Цього ж таки часу моє будівництво остаточно оформилось, по коротких торгах, його плян був прийнятий, бюджет затверджений, час побудови встановлений. За нашим конкретним домовленням, за три місяці від цього судьбоносного дев'ятнадцятого квітня, тобто у другій половині липня, моя мрія "Борґез" :дала стати намацальною, живою дійсністю.
Між іншим, цієї неділі, вісімнадцятого квітня, за східнім, православним, юліянським календарем, припадав Великдень і я вперше на своєму житті, зробив спробу відновити одну з традицій моїх предків і поїхав до То ронта на вулицю Батерст, до церкви св. Володимира, о дванадцятій годині ночі на свячення пасок. За цим обрядом, про який у моїй пам'яті залишилось не багато спогадів, заховався прадавній культ східліх християн, святкування воскресения Христа, що його було скасо вано і заборонено у моїй старій батьківщині. Я не конче намагався розбиратися у цих віковічних суперечностях апріорно віруючих за чи контра Христа, але в моїй вже пригаслій природі церковного християнства, лишалося вражаюче живим християнство органічного типу з його генеральним гаслом любити ближнього і взагалі любити нормами милосердя всіх його родів. За мого недовгого життя, але на довгій життьовій дорозі, я так мало зустрічав доказів такого милосердя, що мені починало здаватися, ніби всі ті слова лиш слова без ніякого зобов'язання. Одначе ці останні багаті, рухливі, повзбудливі роки трохи злагіднили гостроту мого розчарування і я почав іноді звертати зір в напрямку тих просторів, у яких могли ще зберегтися ті вартості у чистій їх культурі, і мені стало лекше. Я перестав сердитись. Бути сердитим те саме, що бути хворим, а тільки здоров'я має привілеї сили.
До церкви вночі наїхало стільки народу, що довкруги на цілу милю не було місця поставити авто, ані не було спроможности протиснутись до середини. Я стояв в густій масі людей, ніби замурований, просто на сходах під відкритим небом. До речі була гарна ніч з прикметним весняним приморозком, вгорі сяяли зорі, вулицею поза нами туди і назад грюкотіли трамваї, перед нами далеко над масою голів розлягалось Христос Воскрес. Десь над ранок святили паски, зчинився рух, не всім пощастило дістатися до середини, багатьом прийшлося вдовольнитися залею під церквою і сприйняти Божу благодать з уст мікрофонів. Невідомо чи це механічне єднання зі святістю було вистачальне, одна.че не було іншого доступу до Божих престолів нашого часу.
Після свячення всі, майже за шором, христосувались, як велить звичай, тричі у честь святої трійці. Я мав щоки обліплені помадками, дістав безліч запрошень на розговіння, але вибрав Боярів, бо не міг відмовити Марті з її пречудове – святочно – благальним поглядом, після того, як ми тричі, підкреслено щиро, віддали шану традиції братолюбія. — Вас зовсім обернено у абстрактну картину, — казала вона і білим, батистовим кінчиком пахучої хустини старанно звільняла мої щоки від слідів християнської любови.
Бояри, розуміється, також святили паску, їм пощастило більше, ніж мені, благодать свячення зійшла на їх хліб, крашанки, ковбасу і сіль безпосередньо з кропила, і разом зі сходом сонця ми вже прямували двома машинами здовж порожньою вулицею Блур, біля парку повернули на Гай-Парк авеню і за хвилину ми вже висідали, серед раннішньої святочної тиші, перед будинком Боярів, йшли сходами вверх, у вітальні ще раз христосувались, в їдальні вже чекав білий, святочний стіл, церемонно займались місця, наливались чарки, починали зі свяченого яйця, пили за святе воскресіння, їли іскристий, галицький борщ, печеню індика, подільські налисники. З кожною новою чаркою "ґолден веддінґ"-у поповнялось надхнення, у великих очах Марти загорілись подвійно вогні, Михайло заговорив про політику, нас було троє, але нас була повна хата і все видавалось однією суцільною благодаттю неба, яка прихилилась до нас зі своєї висоти.
Після розговіння, за традицією, належався заслужений відпочинок, Бояри відходили нагору до своєї відпочивальні, а мені Марта., зі всілякими грайливими примовками, двозначними натяками та спокусливими обіцянками, примостила постіль внизу, у вітальні, під вікном на новій ясно-жовтій канапі. Не роздягаючись і наспівуючи свою улюблену "чарочку медовую", що ви-слувлювало повну мою вдоволеність, та обмінявшись з Мартою ще одним надхненним "Христос Воскрес", я вигідно влігся і дуже швидко заснув святочно-традиційним сном. Здається, що коли Марта відходила, останніми її словами було щось як "хай вам присниться"… а що саме далі — не пригадую… А разом пригадую, що мені справді приснилось і була це Катруся.
