох боках шляху, зазеленіли грядки, зійшла городина, копалися рови на фундаменти, зводились мури. Будинки ростуть не днями, а годинами, а до того оранка, сіянка, кошанка, рубання дерева, тесання, воження гною…

Матвієва родина вся як є від світання до смеркання в роботі. Навіть Хведот не дармує, навіть і його заставляють пильнувати отам грядки, щоб ворони сіянки не видзьобали, та курчат, щоб бува шуляк не забрав. Василь же, Катерина і Володько в роботі, мов у запряжі, вічно.

А Матвій вирішив будуватись не на тому занедбаному городі під самим селом, що його виміняв у Титка, не буде він тиснутись на тій десятинці і все з усього поля туди звозити, краще він побудується на головному своєму «участку» посередині, над шляхом. До речі, і не є то так далеко від решти сусідів, але що йому ті сусіди, от хіба до води трохи далі, бо треба їздити за нею аж у долину села. Одначе на майбутнє Матвій і з цим собі дасть раду. Викопає отам в долині колодязя і буде вода.

І почав він одразу звозити туди дерево, камінь та цеглу, і почав копати фундамент вісімнадцять аршинів довгий та вісім широкий з наміром наперед хлів звести, щоб у першу чергу худобу під стріху взяти, а потім щось і для себе злабудати. Матвій як Матвій, чоло його не висихає від поту, руки його нагадують гаки якоїсь машини, сорочка на його плечах ціла, як купа багна, — від поту, куряви та глини. Треба лише бачити його при сході сонця, як він вештається на тій своїй ділянці, як він знов садить ті щепи (дещо привіз з Лебедщини), як він копає ті фундаменти, як він кремсає той камінь, як він теше підвали, платви, крокви, стовпи, довбає кані, робить чопи, збиває, ставить, рихтує. І все самий, і завжди невпинно, бо де його тепер візьмеш робітника та й за віщо. Одних мулярів мусів узяти, бо ж сам такого муру не зведе за одно літо. А Василь, а Катерина — як не у полі, то тут же глину місять, тачками камінь підвозять, ями копають.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: