– Вiчна пам’ять iмператору Іоанну, – долинув у свiтлицю гучний крик, – нехай живуть божественнi iмператори Василь i Костянтин!..
Феофано занiмiла бiля вiкна. Серце ii нестямно калатало. «Вiчна пам’ять iмператору Іоанну», – отже, цiеi ночi його не стало. «Нехай живуть iмператори Василь i Костянтин!» – отже, сини ii сiли на трон. Так закiнчилося все з Іоанном, так порфiророднi онуки Костянтина i сина його Романа воцарились.
Але чому, чому ж мати iх – порфiроносна Феофано – не знае, що сталось цiеi ночi у Великому палацi, чому вона довiдуеться про воцарiння нових iмператорiв, як усi мешканцi Константинополя?
Феофано нетерпеливилась. Вона ждала, що от-от, кожноi хвилини, до неi з’явиться посланець вiд проедра Василя, вiд синiв i що вони покличуть ii у Великий палац. Адже проедр обiцяв це зробити негайно, тiльки помре Іоанн, а Василь i Костянтин – ii ж сини.
Вона хотiла зустрiти цих посланцiв як належить, та й, звичайно, iй треба бути готовою, щоб iти до Великого палацу. Тому Феофано нашвидку поснiдала, одяглась, почепила на шию, груди, руки оздоби, одягла на голову вiнець василiси.
А час iшов. У Влахернський палац доходили все новi й новi вiстi. Патрiарх Антонiй на свiтаннi благословив у Софii молодих iмператорiв, бiля Слонових ворiт Великого палацу зiбралися всi члени синклiту, вони рушили до Золотоi палати, проедр Василь звернувся до них iз словом.
Чому ж вiн не кличе ii? Що сталось? Феофано повинна бути там, з синами, в Золотiй палатi… Ждати далi? Нi, годi. Неспокiйна, невгамовна Феофано вирiшила зробити так, як робила все життя: не ждати, коли покличуть, а самiй iти, силою брати те, що належить iй чи не належить. Вона велить слугам приготувати ношi, разом з дочкою Анною виходить з покоiв, спускаеться вниз.
Але що це? У Влахернi й на вулицi стоять етерiоти, вони наповнили палац, стоять бiля всiх дверей…
Розгублена, розбита Феофано все зрозумiла, але не виказала свого хвилювання, жодним рухом не виявила, як це ii вразило, постояла в сiнях, повернулась назад у своi покоi.
Там, зiрвавши з голови, шиi, рук i кинувши на стiл оздоби й вiнець, Феофано довго стояла бiля розчиненого вiкна. У Константинополi вже був день, звiдтiля з усiх ву лиць летiли крики: «Слава божественним iмператорам! Слава Василевi й Костянтину!» – скрiзь лунали спiви, урочиста музика, удари дзвонiв.
Отже, проедр Василь не допустив ii до трону.
8
Схiдна Римська iмперiя – Вiзантiя, що виникла на змiну Риму, знала в минулому блискучi часи, першi василевси ii – Септимiй Север, Костянтин, прозваний Великим, i багато iмператорiв пiзнiших з’еднали в’едно потомкiв древнiх римлян i грекiв, зберегли й примножили науку й культуру Риму й Еллади, довгий час дивували свiт своею силою, приеднували до iмперii новi й новi землi в Європi, Азii й навiть Африцi, – у свiтi рабовласникiв i загарбникiв, в морi насильства й кровi Вiзантiя вистояла, досягла багатства, сили, розквiту, владувала над багатьма й багатьма землями й народами.
Проте цi часи минули, вiд всемогутньоi колись iмперii вiдпадали землi й народи, в самiй нiй столiття за столiттям спалахували повстання – зубожiле селянство, ремiсники, раби, народ самоi Вiзантii не раз пiднiмались проти iмператорiв.
Час, у який василевсами були Роман І и Роман II, Костянтин VII, а потiм полководцi – коханцi Феофано Никифор Фока i Іоанн Цимiсхiй, i нарештi, сини Феофано Василь i Костянтин, був дуже важкий для Вiзантii – iмперiя приймала на себе удар за ударом, сама горiла у вогнi повстань.
Проедр Василь, що був найближчою особою й правою рукою iмператорiв Костянтина, Романа, Никифора i, нарештi, Іоанна, краще, нiж хто iнший, розумiв, на чому тримаеться Соломонiв трон вiзантiйських iмператорiв; йому доводилось пожинати те, що ним було посiяно, розв’язувати вузли, якi вiн сам свого часу зав’язав.
Важко в самiй iмперii: у фемах ii кiлька рокiв був неврожай, де щось i родило на скелястих, сонцем випечених ii нивах, те забирали за податки, то тут, то там спалахували повстання, щоб з ними боротись, доводилось утримувати численну армiю; ще бiльшу й вимогливiшу армiю складало духiвництво й ченцi, що володiли багатьма маетками й землями навкруг них; величезнi кошти поглинав Великий палац, у якому за всяку цiну, хоча б заради iноземцiв, треба було пiдтримувати зовнiшнiй блиск; золота, золота й ще раз золота вимагали синклiт, сенатори, патрикii, чиновники, нарештi, етерiя, полки безсмертних, що мали охороняти особу iмператора, легiони, розсiянi в Європi й Малiй Азii.
Важко доводилось Вiзантii i з сусiдами. Найлютiшим ворогом iмперii протягом останнiх столiть була нова Священна Римська iмперiя, вона, як чорна хмара, насувала на Вiзантiю з пiвночi й вiд заходу, iй належали землi вiд Варязького[22 – Варязьке море – Балтiйське море.] до Середземного моря, майже вся Італiя, острови на Середземному морi.
Довго, великою силою боровся з Нiмецькою iмперiею iмператор Никифор Фока, але перемогти ii не мiг. Іоанн Цимiсхiй зробив те, чого не досягнув його попередник: вiн вiддав дочку iмператора Костянтина Феофано за сина Оттона І, i зараз, коли цей iмператор помер, а на престол сiв його син Оттон II, Нiмецька iмперiя гадки не мала посуватись на пiвдень i захiд – ii легiони рушили на схiд. Польща вiддала в заставу Оттону II малолiтнього сина короля Болеслава, Чехiя прагнула скласти угоду з iмперiею, дочка iмператора Костянтина грекиня Феофано одводить меч вiд Вiзантii, скеровуе його проти полякiв, чехiв, Русi.
Не турбувався проедр Василь i про пiвденнi межi Вiзантii. Там, в Азii, завжди було неспокiйно, Никифор Фока i Іоанн Цимiсхiй все свое життя скоряли цi непокiрнi землi. Вард Склiр хотiв сiсти на Соломоновiм тронi, що ж, якщо вiн хоче зберегти свое життя й честь, нехай повоюе в Аравiйськiй пустелi. Разом з Вардом проедр розкидав по Азii всiх його поплiчникiв, – пустеля велика, непокiрних земель багато, вони, як голоднi пси, блукатимуть у сипких пiсках, лизатимуть гаряче камiння, а в цей час проедр Василь робитиме своi справи.
Інше турбувало тепер проедра Василя: пiвнiчнi й схiднi межi iмперii… Доки Вiзантiя тремтiтиме перед Болгарiею й Руссю, доки Константинополь здригатиметься вiд скаженого гiперборейського[23 – Гiперборейський – пiвнiчний.] вiтру, доки Болгарiя й Русь загрожуватимуть Вiзантii?
Проедр Василь увесь час пильно стежив за Болгарiею й знав, що в той час, коли iмператор Іоанн бився в Преславi й Доростолi, у захiдних волостях Болгарii пiдняли повстання комiт[24 – Комiт – правитель областi, комiтопул – син комiта.] Шишман та чотири його сини; спочатку батько, а потiм комiтопули Давид, Аарон, Мойсей i Самуiл невпинно поширювали свое царство, нинi сидять у Воденi, готують похiд проти Вiзантii.
Неспокiйний був проедр i за Русь – там, як розповiдали купцi, пiсля загибелi Святослава сiв на престолi в Киевi син Святослава Ярополк, два його брати князюють в iнших землях Русi. Але що думають князь Ярополк i його брати? Будуть вони мститись за смерть свого батька чи нi, чи не з’еднаються вони, крий Боже, з болгарськими Шишманами, чи не звернуться до Римського Папи або, що ще гiрше, до нiмецького iмператора?
Вiйна! О, проедр Василь тремтiв, думаючи про вiйну з болгарами й русами. Якщо вона почнеться, Вiзантiя не тiльки не виграе ii, а втратить усе.
9
Проедр Василь поспiшае. Вiн велить привести до Великого палацу кесаря Болгарii Бориса й довго розмовляе з ним.
Кесар Борис мае жалюгiдний вигляд: темне платно на ньому вицвiле й ветхе, сам вiн схуд, збляк, у нього тремтять руки, очi клiпають.
І не дивно – вiн нинi не кесар, а магiстр, iмператор Іоанн хижо поглузував з нього, Борис живе у Великому палацi як в’язень, з ним е жона Марiя, двое дiтей.
Проедр цiкавиться здоров’ям Бориса, запитуе про його дружину Марiю й дiтей, розповiдае про те, що роблять у Болгарii Шишмани.
– Проклятi комiти! – вириваеться в Бориса. – Вони розривають Болгарiю на шматки, загублять ii.
Проедр Василь посмiхаеться всiм своiм безбородим обличчям, пiдбадьорюе Бориса:
– Але Болгарiю ще можна врятувати, i Константинополь хоче так зробити. Що Шишмани – вони вискочки, самозванцi, в них немае й краплини царськоi кровi.