Симоненко Василь
МОЯ МОВА Все в тобі з'єдналося, злилося – Як і поміститися в одній! – Шепіт зачарований колосся, Поклик із катами на двобій. Ти даєш поету дужі крила, Що
МОНАРХИ Диктатори, королі, імператори, Мліючи в димі хвальби, Роззявляли пащі, мов кратери, І гукали: – Ми – символ доби. – Хто не з нами, той против Бога. –
ЛЮБОВ Дзвенять німою тугою ліси, Коли їх ніч тремтлива обнімає І від очей у ревності ховає Принади їх первісної краси. Бринять живою радістю ліси, Як ранок спалахне на
В. Симоненко Лебеді материнства Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. Заглядає в шибу казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за
КРИВДА Новела У Івася немає тата. Не питайте тільки чому. Лиш від матері ласку знати Довелося хлопчині цьому. Він росте, як і інші діти, І вистрибує, як усі.