Не міг би далебі сказати, що це саме було, але було це багато руху, багато людей, метушні, христосування, все що тількищо пережилося, а в тому пригадую обличчя Катрусі з дуже радісним, святочним виразом, яка намагалась протиснутись між людьми до мене і не могла цього осягнути. Така виразна реалістична картина, я це уже переживав, а коли прокинувся, здавалося, що все ще бачу те миле личко з його впертим на мене поглядом.
Мені було соромно й ніяково і коли б не Марта, яка стояла надімною у пишному домашньому халаті і настирливо питала, що мені снилося, я, можливо, зірвався б і побіг шукати той сон у дійсності. — Що вам снилося? — допитувалась Марта. — Що вам снилося? Вам щось незвичне снилося! Я стояла й дивилася. Ваше обличчя було дуже тривожне. Що? Скажіть, що?
Я не відповів, а швидко встав, демонстративно потягнувся і струснув головою. І попросив щось пити. Марта принесла склянку помаранчевого соку, я за одним духом випив і все ще під враженням сну, хотів був прощатися і відійти. Але Марта зчинила спротив, настояла, щоб я затримався, згори зійшов Михайло, ми ще раз розговлялися, одначе мій добрий настрій не вернувся більше. Марта виразно гнівалась. — Що з вами сталося? — питала вона з докором. — Нічого, абсолютно нічого! Можливо, я втомлений… І мушу від'їхати… — О! Знаю. Розумію… — надулась вона. Але я не міг нічого зарадити. Я мусів відійти.
Біля другої години я все таки розпрощався з моїми друзями. Це був криштально ясний день доброї, свіжої весни в її початковій подобі, коли перші навали тепла півдня вперше здолали сили зими, коли по городах розгортаються жовті вогники свіжої форситії, а по всіх травниках простеляються перші яскраво-зелені килими молодої трави, коли відчиняються ґаражі і переданими, у сяйві сонця, барвіють авто-машини.
Я їхав широкою, просторою, помітно порожнішою, ніж звичайно, дорогою, передомною і за мною бігли машини в напрямку Ніагари, як звичайно, мене цей рух наповняв бадьорістю, у вухах все ще звучали прощальні лементи Марти і уривно в думці виникали то зникали фраґменти недавнього сну.
Дома, на моєму їдальному столі, на цей раз покритому білою, вишитою скатертиною, я знайшов дві, синю й червону, крашанки і писульку "Христос Воскрес!" Воїстину воскрес, Катрусю! Воїстину! Дякую мила! Дякую! Я взяв слухальце телефону і набрав її номер — Гальо! Катрусю! Христос воскрес! — О! Воїстину! — почув я радісний голос. — Де ви були? — У церкві Привітання тітці Ен. Чи не хотіли б кудись зі мною? — О! Дуже. А куди? — Куди будь. До кав'ярні, на танець. — А коли? — Десь під вечір. Біля п'ятої. — Добре. Дуже добре. — І ми домовились.
Блаженна святочна втома, пригадую її ще з часів дитинства, яка перетривала роки безсвяточности і вос кресла тепер у всій своїй силі, можливо, як атавізм да лекого минулого. А можливо я був направду втомлений останніми місяцями, жив нервами, а коли прийшло від-пруження то разом з ним і реакція на пружність. Ви магалось відпочинку. Я приліг з книжкою на канапу і під наркозом кількох сторінок читання непомітно за снув. Двері моєї хижі, коли я був дома, ніколи не зами калися і по часі я прокинувся від відчуття, що біля мене є хтось сторонній, а коли я відкрив очі — побачив дівчину у нарядному гуцульському строю — пречудове гаптована, барвиста сорочка, спереду і ззаду темно-червоні ткані запаски… — Невже це ви ? — вирвалось у мене спонтанно, я зірвався на ноги і ми кинулись в обійми. Забули за слова, лишень горнулися, задихалися цілунками, а коли прийшли до себе, я захоплено викрикнув: — Катрусенько! Але це справді! Чудово! Просто чудово. Де це ви взяли? — Вишила, — відповіла вона кокетливо, вся сяюча, мов спалах огню. — І невже сама ? — А таки сама. — То ви… чарівниця!