На твердій землі – Улас Самчук

Час, звичайно, робив своє засвоєне чудодіяння, теплові сили розгортали свою акцію, проміння сонця просякало в глибини моєї істоти, тіло наповнялося магічною втомою, приязна присутність води, повітря і простору надавали враження вічности, дармащо моя ручна "Омега" намагалася доказати, що це лиш чарівна мить.

Можливо саме тому, кожний цокіт секунди видавався такою сильною, неповторною пригодою.

Починався звичний рух, моторові човни ганялися гострим, роздратованим гоном, рибалок збільшилось. Їм щастя сприяло. Мій сусід витягав рибину за рибиною, щось при тому мимрив, ніби перед кимсь вибачався. Наші міркування зводились до того, що риба ловиться перед зміною погоди, правдоподібно прийде громовиця, що її від кількох днів вперто і безуспішно заповідало бюро погоди. Мої ж успіхи також не такі вже разючі, після першого беса пішла лиш дрібна риба, але засадничо. моя сьогоднішня фортуна помітно різнилась від учорашньої і я міг зі спокійнішим сумлінням вертатися до котеджу. Я сподівався цікавої інтригуючої сцени.

Час вимагав вертатися, я все відтягав, чекав ще хоч одного боса, але мої сподівання даремні… Нарешті запускаю мотор, це лиш пара хвилин віддалення від котеджа, почуваю себе дуже приємно, моє обличчя і верхня частина тіла свіжо підбарвлені сонцем, танцюючи, під'їжджаю до залитого ранковим сяйвом причалу, шукаю поглядом Лену, яка здавалося б повинна чекати мене на березі.

Дарма. Нікого на березі не бачу. Причал з білим котеджом пригадують ілюстрацію реклями ідеального літниська, все видається незвичним, святочним, захоплюючим, а моя поведінка постійною, вишуканою грою.

Я, наприклад, дуже хвацько підпливаю до берега, гашу мотор, забираю ланцюг зі своїми рибальськими трофеями і з підсвистом маршу матадора, бадьорими кроками вбігаю на верхню веранду з надією кинутись в обійми моєї дорогої приятельки. Можливо вона щойно встала з ліжка, бере ванну, можливо навіть, поснідавши, читає згорнувшись на старій канапі з демонстративним виразом гніву, що я змусив її так довго чекати.

Але зараз ми все направимо. Один мій вигляд з цією низкою здобичі, хоч який гнів потрапить обернути у ласку. Я увірвався, як блискавка і був дивовижно вражений, що зустріли мене лиш порожнеча і тиша. — Гей! — вирвалось у мене патетично й радісно… Але і це не спричинило ефекту. Я ще більше вражений. — Гей! Де ви ділися? — викрикнув я вдруге, повертаючись довкруги танечним зворотом зі своєю низкою риби. Мої викрики натрапили лиш на німі стіни і одразу заглухли. Що це до дідька ясного! Жарт чи комедія! Де справді ділася моя чарівна патронеса? Можливо, можливо… Можливо, це справді жарт — трохи незграбний, трохи не вчасний, але будьмо терпеливі. Двері її кімнати були відхилені і я вриваюся до них, як буря, разом з рибою. І нагло зупиняюсь на порозі… Перед моїми очима лишень безладний хаос, ніби сюдою пройшло торнадо, або тут побувала банда п'яних гангстерів. Ліжко цілковито розкидане, на спинці стільця, мов чорний ворон одним крилом, звисало однією штанкою відоме чорне трико, троє різнобарвних купальників валялося біля ліжка, демюральні солом'яні сандалики разом з пляшечками парфумів та кремів мальовничо валялися перед великим дзеркалом, нова, півкругла, темно-синя валіза була пів-відкрита і з неї на всі боки вилазило гармонійне безладдя всіляких барвистих інтимностей жіночої гардероби. Но – но – но! Почекай, почекай! Не рвися одразу у відкриті двері! Вона ось тут десь чекає на тебе, можливо навіть за тими ось мовчазними дверима туалети і дискретно посміхається. І що це справді за пропасниця на тебе напала, це, мабуть, тому, що ти так рвався кинутись у ті обійми. Май терпеливість! Не зчиняй паніки! Хіба ти не знаєш, як багата вона на витівки? А тому спокій.

Але спокою не було, я лиш вдавав спокій… Я відніс до кухні свою здобич, недбало залишив це разом з ланцюгом на купі брудного посуду у зливі, почав митися, голитися, почав варити чай, почав їсти… — Вернувся до головної кімнати, ще раз заглянув до дверей Лени, відвідав убиральню, зробив кілька безглуздих балетних стрибків, ніби хотів через щось перескочити, вийшов на передню веранду, опинився під зливою сонця і дивився розгублено на метушливе плесо озера, що в цей час горіло приманливими перламутровими кольорами. Лени не було.

Що мав робити? Нічого. Чекати. Поглядати на годинник… Виходити па дорогу, безглуздо на всі боки оглядатися, ніби я від чогось тікав, виминати авта, йти в напрямку Орчад Лоджі з наміром когось там зустріти… Дійшов до найближчої автобусової зупинки, де з таблиці розкладу їзди, довідався, що останній ав тобус у напрямку Торонта міг від'їхати о годині дев'ятій. Весь цей час я безглуздо оглядався, нагадував загубленого пса, на душі робилось порожньо, мене оточувала, полонила і опанувала самота. Лени не було.

Що за безглузде відчування! Гнав його від себе як тільки міг. Повернувся назад і повільно тягнувся в західньому напрямку, дійшов до випозичальні човнів, де загорілий, рудий, округлий з кучерявим волоссям литовець, обслуговував своїх численних клієнтів. Мені подобалось це місце з тим цілим безпосереднім рухом і гуркотом багатьох моторів, я цим зацікавився і трохи прийшов до себе.

Вертався назад з почуттям певної рівноваги і непевного переконання, що властиво нічого не сталося, що Лена кудись відійшла, що вона напевно скоро вернеться, що це демонстрація її свобідної поведінки і що для паніки нема причини. Я йшов спокійно, у деяких місцях зупинявся, споглядав на озеро, читав на стовпах всілякі оголошення й оповістки, що десь там у якійсь черво ній клуні відбуваються щовечора танечні забави, десь там зник йоркширський пудель, десь в іншому місці винаймається котедж і багато іншого такого відтягало і рівноважило увагу від моїх клопотів. І властиво не так відтягало, як охолоджувало, зводило її до реального. Сама містерія зникнення Лени залишалася, вона була фактом, вимагала розслідування, але я відложив її на деякий час з надією, що це лиш дрібний, можливо жарт і що він скоро сам від себе полагодиться. Не може ж справді статися, щоб вона не вернулася, або щоб з нею сталося якесь нещастя… Турбували лишень обставини… Розкидані речі… Несподіваність. Ніякого вияснення.

Підходячи до котеджу, вже здалека було видно, що там нічого не змінилося. Довкруги застигла тиша і ніякого ніде руху. Була година обіду. Обідав дома. Засоби холодильника були помітно надщерблені, хоча все ще вистачалькі, щоб вдовольнити мої вимоги. По обіді зайнявся господарством, мив посуд, чистив рибу, спробував прилягти, намагався заснути. Не спалося. Брас книжку. Не читалося. Вставав, крутився по кімнатах… Виходив на беріг, вдивлявся у простір… Вертався назад, пускав радіо, заглядав до кімнати Лени… Закривав радіо, вслухався до порожнечі, вислухував за вікном. А також вичував звучання голосу Лени, що буь тут скрізь розлитий у повітрі разом з її одеколонами. Вона мала свій прикметний запах, дуже виразний, як тютюн, як алькоголь, щось дуже своєрідне і неповторне. І по своєму вражаюче. Цей запах допомагав мені відтворювати її в уяві намацально живою і діткливо близькою.

Але все таки її не було. Було напружене чекання, я був спараліжований зосередженням уваги, кожний мій нерв був на сторожі. І що справді хотіла цим сказати? Це питання не сходило з моїх уст. Були передумані всі здогади і ніодин з них не вносив ясности. І останній з них — а що, коли під цим криється щось значно більше? Це видиво було найбільш загрозливе, не хотів його розгортати. Вона напевно прийде, вона ось зараз появиться, кляпне вхідна хвіртка і вона вбіжить нетерпеливо своїми енерґійними кроками… Я буду розгублений і зніяковілий, вона кинеться на мене, як… як… Я не знаю цієї породи людських сотворінь… І цікаво, що з того вийде. Чи зможе вона, наприклад, каятись, а чи плакати, чи просити вибачення? Напевно ні. Вона не належить до сентиментальних, а скорше до тих, для яких біль, розпач, заколот творять гостроту насолоди для тіла і духа. В кожному разі все це величезна, захоплююча таємниця, як глибини океану, висоти космосу, незбагнутість смерти.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: