Володимир – Семен Скляренко

Вона не йшла, стояла на мiсцi, от з ii уст зiрвалось:

– Скажи менi одно, княже! Чому ти так робиш, чому волiеш так судити? Закон? Який закон? Я не розумiю того, що ти робиш…

Володимир пильно подивився на неi.

– Нi, тiльки й допрежде закон, – вiдповiв вiн, – але, либонь, е щось i iнше, що велить менi саме так зробити…

– Очевидь, ти, – суворо сказала вона, – вбивши мого батька й братiв, тепер хочеш поглузувати й з мене.

– Глузувати? О нi! – одразу ж суворо вiдповiв вiн. – Ти повинна знати i знаеш – не моя десниця вбила батька й братiв твоiх, а руськi люди. Знову ж, не моя десниця, а вони хотiли вбити й тебе, я ж не дав мечу впасти на твою голову.

– Тодi ти… – почала вона й не кiнчила. – Скажи менi правду, руський княже. Ти пожалiв мене як бранку, але не хочеш, щоб я була в Полотську, гониш за Варязьке море, бо я немила тобi?

– Ти марно, – промовив вiн, – говориш це, Рогнедь, бо ще в Новгородi я нарiк тебе жоною. Не я, а ти – зухвала, горда – вважала, що в тобi тече кров князiвни, а я тiльки раб, це ти одштовхнула мою руку, сказала, що не будеш жоною сина рабинi, бо не любила й не любиш мене… Як же ти смiеш запитувати тепер, мила менi чи нi?!

Вона мовчала, i це вже була не та зухвала, горда полочанка, яка недавно злим словом ганьбила князя. Рогнедь опустила очi долу, впали й руки ii – в’ялi, безсилi.

– Я жду, Рогнедь, говори. Якщо хочеш пiти в землю своiх батькiв, вiдчиню дверi, дам грамоту, людей; хочеш бути в Полотську – лишайся… А тепер iди! Я дуже стомився, завтра ж у похiд… Іди, Рогнедь! Прощай!

Не пiднiмаючи очей, вона повернулась, рушила до дверей, вийшла…

Хто знае, чи довго спочивав князь Володимир?! Може, як воiн, що спить i все чуе, склепив очi на одну хвилину i враз прокинувся, може, i це ймовiрнiше, спочивав бiльше, до пiзньоi години ночi, – але раптом вiн схопився, сiв на ложi, одразу ж взув чоботи.

За вiкном стигла нiч, темно було в палатi, крiзь розчиненi дверi струмувало жовтаве свiтло з переходiв, на порозi ж невиразно окреслювались чиiсь тiнi, звiдти линули притишенi голоси.

– Хто там? – запитав князь, i рука його несамохiть потяглася до лави, де лежав меч.

– Це я, – почув вiн голос Рогнедi. – Хочу з тобою зараз говорити. Твоi ж воi не пускають…

Вiн зрозумiв, що княжна прийшла до нього у якiйсь важливiй справi, хоче сказати те, чого вiдкладати не можна… Тiльки одного не мiг збагнути Володимир: що змусило ii прийти так пiзно, наглоi ночi.

– Гриднi, – велiв вiн, – я говоритиму з княжною… Запалiть свiтло.

Вони внесли й поставили на столi свiчу, швидко вийшли.

Володимир i Рогнедь залишилися в палатi тiльки удвох. Блiда, вже без обруча на головi, з розпущеним волоссям, що сягало аж до колiн, у тому ж темному платнi, тiльки з зеленкуватим каменем на грудях, вона стояла з опущеними руками бiля порога.

– Конунг Вольдемар, – нечутно ступивши крок уперед, почала вона.

– Я не конунг, а князь, – одразу ж перебив вiн ii, – i не Вольдемар, а Володимир.

– Вибачай, княже.

– Я слухаю тебе.

Знову мовчання й невисловлене вагання.

