Володимир – Семен Скляренко

– А далi? – Вiн схопив Феофано за руки. У нього були холоднi, висхлi, кiстлявi пальцi. – Феофано! Чому ж ти мовчиш? Ти хотiла сказати, що далi кiнець, смерть?

Феофано гладила теплими пальцями його холоднi руки.

– О нi! – впевнено вiдповiла вона. – Проти кожноi отрути е лiки. Треба тiльки дiзнатись, що саме могли тобi дати. Я певна, що зумiла б це розгадати i вилiкувати б тебе.

– Спасибi, що ти мене пiдтримуеш, Феофано. Але треба взнати, хто мiг дати цю отруту, бо цей чоловiк може дати ii ще раз i ще раз.

– Чоловiк або жiнка, – коротко процiдила Феофано.

Вiн пильно з западин свого черепа дивився на неi.

– Ти думаеш, що це жiнка?

– Жiнка i чоловiк.

– Феофано! Скажи менi правду.

– Гаразд, я скажу правду, якою б жорстокою вона не була. Феодора… я чула про неi ще у Вiрменii, а тепер i в Константинополi, – це твiй ворог; але багато говорять i про Варда Склiра, вiн навiть тримае тут своi легiони. Феодора i Склiр – для них це було б непогано.

– Який жах! – говорив вiн. – Нiкчемна Феодора! Розумiю, вона мене нiколи не любила, не любив i я ii… Василiса, о, як я помилився, взявши з нею шлюб. А Склiр – невдячний полководець, бездара, вбивця. Так нi ж, вони мене не присплять, не обдурять, не обдурять, я зроблю так, що iхнi божевiльнi намiри не здiйсняться, розсиплються в прах, а самi вони загинуть.

Феофано байдуже нiбито сказала:

– Я тобi вiдкрила всю правду, ти ж роби, як хочеш, Іоанне. Пам’ятай, що Феофано близько, у Влахернi, i допоможе, врятуе тебе, я завтра ж, завтра знайду, пришлю тобi лiки.

– Спасибi, Феофано!

Вона схилилась i поцiлувала чоло iмператора.

– Імператор мусить дiяти спокiйно, – нахилившись до вуха iмператора, прошепотiла Феофано. – У тебе е багато ворогiв.

– Я знаю, що в мене i в тебе е багато ворогiв, i дiятиму дуже спокiйно, – також пошепки вiдповiв на це Цимiсхiй. – Нинi ще досить одного мого слова – й усе буде, як я хочу. Спасибi, Феофано. Уже пiзно, iди пришли менi лiки, сама жди мого слова.

– Прощай. До побачення, любий василевсе!

5

У нiч перед 6 сiчня 976 року до спочивальнi вмираючого iмператора прийшов вселенський патрiарх Антонiй – сиво-бородий, старий, але жвавий ще чоловiк. Увiйшовши туди, вiн низько вклонився iмператоровi, а потiм сiв бiля його ложа.

– Помираю я, отче, – почав iмператор.

Патрiарх смиренно сказав:

– Всевишнiй благословив тебе, вiн принесе тобi здоров’я, дасть довгi лiта життя на благо Вiзантii й усього свiту.

– Нi, отче, днi моi порахованi, i я покликав тебе, щоб зробити останнi земнi моi розпорядження.

– Великий василевсе, – говорив патрiарх, – церква день i нiч молиться за твое здоров’я, хоч ти сам не дуже доброзичливий до нас: ходив у походи, нас позбавив усiх пiльг, коли тобi важко, кличеш до свого ложа не мене – патрiарха, а якогось адрiанопольського епископа… Хоч, правда, – закiнчив патрiарх, пiдiйнявши руки д’горi, – всi ми рiвнi перед Богом: василевс, патрiарх i епископ такожде, а перед смертю тим бiльше.

Імператор розумiв образу старого патрiарха.

– Я кликав багатьох i багатьох осiб, – сказав вiн, – i готовий покликати сюди всю церкву. Але патрiарх у мене один, i тому в цю особливо важку годину кличу токмо тебе. І ще мушу сказати, отче мiй Антонiю, що я дiяв не завжди справедливо щодо тебе й церкви, – коли iмперii було важко, позбавив духiвництво багатьох пiльг, встановлених попереднiми iмператорами. Що ж, винюсь, повертаю церквi всi ii пiльги, якi забранi були в неi, передаю iй храми, дам землi в Македонii й Фракii.

– Господь не забуде тебе, ми ж прославимо навiки.

– Я хочу пiти з цього життя, повiвши тобi про всi своi грiхи й одержавши перед життям вiчним прощення вiд Бога…

– Говори, василевсе, а я iменем Господа Бога вiдпущу тобi всi грiхи.

– Я хочу сказати про один грiх: незаконний мiй шлюб.

Патрiарх, не розумiючи нiчого, пильно дивився на Іоанна.

– Як тобi вiдомо, отче, у iмператора Костянтина були дiти Роман i Феодора, я ж небiж покiйного Никифора, що був чоловiком Феофано – дружини Романа…

– О, розумiю, – суворо промовив патрiарх, – спорiдненiсть третього колiна, а церква забороняе кровозмiшання до шостого колiна… Пам’ятаю, патрiарх Полiевкт заборонив шлюб Никифора з Феофано, хоч вiн був тiльки хрещеним батьком ii дiтей… А тут справа гiрша.

– Мучусь, отче… Як стану я на суд перед престолом Господа Бога?..

– Не пiзно ще церквi оголосити цей шлюб кровозмiшанням, розiрвати його, я ж iменем Бога прощу i вже зараз прощаю тобi грiх.

– Я згоден, отче, i прошу оголосити мiй шлюб кровозмiшанням, розiрвати його…

– Воля твоя буде виконана, василевсе… Церква розривае твiй шлюб з Феодорою.

Ближчого ж дня, зiбравши синклiт i запросивши на нього патрiарха Антонiя, проедр Василь домiгся, що члени синклiту визнали шлюб Іоанна з Феодорою недiйсним, бо, мовляв, Іоанн був небожем iмператора Никифора, а Никифор – кревним родичем iмператора Костянтина, через що шлюб його з Феодорою е кровозмiшанням.

З таким самим i, мабуть, бiльшим правом можна було довести й iнше – що Іоанн все життя прагнув i все одно не мiг стати родичем когось з iмператорiв, але проедру Василевi досить було ухопитись за тоненьку ниточку сумнiвiв, потрiбних для досягнення своеi мети, i ця ниточка стала справжнiм канатом. Синклiт ухвалив, патрiарх благословив, i наступноi ночi корабель з Феодорою вийшов iз Золотого Рогу, круто завернув бiля пiвострова й попрямував на захiд – до Проту. І звичайно, Феодора не була Феофано – надii повернутися в Константинополь не мала.

Не тiльки про Феодору говорили члени синклiту. Проедр Василь розповiдае про Малу Азiю, – там усе кипить, часто спалахують повстання, Сирiя, Месопотамiя, Вiрменiя, Іверiя, а за ними Аравiя i держава Хамсанiдiв ждуть першоi-лiпшоi нагоди, щоб напасти на Вiзантiю.

Сенатори, члени синклiту, сходяться на тому, що в Малу Азiю треба послати кращi легiони, проедр Василь наполягае, що на чолi легiонiв треба поставити й лiпшого полководця iмперii.

– Імператорська десниця, – закiнчуе проедр Василь, – призначае доместиком легiонiв у Малiй Азii славетного нашого полководця Варда Склiра.

І Вард Склiр, приймаючи призначення, заранi приготоване проедром Василем, схиляе низько голову, слухаючи наказ iмператора, а коли пiдводить ii, ненавидячими очима дивиться на проедра. Вiн – кращий полководець iмперii, саме iм’я якого було грозою для ворогiв[20 – Склiр – жорстокий.], славетний патрикiй Константинополя, до голосу якого прислухався i прислухаеться весь синклiт, – нiколи не забуде i не простить того, що зробив з ним iменем iмператора проедр Василь.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: