Гори говорять! – Улас Самчук

— Закрути-но, Табак. Хай реве. Ну що, брате, випємо? Гаразд. Чому б нам не випити.

Табак миттю приніс пиво, став і сміється. — Ну-у-у, чого так нині пізно?

— Не скали свої золоті. Як брязну по них — не позбіраєш. Крути грамофона. Дай, Боже, Янчеюк!

— Ну, ти нині чогось надто веселий — не здавався Табак.

— Грай, Табак! Грай, рижий чорте. Знаєш, ти ввесь золотий. Золоте волосся, золоті зуби, лиш душа твоя мабуть з якогось смороду. Ну, ну, якого чорта морщиш пику. Налий йому, Янчеюк!

Табак накрутив і грамофон захарчав якесь непорозуміння. Але Павло всетаки слухав. Випив нараз цілий кухоль пива, сперся ліктем на стіл і заслухався. Табак приніс Ще пива. Янчеюк мовчав. Він зовсім стратився. Він чув щось недобре. Хотілося покинути все й піти собі далі від гріха. Але боявся викликати вовка з лісу. Павло тепер не свій. Небезпечно з ним задератися.

Грамофон замовк. — Грай, Табак, ще! Грай, заплачу. І давай сюди пива! Ні, паленку. Пий, Янчеюк. Ну, пий же! Ей, ви там, шваби! Підсувайтеся сюди. Табак, налий їм. Сюди, сюди! Отак. Тепер нам веселіше. От і гаразд, от і добре. Правда, добре, Табак? Що людина ще потрібує більше? Випив, закусив, пісню затягнув. Насмаруй ту свою машину! Бач хрипить, як люципер. А ти, Янчеюк, пий. Пий, брате, поки дають.

Пили. Табак побачив заробіток і терпеливо зносив Павлові жарти. Ревів грамофон. Янчеюк підпив і повеселішав. Вернулася мова й навіть почав жартувати. Шваби, що зовсім були замовкли, розворушилися знов. І коли було досить випито, коли гульня широко розгорнулася, коли шваби почали викрикувати якісь мадярські пісні, Павло зненацька ввесь налився люттю, скривив уста та впер великі сірі очі на Янчеюка.

— Ну, як же буде, Янчеюк? Ну, ти мовчиш? Як буде?!—— крикнув він дико й різко.. Янчеюк не встиг зірватися на ноги, як вже лежав на запльованому помості.

Павло скипів. Мов хижий звір, плигнув він на свого ворога.— На! На! На! Ось тобі Марійка. Стіл, кухлі,все полетіло до чорта. Полилося недопите пиво. Табак утік за двері й дико залементував. Шваби кинулися було розводити ворогів, але Павло одним помахом руки відкинув їх обох. Счинився репіт.

Павло червовий вилупленими палаючими очима, розмахував своїми здоровенними кулачиськами й репетував:— Я тобі, жабо слинява, докажу! Я з тебе тельбухи випущу. Я тобі докажу! Так, я тобі докажу! Він думав, що я буду з ним в суточках битися. Я тебе й прилюдно навчу, а тепер, кодло свиняче, йди до суду. Ви всі тут! Знайте. Я збив того гада за дівчину, якої він ніколи не дістане. Чули? Будете свідчити.

Павло швидко розплатився й вийшов. На долівці держав Янчеюк, а з його рота й носа точилася кров. Він підвів голову й почав харкати. Виплював кілька зубів і, при допомозі швабів, звівся на ноги.

Вже на другий день подія ця рознеслася по цілій околиці. І в Ясіню, й у Ворохті скрізь гуторили про це. Спочатку говорили, що Павло зустрів Янчеюка в суточках, хроснув його поліном по голові й мало не вбив. Аж рано знайшли люди побитого та й привезли додому. Говорили, що Марійка, як почула це, побігла до Янчеюка, довго плакала, що тепер вона захворіла, що її обложили подушками й не відомо, чи видужає.

Вмішалася до справи поліція. Покликано швабів і Табака. Шваби сиділи собі спокійно й попивали пиво. Поговорили собі з товаришами про те, про це й збиралися йти додому. Нараз приходить Цокан і Янчеюк. І тут шваби почали один одному противорічити. Один запевняв, що Цокан спочатку дуже гарно себе поводив, жартував і сміявся й навіть їх запрохав до свого столу. Другий твердив, що він уже спочатку помітив, що справа стоїть зле. Він бачив, що Цокан мав страшні червоні очі й одна брова його ввесь час дригала. Котра саме брова? Здається права, а може й ліва. Цього він напевно сказати не може, а брехати не хоче. Після Цокан увесь час виявляв нахил до втихомирення. Сперся … Ні, ні! Цього ви не можете заперечити. Він уже був зовсім утихомирився й навіть схилився ліктем на стіл. Це бачив і Табак. Правда, пане Табак, я не брешу?

— Що є правда, то завжди правда, — відповів Табак. І сталося з ним щось аж укінці. Він раптом почервонів, очі загорілись. Після знов побілів і кинувся на Янче-юка. І коли б не вони обидва, коли б вони не засиділися так довго, хто знає, чи Янчеюк ще жив би. Вони накинулися на Цокана, схватили його за руки й за ноги й викинули за двері. Після звели Янчеюка, якому висипалися всі зуби й одвели його додому.

А що Табак? — Табак? Табак нічого не знає й не бачив. Табак, як тільки почув, що його "погарчики" забрязчали, побіг за двері й там сидів. Нащо йому втручатися в таку справу. Він ніколи не лізе туди, де двох бються. Він зовсім не бачив, чи шваби викидали Цокана за двері. Він також не помітив, щоб Янчеюкові висипалися всі зуби. Після, як замітав, нікуди правди діти, він бачив два зуби, які вимів на сміття. А що він там буде говорити про всі? Нащо про всі?

Покликали Янчеюка. Обдивилися його запухле обличчя, полічили зуби, — двох бракує… Поговорили, поміркували й на тому скінчилось. Янчеюк подав Цокана до суду й усе.

А Марійка, навіжене та капосне створіння, зовсім і не думала на другий день йти до Янчеюка. Ані її не напало. І ніколи вона не хворіла. Вона здорова, як і була. Ще навіть краще себе почуває, як дотепер. От її там обходить, що якісь два півні подерлися. А Янчеюка вона тепер і знати не хоче. Подумати — беззубий дід. Той торкнувся й уже всі зуби вилущилися. Хай собі йде геть.

8.

Павло цілий тиждень не виходив у село. Ходив завжди похмурий і сердитий. Батьки дивилися на це, розуміли, що є з ним, але мовчали.

Він щось міркував. Хотів конечно бачитися з Марійкою. Він мусить з нею бачитися. Хай скаже йому сама. Он і Яринка щось натякає: А той шалихвіст Яринка кожний день бачиться з Марійкою. Павло не вірить, щоб то Яринка від себе видумала. — Ех, каже, коли б він трошки певніший, він би вже давно мав Марійку. Що то мало значити? Чому він не має бути певніший? Питав її, допитував — усе марно. Треба самому братися за діло.

Вже на носі Різдво. Павло не має спокою. Будь-що-будь, а він йде. Піде, викличе. Одного вечора накинув гуглю й махнув до Ясіня. Перш усього зайшов до Яринки. Та служила в попа. Зайшов на кухню: хочу тебе, Яринко, щось просити.

Добре. Вона зараз вийде. Хай почекає на неї. Тільки не тут. Там, на вулиці. Вона ось лишень упорається.

Павло довго ходив попід частоколом. Холодно. Віє вітер і мете снігом. Недалеко замерзла Тиса. В деяких місцях лід зовсім тоненький і видно, як під ним вирлує вода. Смеркає. Ага, Яринка.

Так і так. Він буде їй дуже вдячний, якщо та піде до Марійки й викличе її до нього на розмову. Треба так, щоб ніхто не помітив. Хай вийде до Теплого звору. Там він буде чекати.

Добре. Яринка піде. Вони пройшли село разом, а коло двірця розійшлися. Павло подався до Теплого звору й там чекає. Нічого подібного він ще в житті не пережив. Чого так палає голова? Серце! Замовчи! Вітер стриже в обличчя. Холодний і колючий. Он тепле джерело. Воно ніколи не замерзає. З нього вічно парує вода.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: