І вiн сам в оцю хвилину, помiтили воеводи, був дуже схожий на отця свого Святослава.
– Я не боюсь Ярополка i його ратi, покладаюсь на вас, воеводи, й воiнство свое, думаю, – вiн показав рукою навкруг, – що сiверяни, древляни, люди полянськi та iнших земель пiдуть такожде з нами. Мусимо йти вперед одверто й прямо, пiшо й комонно берегами, на лодiях по Днiпру. Хочу ще раз сказати Ярополку: «Іду на ви», – а тодi нехай вирiшуе прю нашу меч, а допомагають боги.
І це вже говорив не молодий новгородський князь – устами князя Володимира промовляв батько його Святослав, славетнi дiди й прадiди, руськi люди.
2
Сварга мiж князями Ярополком i Володимиром не обминула Любеча. Ще взимку, коли вторували шлях мiж Днiпром i Десною, посадник Бразд багато разiв iздив до Остра, радився з волостелином Кожемою, а повертаючись назад, обходив тереми, говорив з своiми певними людьми.
Багато дiла було тепер у Сварга – посадник дозволив йому брати руду на землях княжих, i вiн день i нiч варив крицю, кував мечi, залiзця для стрiл, топори, списи, сулицi. Бразд же забирав усю цю кузнь, вiз до Остра, а дещо залишав i для себе.
І в усiх людей у Любечi стало бiльше роботи – однi рубали лiс i возили колоди до Днiпра, iншi – дереводiли – будували на березi десятки лодiй, – Бразд щедро платив – не свое, княже.
Напровеснi ж, коли скресла крига, а Днiпром угору попливли лодii з Киева, Бразд зiбрав усiх селищан бiля старого городища.
Вони зiбрались не так, як у давнину, коли все городище сходилось до могил своiх отцiв i дiдiв, поминало iх добрим словом, а вже потiм говорило про деннi справи своi, слу хаючи старшого з роду, думаючи про долю всiх.
Нинi йшло iнакше: Бразд i iншi селищани, що мали тереми й двори, Сварг i майстри-дереводiли, скудельники, чинбарi, якi працювали на князя, – всi вони стали на пагорку, любечани й ницi, чорнi стовпились нижче.
– Князь наш Ярополк iде на сiчу з воями верхнiх земель, яких веде робочич Володимир, – почав Бразд.
Сказавши це, вiн одразу ж зрозумiв, що почав недобре, – ницi люди, що стояли пiд городищем, сколихнулись, загомонiли.
– Який же вiн робочич, коли батько його Святослав – Ігорiв син i сам посадив його в Новгородi? – запитав хтось з натовпу.
Посадник налився кров’ю так, що аж посинiв.
– То правда, що князь Святослав посадив Ярополка в Киевi, Олега в деревах, а Володимира в Новгородi, але сталось так, що не всi його сини однаковi, – токмо Ярополк береже мир i тишу в рiднiй землi…
– Посаднику Бразде! З ким у нас мир i тиша? З печенiгами та ромеями? Та нашi ж дiди й батьки вiки воювали з ними…
– Князь Ярополк мудрий! – вiдповiв Бразд. – Доколи будемо кувати мечi, а не рала?! Он – земля, лiси, рiки; токмо би мир.
То правда! Навкруг були земля, лiси, рiки, колись вони належали iхньому роду, а нинi все це чуже: посадникове, волостелинове, княже. Проте Днiпра не повернути всп’ять, того, що було, не повернути, аби мир, мир!
– Але ж сам князь Ярополк не держить миру, а йде супроти братiв своiх!
Бразд лютував.
– Як же йому не йти на братiв, коли Олег не захотiв платити Киеву данi, через що й загинув, Володимир такожде не прийняв посадника княжого, пiдняв нинi всi полунощнi землi, iде сюди, на Киiв, щоб захопити стiл отця свого.
– То нехай князь Ярополк iде з своею дружиною на прю супроти брата свого Володимира i нехай меч скаже, кому з них у Киевi сидiти, – пролунало з натовпу.
– Хто це говорить? – заволав Бразд. – Чого ж мовчите?
І через те що нiхто не вiдповiв, Бразд сказав:
– Князь Ярополк кличе всiх на брань з Володимиром. Як i батьки нашi, пiдемо на сiчу сукупно, вас, любечан, вестиму я, приеднаемось до волостi Остерськоi, яку вестиме посадник Кожема… І не затримуйтесь, люди, князь Ярополк кличе нас iти йому на помiч швидко; тiльки волостелин Кожема дiйде до Любеча, разом iз ним мусимо вирушати й ми.
О, посадник Бразд говорив тепер не так, як тодi, коли кликав на брань людей князь Святослав. Тепер вiн був посадником княжим, не тiльки Ярополка, сам себе хотiв захистити.
А люди мовчали. Над ними свiтило тепле сонце, за Любечем, скiльки не кинь оком, зеленiли луги, iз землi, мов iз води, буйно тягнулось всяке жито, на городах цвiло рiзне зело… Бранi були прежде, до них, скiльки пролито людськоi кровi, щоб захистити Русь, навiщо ж тепер окроплювати кров’ю рiдну землю, iти брату на брата?
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/semen-sklyarenko/volodimir/?lfrom=34437337) на ЛитРес.
Стоимость полной версии книги 99,00р. (на 08.04.2014).
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картойами или другим удобным Вам способом.
notes
Примечания
1
Горяни – мешканцi Гори.
2
Ницi – убогi, бiднi.
3
Xоз (хзовий) – сап’янова шкiра.
4
Риндi – прапороносцi.
5
Давати роту – присягати.
6
Поприще – мiра довжини, 2/3 версти.
7
Корчениця – кузня.
8
Знамено – княжий знак.
9
Купа – позичка.
10
Василевс – iмператор.
11
Проедр – перший мiнiстр.
12
Феми – областi.
13
Мусii – мозаiки.
14
Дромон – великий корабель.
15
Анi – столиця Вiрменii.
16
Ішхани – аристократiя, знать (вiрм.).
17
Азнаури – дворяни (груз.).
18
Цимiсхiй – маленький (вiрм.).
19
Етерiот – охоронник.
20
Склiр – жорстокий.
21
Перу – берег Золотого Рогу.
22
Варязьке море – Балтiйське море.
23
Гiперборейський – пiвнiчний.
24
Комiт – правитель областi, комiтопул – син комiта.
25
Каган – князь.
26
Боляри, боiли, кметi – бояри, вiйськовi начальники, управителi областей.
27
Бореас, Борей – пiвнiчний вiтер, пiвнiч (грец.).
28
Partibus infidelium – областi язичникiв (лат.).
29
Акрити – прикордоннi вiйська Вiзантii.
30
Родопи – Балканськi гори.
31
Клiсури – гiрськi проходи.
32
Катун – хижа чабана.
33
Царство мi – царство мое (болг.).
34
Xаратiя – пергамент з шкiри.
35
Вуй, уй – наставник, пестун.
36
Свiони – шведи.
37
Соляний шлях – давнiй шлях з Киева до Криму.
38
Фофудiя – схiдна тканина.
39
Байдана – кольчуга.
40
Половцi, кимаки, огузи – орди, що вийшли в кiнцi X столiття з глибин Азii.
41
Гексамит – оксамит.
42
Алтабас – атлас.
43
Вiнiси – гранати.
44
Узороччя – прикраси.
45
Ряд – умова, договiр.
46
Грецький вогонь – запалювальна рiдина.
47
Записи про затемнення сонця, мiсяця i про зорянi дощi е в лiтописах пiд роком 6487 (979 нашоi ери).
48
Корста – труна.
49
Гостинець – шлях.
50
П’ятини – п’ять частин Новгородськоi землi.
51
Вiчник(у Киевi – ларник) – писар того часу.
52
Ярл – полководець.
53
Горючий камiнь – бурштин, янтар.
54
Гардарик – краiна городiв (швед.).
55
Свеарiке (або Свiонiя) – Швецiя.
56
Скетконунг – хороший, добрий конунг (швед.).
57
Гiрдмани – охоронники.
58
Лагмани – управителi земель.
59
Тiнг – урочистi збори.
60
Дротти – жерцi.
61
Гольмгардський – князь з краiни городiв руських.
62
Братафули – священнi, клятвеннi чашi.
63
Глаутейн – кропило.
64
Фулнер – гидкий, одворотний (швед.).
65
Одали – земельнi володiння.
66
Денегельд – дань (датськ.).
67
Штрангуг (вiд шведського Strand – берег, huqg – удар) – десант, висадка на берег.
68
Слутий – слiпий.
69
Кострища – жертвеннi вогнища.
70
Єм, водь, саамi, комi – пiвнiчнi племена Русi.
71
Дука – губернатор.
72
Латгали, земгали, куршi – древнi племена, що жили над Балтiйським морем.
73
Скальди – мандрiвнi спiвцi.
74
Головник – убивця.
75
Трел – раб (швед.).
76
Палати Валгалла – рай (швед.).
77
Валькiрii – райськi дiви.
78
Тi– рабиня.
79
Похiд на Схiд (нiм.).
80
Ізок – червень.