Аналіз твору
Григорія Сковороди "Всякому місту – звичай і права"
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш, що став народною піснею (філософсько-сатиричний).
Вид лірики: громадянська (філософська).
Провідні мотиви: викриття суспільних вад; щасливий той, хто має чисте сумління.
Віршовий розмір: дактиль.
Тип римування: суміжне.
Про твір: у пісні «Всякому місту — звичай і права…» автор ставить в один ряд і засуджує здирників і бюрократів, розпусників і пияків, ледарів і підлабузників. Ліричний герой вірша думає не про маєтки й чини, а про те, щоб мати чисту совість, жити мудро й померти з ясним розумом. Перемогти смерть здатна лише людина з чистою совістю й помислами, перед смертю всі рівні — і мужик, і цар.
Кожна шестирядкова строфа побудована на антитезі: у перших чотирьох рядках автор указує на суспільні вади, а останніми двома протиставляє недолікам суспільного життя ідеал чистої совісті й ясного розуму. Останній рядок кожної строфи, крім завершальної, є рефреном, у якому сконденсований неспокій митця: «Лиш одне непокоїть мій ум».
Проблеми, порушені у творі, були злободенними в той час, а отже, і близькими простолюду, тому вірш «Всякому місту — звичай і права…» зажив великої популярності, ставши народною піснею: відомі понад п’ятдесят її варіантів (а це одна з ознак фольклорного твору). Іван Котляревський один із варіантів цієї пісні використав як арію возного в п’єсі «Наталка Полтавка».