– У цю нiч, – продовжила вона, – менi було дуже важко… Я нi крихти не спала… попросила воiв… при йшла до твоеi палати… довго умовляла збудити тебе… Вони навiть, – Рогнедь ображено посмiхнулась, – шукали, чи немае в мене зброi… Я прийшла… я мусила йти… так треба… так судили боги…

Вона на мить замовкла, дивлячись на вогонь свiчi, що гаряче, як жертва, горiв на столi, i Володимир помiтив, як з ii очей скотилось кiлька сльозин.

– Я прийшла сюди, щоб роззути тебе, княже, – закiнчила Рогнедь, i густi рум’янцi виступили на ii щоках.

Вiн щиро здивувався, пригадавши розмову з Рогнеддю в цiй же палатi кiлька годин тому, суворо сказав:

– Ти вiдмовилась мене роззути, коли я того бажав. Нинi вночi ти намiрялась навiть мене вбити, говорила, що ненавидиш. Я простив тебе, дав життя, дозволив iхати, куди бажаеш… Чому ж ти тепер прийшла?..

– Княже Володимире, – щиро промовила вона. – Ти – смiливий, хоробрий витязь, умiеш ненавидiти й прощати, а тому я прийшла й мушу роззути тебе, княже!

Рогнедь замовкла, рум’янцi на ii щоках потухли.

Почуття перемоги! О, в цю пiзню годину ночi князь Володимир вiдчув його, i, либонь, дужче, нiж напередоднi в битвi, – дiвчина, дочка князя Регволда, що недавно образила й вiдмовилась вiд нього, прийшла сюди, вiддае найдорожче – свое тiло, душу.

– Я був i лишаюсь нинi сином рабинi, – не стримався й зухвало сказав Володимир.

Рогнедь на мить затялась, але опанувала себе й вiдповiла:

– Дуже шкодую, що колись назвала тебе робочичем, проклинаю годину, коли так сказала. Зробила б тодi iнакше, – заломила вона руки, – може, не було б цього страхiття, живi були б мiй батько й брати… Княже Володимире, менi дуже шкода, що минулого не повернеш. Нинi я побачила, що син рабинi здатний зробити бiльше i може бути справедливiшим, анiж князь… i я полюбила тебе. Ти вiриш менi? Скажи правду…

Володимир не ждав таких слiв Рогнедi, важко було йому й вiдповiдати на ii одверте питання.

– Ти дуже смiлива й до серця менi, Рогнедь! – вимовив вiн.

Нiби борючись з хвилею, яка налiтала на неi, Рогнедь простягла руки.

– І ти бiльше нiчого не скажеш? – крiзь стиснутi зуби вирвалось у неi.

Володимир зрозумiв ii. О, цi жiнки, либонь, усi такi, тiльки що – присягайся iм у любовi. А чи знае вона – це зухвале дiвчисько, – скiльки сил вже коштуе йому?..

– Я ще з Новгорода посилав своiх слiв, – вiдповiв Володимир, – пропонував тобi бути моею жоною…

– Ти глузуеш з мене, княже, – суворо промовила Рогнедь. – Тодi я вiдмовила твоiм слам, а тiльки-но, ти вже чув, прокляла годину, коли так зробила… Те, що було, минуло, те, що робиться зараз, ой, яке все це страшне, княже. Проте я говорю, жду твого слова, бо хочу, щоб нам з тобою було добре…

– Нам i буде добре! Ти – справедлива, смiлива, хороша! Я, чуеш, Рогнедь, також буду справедливим, хорошим, добрим з тобою…

Вiн пiшов уперед, усе ближче й ближче до неi, обхопив ii стан руками…

– Хороша моя… Чудова!!! – зривались у нього слова.

– Що я роблю! Боги! – промовила вона, рвучко пiдняла руки й обняла його за шию. Вiн поцiлував ii раз, i другий, i третiй, вона вiдповiдала несмiливим, якимсь шукаючим поцiлунком.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: