Марія - Улас Самчук (сторінка 4)

- Ти ще багато чого не знав. Ти й не знав, як мені приємно з тобою посидіти отут. Подушки такі м'які. А чого ти посумнів? Не сумуй. Кинь лихом об землю. Перемелеться - мука буде.

Ганна вища від Гната. Вона навмисне не стає коло нього, щоб не було помітно. Не личить бути жінці вищою від чоловіка. Гнат знає це також, і як погано на душі. Принаймні чимсь залити це.

Підійшов до столу і вихилив кілька чарок. Думав, розвеселиться, але посумнів ще гірше. Гляне на Ганну, пригадає Марію, порівняє, і хочеться кричати з розпуки.

А може, ще вона прийде? А може, якраз? Іскорка надії все-таки жевріла, і не хотілося її гасити. Але минала година за годиною, а її нема. Не прийде!

Нарешті відтанцювали, і пора до вечері братися. Ганна залишила сумного Гната і пішла помагати застеляти стіл та носити страви. Хлопці тим часом скупчилися коло порога і сиплють «оброку». Один сидить з шапкою на колінах, другий нахиляється і ховає у шапці очі. Руки викладає назад, і по них хто хоче періщить. Той, що лягає, має відгадати, хто вдарив. Відгадає - гаразд. Тягне винного лягати. Не відгадає - будь ласка, лягай ще.

Реготу, захоплення… Господи!

В той час позіхнули двері, і увійшов чужий хлопець з-за яру. Увійшов, сказав добрий вечір і засоромився. Так.багато людей, став коло порога і роздивляється, когось шукає.

- Тобі, Андрію, кого? - питають.

Андрій не має часу відповідати. Він вже помітив того, за ким прийшов. Он Гнат, і Андрій просто до нього.

- Маю вам щось сказати. Вийдім на двір.

- А що там такого приніс, таємственного? - ніби пручається ще Гнат, хоч у душу стрільнуло щось підбадьорююче. Зірвався і пішов за хлопцем.

- Марія послала сказати, щоб ви прийшли до неї,- мне шапку Андрій.

Гнат, почувши таке, готовий підстрибнути під зорі. Але не личить одразу ставити напоказ своє захоплення.

Натягнув байдужість та повагу і:

- А вона ж де?

- Та дома-таки… У баби Домахи. Там також колоду котять.- О, Андрій і висловлювався не по-простацьки.

- Побачу. Може, зайду.

Андрій пострибав стежкою сливового саду. Гнат постояв, поки проковтнула його темнота, і вернувся до хати. Став коло порога і піднявся на рівній нозі. На цілу голову повищав. Він тепер, чого доброго, і в хаті не вміститься. Музикам кинув двадцятку, і ті шкварнули.

- Танцюєш, Гнате? їй-богу, хлопці, Гнат танцює!… От так-так!

- Танцюю! «Козака» сипте!

Цимбали сипнули «козака». Гнат підняв поли і пішов ходором.

Дам лиха закаблукам, Дам лиха закаблам!

Вибиває Гнат, притупує кривою, як може. Вона тепер ніби і не крива. Випросталася і суче, як скажена. Піт виступив на чолі, інші хлопці і собі пустилися в тан. Вигукують, підскакують мало не до стелі. От так Гнат! От так, хлопці, загуляв! Не знали ви ще добре Гната.- Поля! - вигукують.- Поля козакам!…

І коли сорочка стала, що хоч скидай та викручуй, Гнат зупинився. Обтерся, до дівчат звертається:

- Дорогі мої куріпочки, кохані перепілочки. Дуже мені мило, дуже мені втішно! Бачу вас, і серце радіє, ноги не стоять на місці. Погуляти з вами все одно що чути себе в раю на найпочеснішому місці. Але все-таки мушу вас, кохані, залишити. Мушу піти додому, бо там важне діло маю. Покликав мене брат, мушу послухати! - Гнат докінчив свою мову і мов громом усіх покрив.

- І де ж то, парубче, чувано і де ж то видано, щоб перед вечерею та втікати з колодки!

Ганна не знає, звідки підбігти, що вдіяти, щоб не пустити Гната.

- Та бре, Гнате. Не до брата йдеш. Не вірю.

- Давай, Ганно, давай шапку. Мушу йти. На стіл подавали смаженю, а Гнат відходить. Музики вдарили марша, Ганна спустила голову. Зайшов додому, забрав обидві пляшки і подався на цілу ніч на другу половину кутка, за яр.

VIII

Ніч і мороз. Тиша. Сріблиться від місяця сніг. Стріхи хат ніби дбайливо пообкладав ватою. З коминів рине дим та тяжко-тяжко десь під саме небо зводиться.

Гнат не йде. Чого б він мав тепер ходити, коли у нього відросли крила і він може літати. Гнат летить через сад, яр, минув копанки, знайомий перелаз, ось і під гору мчить. Стежка втоптана, слизька. Душно стає Гнатові.

Підходить до Домашиної хати, не молодик же він, а серце броварії виробляє. Не вгамувати його, не втримати. У всіх вікнах просторої мурованої хати світло. Вештаються люди, чути музики, спів, гармидер. Зупинився, відсапнув, зняв шапку і підправив чуба.

Підняв голову, випнув черево і сміливо вперед. Увійшов-таки… Не встиг через поріг, а до нього Домаха:

- А, добривечір! З Водохрещем будь здоров, голубе! А чого то ти нас забув? А чого так пізно? Прошу, прошу! Заходь…

Гнат прямує до столу і виймає одну за другою пляшки. Коло столу сам Мартин з хутора і його син Роман.

- На свята зі шкіл приїхали? - запитав його Гнат. Треба ж вченим наперед віддати шану. Це Гнат добре розуміє. Не вперше між людьми.

Мартин місце коло себе робить.

- Сідай, Гнате. Налий чарку… Випий та закуси… А на другу ж як? Ну, ну, перехили й на другу. Диви, ми вже тут і по десятій хильнули. Де так забарився?

Вихилив і другу. Божу Трійцю прийшлося також ушанувати. З'явилася розчервоніла Марія. Від несподіванки Гнат мало не оскандалив себе. З'явилася й засліпила. Язик не повертається, вся кров кинулася в лице. А їй сміх. Стоїть і сміється. Ох, ті бісові очі! Огні!…

- Не думала, що ти такий прошений. Знав же, що у нас колодка, а оминув…

Гнат мовчить. Що в таких випадках скажеш? На щастя. Мартин вмішався:

- Ay вас, мабуть, й помолотили?

- Та ніби вже…

- А я от ніяк не впораюсь. Конюшина лишилась. А як Цього року яблука? На нашому кутку черва зжерла цвіт, і нічого не було. А он на Горбах дерева не видержали. Як-то воно дивно створено. Тут так, а там так…

- У нас,- вставляє Гнат,- слава Богу, нічого було, та продали, бачте, так, к бісовій матері. За безцінь восени віддали купцям. Дай тепер, то сипнули б грошиків…

- Кінчили покої? - з підсміхом Мартин.

- Ет, які там покої. От хатчина така собі…

- Тепла? Не мокріють кути? У мене, трясця ма, як поставив, три роки по кутах мокрота стояла.

- Ми в кути добру цеглу дали і фундамент перелили смолою.

- Це добре. А мої, різало ма, не догадалися…

Далі пішло про худобу, коні. Мартин похвалив кухарчуківські жеребці. Такі коники хоч під губернатора. А тим часом перед очима пройшли вареники, смажена капуста, печеня, млинці, голубці… Доходило до каші, і Гнат почав бастувати. Не йде далі. Не помогло й розпускання пояса. Випито було також немало. Гнат почав досить гамірно підпускати свої дотепи. Почав і до Марії підлабузнюватись та бісики в усмішках підшивати дівці.

Музики тнули свою: «Свині в ріпі, свині в ріпі, ой, годино моя!» Парубки з дівчатами йшли навколо трусячка. Душно. Дівочі хустинки не встигають отирати піт.

Гнат тримається бундючно. Хотів піймати на самоті Марію і два рази вже виходив надвір. У темних сінях таки нарешті наткнувся на неї. Не пручалася і не тікала. Навіть за руку взяла, а Гнатові здається, що йому всі царства на світі подаровано, що він багатий, ніби сам цар. Шкода, що от нема чого казати. Стоїш і дивишся та ще дихаєш. А думав, усе скажеш. От тобі й скажеш…

- Де то волочився? - питає вона.-  Та де ж… Отак… Сюди-туди…

- Добре мені сюди-туди.» Думаєш, не знаю? За Ганною волочишся?

Гнат не стерпить брехні.

- Брехня! - твердо й рішуче заперечив.- Ніколи з Ганною нічого не мав!…

- А нащо ж ляпають язиками?

- Коли б знав хто, ой, Маріє!…- урвав і замовчав. По хвилинці: - Слухай, Маріє! Не можу так далі… Або - або… Кажи.

Засміялася. Не розуміє, мовляв. А розуміє, капосна, гаразд.

- Будеш, Маріє, моєю? Будеш? Або ж…

- Або ж що?…

- Побачиш - що. Це, Маріє, не жарт! Не можу далі терпіти цього…

- Ну ти й нетерплячий! А що Одарка? Не бійсь, почує, то з хати вижене. Лає мене, ні? О, напевно… Знаю сама, люди гуторять…

- Ти скажи мені лиш слово…

Перебила.

- Слово, слово! Яка дівка отак візьме тобі і випалить: - Голубчику. А бери мене… А приходь! Це може лиш твоя Ганна… Таж парубок… Але ходім до хати. Холодно…

Коли Гнат відходив, Домаха вузлик гостинців нав'язала.

- Це, чуєш, від неї. Це вона… То знаєш, як то є… Дівча молоде, дурне. Добре воно, але ще молоде… Пручається, соромиться… А ти не цурайся. Не цурайся… Заходь частіше. Вона тепер не на хуторі. Взяла її до себе… Заходь!

Марія теплу хустку на плечі накинула і провела його через сад. Хотів постояти, та холоднеча.

IX

А Марія все-таки листів від Корнія чекає. Ночі! Ох ви, дівочі ночі! Пришли, подай вістку, не покинь!… Чи чуєш ти? Не чуєш і не бачиш! Гуляєш у далеких краях, забув, перестав навік думати. Дні, тижні і місяці - і хоч би один листочок. Не поспала кілька ночей і випила з Гнатом могорич.

А дівчата-цокотухи вже давно по селі виспівують:

«А Гнатуньо грушки тряс, Маруся збирала, а Маруся не йшла заміж, Гнатуня чекала…» Марія чує співи, і видається їй, що її ховають, що виряджають на смерть.

Відгуляли бучні заручини. Михайло та Одарка, як старші, пішли на оглядини.

- То, чуєте, куманю, які там оглядини. Що там у сироти оглядати? Але вперся. Що не робили, що не говорили… Де там… Ні й ні! Хоч ти йому, людоньки, кіл на голові теши. Ну хай. Не мені, а собі бере!…- гуторила на вулиці Одарка.

Але на заручинах, коли приїхав сам Мартин, коли на стіл поставили і слив'яночки, і вишнівочки, та коли варенички підсмажені подали, та ковбаска запахла. О, тоді Одарка іншої заспівала. Підпила, загомоніла:

- То, чуєте, сватуню, вуха мені сусіди протуркали. А що, а куди… А я, чуєте, кажу: аби Бог здоровлячко дав та мир до господи. Працею люди щастя собі добувають…

- То, кумо, що вже до праці, то знаєте… У мене народ не дармує. У мене як праця, то праця. А як самі знаєте, держу її сьомий рік. Золота дівка. Що не похопить - горить у руках. Дайбоздоровля!

- Хай буде все на здоровля! - І свати випивали. «Ой, Гнатуню молодий, веди коні до води; поки коні напоїш, з Марусею постоїш», - защебетали дружки.

Одарка пригубляє та пригубляє наливку і до кінця так напригублювалася, що й за оглядини забула. Домаха з невісткою ведуть її по коморах.

- І це її, і це… Ось тут кожушок… Купили, чуєте, бирок і дали кушніреві виправити. Ліпше, коли сам вибереш і сам за всім приглянеш… На ярмарку такий тендит пішов, що Господи. Що не візьмеш, в руках розлазиться.

Знайшли й подушки, і гуні. Оглянули й корівку. Стоїть і пожовує собі спокійно. Ось тобі воли і корови, думає Гнат, а Одарка що має казати? Не сподівалася навіть. Казали,- вона тобі у Мартина, як удома. Як рідну шанує. Правда, виходить. Про головне поки що замовчується. Краще, коли молодий не знає, що дістане. Більше любитиме жінку.

М'ясниці цього року малі, тож треба спішитися. Бігалося, турбувалося. Гнат хотів показати, що він допне, а Мартин також не осоромить себе. Докаже, що з нього господар не на жарт. До Марії дівчата бігають. Рідні не має, то кожна хотіла б за дружку бути. А, Маріє, те, а, Маріє, се… Радять, метушаться. А якого вони віночка виплетуть, а як зачешуть косу…

Збиралися молодиці, і цілими ночами йшли наради, кого за першу сваху, кого за другу, хто буде дружком, хто піде в придани. Посадженою матір'ю одноголосно має бути Домаха. Вона ж їй була як рідна мати. Не може Марія поскаржитися на Домаху, свою стару господиню. Христя Мартинова, то чуєте, вже гостріша. У тієї язичок, і Марія не раз переслухала сповідь. Що ж до Домахи, то гріх щось погане сказати. Лагідна, і справедлива. Де треба - нажене, де треба - погладить і помаже. А сироті чого треба? Ласки, доброго слова, і все.

Згадала Марія, що має десь хресних батьків, але вони так мало в житті піклувалися своєю хрещеницею, що Марія майже не знала їх. Але все-таки пішла просити їх на весілля, і хресний батько став за посадженого. Треба на шлюб благословити.

Спекли коровай. Дівчата обсіли роєм стола, виспівують та вбирають різку. Приїхала з міста Мартинова

дочка і причепурила молоду по-панськи. Білий вельон довгий, аж по землі волочиться. Марія трохи соромилась, але відчувала приємність і знала, що їй будуть заздрити товаришки.

З цілого кутка зігнали найкращі коні «в підводу».

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Ulas_samchuk_mariya.docx)Ulas_samchuk_mariya.docx175 Кб4313
Скачать этот файл (Ulas_samchuk_mariya.fb2)Ulas_samchuk_mariya.fb2279 Кб3241
Скачать этот файл (Ulas_samchuk_mariya_hronika_odnogo_zhittya.djvu)Ulas_samchuk_mariya_hronika_odnogo_zhittya.djvu3110 Кб2522
Скачать этот файл (Ulas_samchuk_mariya_hronika_odnogo_zhittya.pdf)Ulas_samchuk_mariya_hronika_odnogo_zhittya.pdf40159 Кб3597

Пошук на сайті: