Володимир – Семен Скляренко

– Покиньмо про це, – суворо сказав Бразд.

– Брате!

– Я тобi не токмо брат, а й посадник княжий. В купу взяв ти у мене коня, жита три четверики, нове рало… Роблю милiсть, як велить князь Ярополк, – за той час, що був на ратi, уроку не вiзьму, а повеснi мусиш повертати купу, не зумiеш одразу – платитимеш оброк, не станеш повертати купи, не приробиш оброку – холопом станеш на княжому дворi.

Микула мовчав.

– І не гнiвайся на мене, брате, – промовив Бразд. – Руська земля не така нинi, як допреже. Князь князевi вже не брат, хоч i одного вони роду, що ж робити нам, простим людям? Хто вмiе – приробить, хто незугарний – усе втратить… Так каже князь, так велить i Бог.

Микула пильно подивився на брата.

– То ти християнин?

– Християнин, – гордовито вiдповiв Бразд. – А хiба моя вiра гiрша вiд твоеi? Побачимо, брате, як допоможуть тобi твоi боги?!

6

Пiшов Микула i до брата Сварга. Ішов з важким серцем – пiсля зустрiчi з Браздом вiн усе згадував нiч пiсля похорону батька, коли лишились вони – три сини Анта – в батькiвськiй хижi i коли обидва брати – i Бразд, i Сварг – брали його за груди, вимагали дiлити спадщину. Нi, що Бразд, що Сварг – не друзi йому, вiк би не йшов до них, але хiба обминеш у Любечi терем посадника чи корченицю?

Проте брат Сварг зустрiв Микулу зовсiм не так, як Бразд. Уже здалеку, прямуючи через вигiн до корченицi пiд лiсом, побачив Микула брата. У нього все було, як i колись: чорна вiд кiптяви корчениця стояла бiля самого лiсу, над нею вився синiй димок, десь усерединi гупали два молоти, брат Сварг щось шукав серед рiзноi кузнi надворi. Вiн здалеку побачив людину, що повiльно йшла до корченицi, приклав руку до чола, придивився.

– Невже Микула? – промовив Сварг, коли той наблизився.

– Вiн i е! – одказав Микула.

– Чолом тобi, брате, чолом, – радiсно промовив Сварг i швидко ступив назустрiч брату, обняв його, навiть почоломкався.

Микула одповiв на його чолобитню i сам обняв, поцiлував брата, проте, правду кажучи, був дуже здивований, цiлував Сварга холодними устами.

– Ходiмо ж до дому, брате Микуло! – говорив Сварг. – Дай подивлюся, який ти став. Диви, ей-ей, ти став набагато кращим, якось вирiвнявся, нiби помолодiв! Нi, брате Микуло, ти справдi тепер – як дружинник княжий.

Корчениця брата Сварга тiльки здалеку здавалась такою, як була. Насправдi ж до неi ззаду добудовано було тепер кiлька клiтей, поряд з корченицею з одного боку Микула помiтив землянки, бiля яких повзали голi дiти, ще кiлька землянок було з другого боку, а в самому лiсi, сховавшись вiд людського ока, височiв обгороджений гострим околлям терем, де, почувши чужого, валували пси. Це було нiбито гнiздо в лiсi, не один Сварг жив тут, а багато людей.

Вони й виходили – два кузнецi виринули з чорноi пiтьми корченицi – старi, чорнi вiд диму, з висхлими блiдими обличчями, з дверей виглядало кiлька хлопцiв – також худющих, блiдих, iз землянок вилiзали й дивились жiнки.

– Бачу, пiзнаеш, – говорив Сварг. – Працюемо, Микуло, що поробиш, колись кували мечi, а тепер рала, колись був сам, а нинi людей на помiч кличу. Скiльки тiеi кузнi треба переробити, а лiта не тi, сам, скiльки не бийся, всього не переробиш. Та чого ми стоiмо, ходiмо до терема, там i поговоримо.

Проте до терема нелегко було доступитись, бо тiльки Сварг вiдчинив ворота i зайшов на двiр, до них кинулись величезнi пси.

– А згиньте, проклятi, згиньте! – заволав Сварг, схопив якийсь дубчак, кинувся на псiв, але один iз них все ж устиг приловчитись, пiдскочив до Микули, люто клацнув зубами й одiрвав шматок ногавицi.

– Ну й пси! – говорив Сварг у сiнях, куди ледь пробивалось через загратоване вiконце промiння. – Аки звiрi, ей-ей, аки звiрi. Та чого ж ти стоiш, ось сюди, сюди йди, брате Микуло.

Вiкна в теремi Сварга також були загратованi, там був не очаг, а пiч, великий стiл, а на ньому корчага з вином, хлiб, усяке зiлля.

– То як же ти, брате? – запитав Сварг, коли вони сiли до столу.

– Я? – щиро здивувався Микула. – Що менi? Яким вийшов з села, таким i повернувся.

Сварг поставився до слiв Микули не так, як Бразд, вони його не здивували.

– Так я i знав! – промовив вiн. – Не там була брань, де ти ходив…

Микула здивовано подивився на брата.

– Є й нинi, – посмiхнувся Сварг, – i хозари, i булгари, i печенiги, i ромеi, i сваримось ми з ними всiма, але найтяжча брань тут, у землi нашiй, людина йде на людину.

– Хто ж iде i супроти кого? – тихо запитав Микула.

– Оцi, – вiдповiв одразу ж Сварг, – Кожема в Острi, Бразд у нашому Любечi i ще багато таких, як вони, взяли в князiв i один у одного всякi пожалування: землi й лiси, озера й гони на рiках – усе в iхнiх руках.

Микула щиро здивувався, що нинi Сварг став ворогом Бразда, i той одразу це помiтив.

– Не дивуйся, не дивуйся, Микуло, – сказав вiн. – Ти думаеш, чого це Сварг нарiкае на Бразда, адже е в нього терем, корчениця, на його дворi працюють смерди? Але, – iз жалем крикнув Сварг, – у мене немае того, що мае Бразд: земель i лiсiв, а без них людина нiщо!.. Корчениця, – замислився вiн, – о, я думав колись, Микуло, що коли маю корченицю, то маю все – золото, срiбло. Проте я забув, що до корченицi треба мати ще й руду, лiс, дерево. Та й чого, скажи, я став би про це думати, адже береги Днiпра, де брав руду, лiси, де стояло древо, – це було мое, твое, людське. Аж кинувся я брати в берегах руду, а там знамена… Чиi береги? – князя, Кожеми, Бразда… Кинувся я в лiс – знамена. Чий лiс? – князя, Кожеми, Бразда. Отак князi, Кожема та Бразд обiгнали мене, все собi та й собi, а менi… Пам’ятаеш, тiеi ночi, коли ми дiлили батькiв ську спадщину, Бразд говорив: «Вiзьми, брате Сварг, усяку кузнь, ти ж ii полюбляеш…» Я й узяв кузнь, кую тепер, а всi багатства в Бразда.

Микула розгонисто й голосно засмiявся.

– Ти чого смiешся? – запитав у нього Сварг.

– Як же менi не смiятись, – вiдповiв одверто вiн, – прийшов, походив по Любечу, думав, що тiльки я виродок з роду, а що ти, брате Сварг, живеш у згодi з Браздом…

– Нi!.. – вдарив по столу кулаком i крикнув Сварг. – Братiв нинi вже немае, багатий багатому нинi також ворог.

– Бачу! – з гiркотою сказав Микула. – Трое було нас у батька Анта, i двое досi йшли проти одного. Нинi ж усi трое стали вже ворогами…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: