Цар Плаксій та Лоскотон – Василь Симоненко

ЦАР ПЛАКСІЙ ТА ЛОСКОТОН

Цареве сімейство

Там, де гори і долини,

Де гуляє вітровій, –

Там цвіте краса-країна

З дивним ім'ям Сльозолий.

І колись в країні тій

Був па троні цар Плаксій,

Голова його мов бочка,

Очі – ніби кавуни.

В Плаксія було три дочки

І плаксивих три сини.

Старша звалася Нудота,

Середульшенька – Вай-Вай,

Третя донечка – Плакота,

Всі сльозливі через край.

А цареві три сини

Так і звались – Плаксуни.

Отака була сім'я

У царя у Плаксія.

Цілі дні вони сиділи,

Голосили, та сопіли,

Та стогнали, та ревли,

Сльози відрами лили.

Цар Плаксій велів сердито:

"Хай із ними день при дні

Плачуть всі в країні діти,

Бо сміятись і радіти

У моєму царстві – ні!

Хто всміхнеться – в часі тім

Я того негайно з'їм!"

Ще була у Плаксія

Грізна гвардія своя:

В ній служили молодці

Забіяки-сльозівці.

Хто сміявсь – вони хапали

І нагайками шмагали,

Так що в царстві тому скрізь

Вистачало плачу й сліз.

Цар любив, як плачуть діти,

Бо любив їх сльози пити.

Отакий був цар Плаксій

Україні Сльозолий.

Дядько Лоскотон

Але в тому диво-царстві,

Зневажаючи закон,

Жив у мандрах і митарстві

Добрий дядько Лоскотон.

Він приходив кожний вечір –

Хай чи дощ іде, чи сніг –

До голодної малечі

І усім приносив сміх.

Мав він вдачу теплу й щиру,

Ще й лукавинку в очах.

І була накидка сіра

В Лоскотана на плечах.

Лоскотливі мав він вуса

І м'якенькі, наче пух.

І м'яке волосся русе

Розсипалося до вух.

Він як прийде, залоскоче,

То сміється, хто й не хоче.

Тільки де він появлявся,

Зразу плач там припинявся,

І приходив до усіх

Голосний та щирий сміх.

Не любили Лоскотона

Цар Плаксій і Плаксуни,

Видавали заборони

Проти лоскоту вони.

І за дядьком Лоскотоном

Із нагайками в руках

Охоронці злих законів

Полювали по хатах.

Але дядько Лоскотон

Не боявся цих заслон:

Він ходив по всій країні

І носив з собою сміх

В розмальованій торбині,

В пальцях лагідних своїх.

Арешт Лоскотона

Розізливсь тоді Плаксій –

Цар країни Сльозолий.

Гнівно він гукнув із трону:

"Гей, ледачі сльозівці!

Хто впіймає Лоскотона,

Буде муж моїй дочці!

Хто його посадить в льох –

Вибирай одну із трьох!

Бо уже цей Лоскотон

Скоро нам розвалить трон:

Що тоді ми будем пити,

Як не будуть плакать діти!"

І завзяті сльозівці

Понеслись у всі кінці,

Щоб скарати по закону

Баламута Лоскотона.

Довго скрізь його шукали,

У всі шпари заглядали,

Перерили всі двори,

Обходили всі бори,

Час потратили дарма:

Лоскотона скрізь нема,

Бо його завжди і всюди

Од ловців ховали люди.

Опівночі Лоскотон,

Коли всіх колише сон,

Йшов собі в бідняцькі хати

Їхніх діток розважати.

Був тоді у Плаксія

Лютий посіпака,

Віроломний, як змія,

Капітан Макака.

Так хотілося йому

Царським зятем стати,

Що ні разу в ту зиму

Не лягав і спати.

Все ходив, усе він слухав

І нарешті все рознюхав.

На світанку Лоскотон,

Насмішивши діток,

У міцний поринув сон

Між кленових віток.

А лукавий капітан

Підікрався змієм

Й Лоскотонові аркан

Зашморгнув на шиї.

Руки вивернув назад,

Міцно спутав ноги

І мерщій у Плаксоград

Рушив у дорогу…

Весілля в палаці

Лоскотона посадили

За вузенькі грати,

А в палаці порішили:

– Час весілля грати…-

Гей, зійшлися царенята

І придворна свита

Наречених шанувати,

Сльози діток пити.

До вінця веде жених

Висохлу Нудоту,

Та дивитися на них

Зовсім неохота.

Хоч Макака був бридкий,

А вона ще гірша,

Їм поет один гладкий

Присвятив ще й вірша.

Стільки там було хвальби,

Так скрасив їх вроду –

Навіть жаби від ганьби

Булькнули у воду!

Але цар ходив, пишався,

Він із зятем цілувався,

Похвалявся: "Ну, тепер

Лоскотон, вважай, умер!

Недоступним став для всіх

Голосний та щирий сміх.

Тож від радості стрибайте!

Тож від радості ридайте!

Ми тепер встановим скрізь

Віковічне царство сліз!"

Так розхвастався Плаксій –

Цар країни Сльозолий.

Звільнення Лоскотона

Та поки гуло весілля,

То п'яниці вартові

Напились якогось зілля

Та й поснули у траві.

А вночі йшли до в'язниці

Батраки й робітники,

Щоб звільнити із темниці

Лоскотона на віки.

Рознесли всі перепони,

Гнули грати, мов прути:

– Гей, веселий Лоскотоне,

Це прийшли твої брати!

Йди до нас, веселий брате,

В нашу здружену сім'ю!

Підем разом догравати

Ми весілля Плаксію…

Продовження весілля

У палаці кожен скаче

Та від щастя гірко плаче,

Ллються сльози, як ріка, –

Бачте, радість в них така!

Раптом цар упав на трон:

– Ой, рятуйте – Лоскотом! –

Всі відразу "ох!" та "ах!",

Жах у кожного в очах.

А веселий Лоскотон

До царя стрибнув на трон

І сказав йому якраз:

– Насмієшся ти хоч раз!.. –

Став царя він лоскотати,

І Плаксій став реготати.

Так сміявсь – аж заливався,

Аж від реготу качався,

Кулаками очі тер –

Потім лопнув і помер.

Ой, була ж тоді потіха –

Цар Плаксій помер од сміху!

З ним придворні одубіли,

Бо сміятися не вміли.

А цареві три сини,

Три завзяті Плаксуни,

Так сміялись-реготали,

Що штани з них поспадали –

Тож всі троє без штанів

До чужих втекли країв.

Три царівни теж навтьоки

У чотири бігли боки.

Кровопивці-сльозівці

Стали п'явками в ріці,

А Макака-забіяка

З'їв себе із переляку.

Так веселий Лоскотон

Розвалив поганський трон.

Сам же він живе й понині,

Дітям носить щирий сміх

В розмальованій торбині,

В пальцях лагідних своїх.

Схочеш сам піти в цей край,

То маршрут запам'ятай:

Треба йти спочатку прямо.

Потім вправо завернуть,

А тоді поміж дубами

Поведе наліво путь.

Після цього вже помалу

Чимчикуй куди попало:

Як од втоми не впадеш –

В цю країну попадеш.

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: