Князь Володимир у глибокiй задумi стояв перед богами, мовчали замисленi воеводи позад нього, тихо було скрiзь на горi i внизу над Ільменем.
А потiм загримiли бубни й дзвоники, почувся дикий крик жерцiв, конаючи, хрипiли й рили землю ногами воли й конi, кров жертовних тварин пролилась на землю, над усiма вогнищами заклубились темно-сизi дими, вони огорнули требище, схилами поповзли вниз.
Князя Володимира захопила й пiднесла ця треба, вийнявши з пiхов меч i поклавши його на землю, вiн стояв перед Перуном, хмари диму то насували на нього, то розступались, iскри бились об його обличчя, i в цi хвилини червоний вiдсвiт кострищ заливав його чоло, примруженi, прикутi до далекого плеса Ільменя очi, мiцно стиснутi уста.
– За Русь! За богiв наших! За покон i закон батькiв! – чулося скрiзь по горi i над озером, гримiли списи, бряжчали щити. Велика, страшна, непереможна сила стояла за Володимиром – князем новгородським, вiн готовий був вести ii до Киева, до самих далеких украiн Русi.
Роздiл п’ятий
1
У Константинополi було вiдомо, що робиться на Русi, грецькi купцi, що невпинно iздили Днiпром i перетинали Руське море, приiжджаючи з Киева, розповiдали про сварку мiж братами-князями, пiзнiше i про початок сiчi мiж ними.
У Великому палацi про цi подii знали ще бiльше – готуючись до бранi з Володимиром, князь Ярополк вирядив у Константинополь своiх слiв, просив iмператорiв Василя й Костянтина дати йому допомогу в борнi з братом, за що згоджувався визнати епархiю константинопольського патрiарха на Русi, натякав, що мiг би поступитись деякими землями на пiвнiч вiд Клiматiв i в Тмутараканi, – Ярополк не скупився на обiцянки, зраджував закон i покон отцiв своiх, продавав iмператорам ромеiв руськi землi.
Звичайно, не iмператори Василь i Костянтин вирiшували справу – перший з них проводив днi i ночi з своiми ченцями, другий пиячив у шинках над Перу i розважався з гулящими дiвчатами, – з послами князя Ярополка розмовляв проедр Василь.
Коли б у нього була сила, вiн радо послав би на Русь легiони, про якi просив Ярополк, хеландii з грецьким вогнем, – вони не так допомогли б киiвському князевi, як скористались би з усобицi в Руськiй землi i наробили великоi шкоди. Легiони ромеiв над Днiпром i в Киевi – та хiба ж про це могли мрiяти iмператори колишнi!
Але Вiзантiя не могла послати легiонiв на Русь – над нею нависла смертельна загроза, життя самоi iмперii було в небезпецi.
Проедр Василь знав, що робить, виславши перед кончиною iмператора Іоанна в Малу Азiю Варда Склiра. У Константинополi цей полководець був небезпечний, вiн мав багатьох спiльникiв серед членiв сенату й синклiту, якi готувались i, безперечно, оголосили б пiсля смертi Іоанна iмператором-регентом Василя й Костянтина Варда Склiра.
Проедр Василь дiяв рiшуче – прогнавши в Малу Азiю Варда Склiра, вiн слiдом за ним став висилати туди ж i його прихильникiв i друзiв, – так у рiзнi феми Малоi Азii потрапили Дельфiни, Куркуаси.
Побоюючись мстивого проедра, деякi полководцi, патрикii самi тiкали з Константинополя – вони забирали з собою родини, всi скарби, оселялись у Вiрменii, Грузii, де втiкачiв з Константинополя приймали гостинно.
Проедр Василь розумiв, яка сила збираеться в Малiй Азii, до нього доходили вiстi, що вигнанцi й утiкачi з Константинополя гуртуються навколо доместика схол Варда Склiра. Проедр робить останнiй крок – увiльняе iменем iмператорiв Варда Склiра з високоi посади доместика, призначае його дукою[71 – Дука – губернатор.] Антiохii.
Але було вже пiзно. Вард Склiр мав пiд своею рукою легiони, якi дав йому сам проедр Василь, вiн спирався на кращих полководцiв iмперii, що втекли з Константинополя, його оточувала знать Вiзантii, що мала незчисленнi багатства.
Варда Склiра знали добре й у землях Кавказу, до яких давно простягала пазурi Вiзантiя, емiри Багдадського халiфату, що мрiяли про владу в Малiй Азii й навiть у Європi, також пiдтримували його.
Через це й трапилось так, що Вард Склiр оголосив себе iмператором Вiзантii, його визнали вiрмени, емiри Мартирополя, Хорбота й Амiди, що сидiли над рiками Тигром i Євфратом, волостелин Багдада й Вавилона Адудаула – всi вони пiдтримали Склiра, обiцяли допомогу.
Не тiльки Азiя турбувала проедра Василя – вiн знав про вбивство кесаря Бориса, якого сам послав у Болгарiю, i нiяк про це не шкодував – одним кесарем бiльше чи менше, що до цього Вiзантii? Розмiрковуючи далi, проедр доходив висновку: може, й краще, що не стало Бориса, – коли вiн не зумiв зiбрати нинi сил, то не зiбрав би iх i далi.
Проедра турбувала доля брата Бориса Романа. Однi в Константинополi говорили, що вiн попав у полон до комiтопула Самуiла Шишмана i що той нiбито назвав його царем Болгарii, iншi стверджували, що Самуiл призначив Романа начальником усього свого вiйська.
Що ж робилось справдi в Захiднiй Болгарii – нiхто не знав, комiтопули сидiли в горах, мiж ними й Вiзантiею височiли Родопи, – загадковий свiт, страшнi люди захiднi болгари.
Там, за Родопами, збираеться й насуваеться на Вiзантiю гроза, на перевалах, у клiсурах, а там i в долинi на пiвдень вiд Родопiв стало з’являтися все бiльше й бiльше болгарських загонiв, вони чинили велику шкоду акритам, комiтопули переходили в наступ, iмперii загрожувала смертельна небезпека.
Тому проедр Василь дуже радо й гостинно приймав мужiв нарочитих з Киева, iх, як це завжди робилось у Великому палацi, водили до Святоi Софii й Влахерну, показували у Магнаврi рiзнi дива – золотих левiв рикаючих, птахiв спiваючих, для них влаштовувались пири.
Одного тiльки – вiдповiдi на прохання князя Ярополка – мужi нарочитi не мали, iмператори велiли iм ждати й ждати.
2
У лiсах над Захiдною Двiною, до якоi з правоi руки линуть тиховодi Полоть i Оболь, а з лiвоi – Улла й Ушач, стояв на горi древнiй город Полотськ.
Холодна, вогка тут земля – кругом драговини й болота, за коротким лiтом наступае довга осiнь, зима, гнила весна, але смiливiй людинi ця земля сторицею вiддае за труд – навкруг несходимi лiси, а в них табуни звiра, в рiках i озерах повно риби, у пiсках руками можна брати дорогий горючий камiнь, Захiдна Двiна допливае до самого Варязького моря, а там вiдкритий шлях до всього свiту.
Уже з давнiх вiкiв тут, на просторах Двiни, сидiли племена латгалiв, земгалiв i куршiв[72 – Латгали, земгали, куршi – древнi племена, що жили над Балтiйським морем.], що мали своi покони й богiв, сюди ж приходили i руськi племена, що братались з мiсцевими людьми, осiдали тут, випалювали лiси й орали землю, били дикого звiра в лiсах, ловили рибу в рiках.
На цих давнiх тубiльцiв налiтали орди iз-за Двiни. Як i до всiх племен на схiд вiд Лаби, сюди простягали своi пазурi королi, а пiзнiше iмператори нiмецькi, багато кровi пролили вони, а особливо Генрiх І Птицелов i син його iмператор Оттон І, вони посилали в рiзнi городи i в Полотськ також своi загони, мрiяли загарбати Полотську землю, вийти на верхiв’я Днiпра й одрiзати верхнi землi Русi вiд полян i Киева.
Через це люди Полотськоi землi ставили над рiками, щоб боротися з ворогами, городи з високими дерев’яними стiнами, копали навкруг них рови, насипали вали – так виросли Менськ, Усвят, Лукомль, Друцьк, а на стрижнi Полотi й Двiни город Полотськ.
Правили Полотськом i всiею цiею землею своi князi, родичались вони з древлянами, полянами, кривичами. Коли ж до Новгорода перся i сидiв на Ладозi ярл Рюрик, iншi його побратими – Тур i Регволд – рушили на пiвдень, Регволд звабою взяв город Полотськ, Тур дiйшов аж до Прип’ятi, захопивши на якийсь час древнiй руський город, що пiзнiше став прозиватись Туровом.
А вже, звичайно, не Полотськiй землi служив князь Регволд, лодii з його дружинами увесь час iздили по Двiнi до моря i далi в Свеарiке, на поклiн до конунгiв, iншi його дружини доходили до Шецiна й Шлезвiга – там iх гостинно зустрiчав iмператор Оттон, Перуном i Руссю присягався Регволд, але служив багатьом i рiзним богам.
Тут, у городi над Полоттю, за високими стiнами, оточений своею дружиною, i сидiв князь Регволд. Мав вiн двох синiв – Роальда i Свена – та ще дочку – сiрооку красуню, гнучку й ставну Рогнедь.
Вона була мрiею багатьох вiкiнгiв i скальдiв[73 – Скальди – мандрiвнi спiвцi.], просити ii руки приiжджали рицарi з Свiонii, Данськоi землi i навiть з англiв, але Рогнедь, якiй тодi було тiльки вiсiмнадцять лiт, говорила батьковi, що iй не подобаеться жоден з них, – хто знае, може, вона виглядала сватiв вiд нiмецького iмператора?!