Володимир – Семен Скляренко

– Двi тисячi воiв… Рiк, – шепоче конунг. – Що ж, княже, будемо радитись, запрошую й тебе на цю раду.

Тiльки темнiе, в ущелинi за Упсалою, що горловиною своею виходить до кипучого моря, в священнiй дiбровi запалюеться безлiч вогнiв, народжуеться спiв, чути людськi голоси.

Шляхом, що в’еться над морем, до цiеi ущелини на колiсницi, яку тягне четверик коней, оточений гiрдманами[57 – Гiрдмани – охоронники.], iде з ярлами i лагманами[58 – Лагмани – управителi земель.] Олаф Скетконунг.

Ще одна колiсниця прямуе за першою, в нiй сидять князь Володимир, воеводи новгородськi, вони пильно озираються навкруг.

Горять смолоскипи, iхнi вiдблиски розiрваними разками намиста вiдбиваються на пiнi прибою, iржуть сполошенi темрявою й вогнями конi.

У священнiй дiбровi, в храмi, колони якого пiдпирае викладений залiзом дах, уже все готове для тiнгу[59 – Тiнг – урочистi збори.] й священноi жертви. Служницi накрили килимами й поставили в храмi лави перед високим дубовим троном конунга, на яких сяде старшина; за скелями здiймаеться до неба високе полум’я вогнища, воно освiтлюе великi, зробленi з каменю й дерева постатi богiв Одина, Тора, Глера, Нiорда. На широкiй площинi перед iдолами в обкладеному каменем колi стоять блискучi мiдянi чашi, лежать кропила з щетини, ходять дротти[60 – Дротти – жерцi.], ще далi в темрявi у загородi поблискують великими очима й тупотять конi й корови, роздратовано хрюкають кабани.

Усi запрошенi прийшли на тiнг, лунають протяжнi звуки бил, ярли й лагмани займають своi мiсця на лавах, слуги стоять навкруг.

Олаф Скетконунг сидить на тронi, вiн слухае, як поволi стихае людський шум, – чути тiльки, як недалеко внизу шумить море, над небосхилом мiж колон видно великi червонуватi зорi.

– Ярли й лагмани! – починае Олаф Скетконунг. – Я велiв нинi скликати тiнг, щоб радитись з вами. До нас з Гардарику прибув князь гольмгардський[61 – Гольмгардський – князь з краiни городiв руських.] Вольдемар, вiн просить дати допомогу, щоб пiти пiвнiчними рiками на полудень до Киiвграда, покарати брата, що вбив князя Олега, хоче одбити трон батька. Чи дамо ми цю допомогу?

– Скiльки треба воiв? – пiдводиться з лави ярл Фулнер.

– Двi тисячi.

– А яку князь Вольдемар дасть нагороду? – лунають звiдусiль голоси.

Починаеться торг, який невдовзi закiнчуеться успiшно. Тодi старший гiрдман наливае й подае з низьким поклоном спочатку конунгу, а потiм князю Володимиру два роги з медом. Це – не звичайнi роги, з яких п’ють усi, а братафули[62 – Братафули – священнi, клятвеннi чашi.], гiрдман, щоб очистити мед у них вiд земноi лжi й чвар, подае iх конунгу й князевi через розкладене на землi багаття – вогонь очищае все, вiн зробить чистим i мед у рогах.

Конунг Свiонii i князь Володимир випивають до дна своi роги. Тим часом дротти вже вбили дев’ять тварин чоловiчоi статi, як це велiв закон, кров iх зiбрали в мiдяну чашу i тепер глаутейнами[63 – Глаутейн – кропило.] кропили воiв, а служки подавали iм смаженину.

Пiзня нiч. В Упсалi, в горах на березi – скрiзь тихо, тiльки море розходилось, неспокiйнi хвилi б’ють i б’ють у скелi, як жорна, перевертають камiння, стогнуть, ревуть.

У кутку великоi свiтлицi Олафа Скетконунга пiд балдахiном з темного оксамиту слуги вже приготували пухову постiль, заслали ii чистими простирадлами, свiтло-синьою, золотом перетканою ковдрою.

Проте конунг не спить. Вiн стоiть бiля розчиненого вiкна, дивиться на грати, що перетинають зоряне небо, слухае шум роздратованого моря, жадiбно ловить свiже повiтря.

За конунгом пильно стежить ярл Фулнер, його немарно назвали цим iм’ям[64 – Фулнер – гидкий, одворотний (швед.).] – праве око ярла прикривае чорна пов’язка, нiс нагадуе дзьоб коршака, на верхнiй щелепi в нього гострi зуби – справжнi iкла кабана, у ярла великi, схожi на гриби вуха.

Про що думае Олаф Скетконунг? О, зустрiч з конунгом Гольмгарда, промови на тiнзi, священна жертва й простягнутий над вогнем келих з вином – все це викликало в ньому цiлу зливу думок.

Конунг думае про Свiонiю, Норвегiю, Данiю – три землi, що обiймають усю пiвнiч за Варязьким морем. Це – чудовi землi, сам Олаф Скетконунг дуже любить моря i гори, ущелини й затоки, лiси…

Близькi, рiднi конунгу Олафу й сусiднi землi – Данська, Норвезька, конунг Данii евен Твескегг i конунг Норвегii Ерiк – близькi родичi Олафа Скетконунга, Ерiк i зараз сватае його дочку Астриду.

Здавалося б, жити в мирi й любовi цим пiвнiчним землям, великi в них одали[65 – Одали – земельнi володiння.], е лiси й рiки, в морях повно морського звiра. Проте не сидять на рiдних землях свiони, норвежцi, датчани. Як i давнi iх предки, мрiють вони про далекi походи, наскоки на чужi городи й землi, про золото й срiбло, яке можна звiдти привезти з собою. І вже вони виборознили всi моря й океани, варягiв бояться Париж i Рим, конунг Канут багато лiт заливае кров’ю Англiю, король Едгар за десятки тисяч фунтiв купував у нього щороку мир, з великого розпачу навiть помер, але син його Етельред однаково платить денегельд[66 – Денегельд – дань (датськ.).] Кануту.

А в цей же час кораблi варягiв iдуть далi й далi, досягли пiвденних морiв, уже в iхнiх руках Карiатi, Росано, Герачi, Орiя, Козенца, Торенто, Брундузiум, перед ними тремтить Сицилiя, Калабрiя, Апулiя, вони завоювали Ломбардiю, Канiто, Салерно, Неаполь, Амальфу, Беновенто…

У той час коли конунги Данii, Норвегii переможно проходили моря й океани на заходi й далекому пiвднi, конунги Свiонii думали про землi на схiд вiд Варязького моря – про Русь. Хто-хто, а вони достеменно знали, якi незчисленнi багатства мають князi Русi i iх люди, цi багатства, либонь, були не меншi, нiж усi скарби Парижа, Лондона i ще багатьох городiв, узятих разом.

І вiкiнги з Свiонii перетинали Варязьке море, куди ходив ярл Рюрик, його брати Синеус, Трувор, вони водили з собою дружини, перед якими здригнувся б будь-який город в Англii, Францii, Римськiй землi.

Але в Гардарику вiкiнги Свiонii нiчого зробити не могли. Рюрик бував у Гольмгардi, оголосив себе ярлом цiеi землi, але неспокiйнi новгородцi не допустили його до свого города, й вiн змушений був сидiти рiк за роком у Ладозi…

Не пощастило й iншим ярлам – шукаючи добутку, ярл Синеус тiкав аж у Бiле озеро, в землю весi, ярл Трувор захопив Ізборськ, але змушений був тiкати й звiдти.

Вiкiнги Свiонii вдавались до хитрощiв: користуючись з того, що Русь дозволяла купцям з пiвночi ходити на лодiях з Варязького до Руського моря, а далi й до грекiв, вони клали в своi лодii зброю, прикривали ii згори хутрами, досягали далеких городiв на Днiпрi, а там, вчинивши вночi штрангуг[67 – Штрангуг (вiд шведського Strand – берег, huqg – удар) – десант, висадка на берег.], пробували захопити цi городи.

І от князь Гольмгарду Володимир звертаеться до Олафа Скетконунга по допомогу, просить дати двi тисячi воiв, щоб вiн мiг помститись за кров брата, зробити лад у своiй землi.

– Слухай, Фулнер! – одвертаеться нарештi вiд вiкна й каже ярлу конунг. – Ти з двома тисячами наших воiв iдеш у Гардарик. Але допомагати новгородському князевi убити свого брата й утвердитись у Киевi – це мало для свена. У походi дивись, ярле! Нехай Володимир вбивае Ярополка, а Ярополк Володимира, ти бережи кров своiх воiв. Мiж Новгородом i Киевом лежить Полотська земля, князем там сидить Регволд – це свен, князь нашого роду. Дивись, якщо Регволд з’еднаеться з Ярополком i вони перемагатимуть Володимира, допоможи iм, якщо не вийде в Полотську – може, пощастить у Киевi.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: