Аналіз Афоризмів
Григорія Сковороди
АФОРИЗМИ — короткі лаконічні судження, які за стислої, зручної для запам’ятовування форми містять глибоку думку. Афоризмами також називають слова — стислі влучні оригінальні вислови відомих письменників, що набули поширення через дотепність та широту узагальнень.
Григорій Сковорода — це людина глибинного характеру, світлого серця і проникливого розуму. Людина, саме життя якої було оригінальним творінням. Освіченість його — надзвичайна, він увібрав у своє єство філософську культуру людства. Одним зі свідчень глибини творів Сковороди є їх афористичність. Чимало крилатих фраз із його писань, ставши афоризмами, пішли мандрувати світом:
- «Ні про що не турбуватись — значить не жити».
- «Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, сам перший люблю».
- «Не все те отрута, що неприємне на смак».
- «З усіх утрат втрата часу найбільша».
- «Один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий».
- «Багатством живиться тіло, а душу звеселяє споріднена праця».
Саме прославленню суспільно-корисної, «сродної» праці, відповідної природним покликанням і здібностям людини, Сковорода присвятив чимало творів. Цю ідею розвиває байка «Про Собаку і Осла», мораль якої звучить так: «Не все усі ми вміємо, і не всім все личить. Хай кожен прагне того і береться за те, до чого він здатний, за грецьким прислів’ям: «Осел біля ліри». Даремними є зусилля, коли немає природного хисту. Як сказав Горацій: «Всупереч Мінерві ти нічого не зробиш і не скажеш». Це — одна з улюблених ідей Г. Сковороди, яку він підносить і в своїх байках, зокрема у «Байці про Котів». Філософ стверджує: «Є багато таких, що, злегковаживши природу, вибирають для себе наймодніше чи найбільш прибуткове ремесло, але вони зовсім обманюють себе самі. Прибуток не є вдоволенням, а заспокоєнням тілесної потреби, а якщо і є вдоволенням, то не внутрішнім. Справжнє сердешне вдоволення родиться із вродженої діяльносте…. Достатками вдоволяється одне тільки тіло, а душу веселить уроджена діяльність». Отже, Сковорода заповідає людині робити те, що дане їй природою, що відповідає її природним можливостям, задаткам.
У байці «Олениця і Кабан» Сковорода знову повертається до ідеї природженої («сродної») праці, адже про людину судять не за її одягом чи словами, а за справами. Тому Олениця називає Кабана так само, як і раніше, хоч він «підвищений у Барани»: «Ви ж так само, як і колись риєте землю і ламаєте тини».
Отже, ідея «сродної» праці, яку висунув Григорій Сковорода більш ніж два століття тому, мудрі життєві настанови видатного філософа, що наявні в його творах, стали афоризмами, здатні допомогти нам і сьогодні.
Літературна спадщина письменника-мислителя Г. Сковороди належить до вагомих надбань української культури XVIII ст. Сковорода одним з перших в українській літературі дав зразки філософської і пейзажної лірики, вивів байку на шлях самостійного розвитку (його вважають зачинателем жанру байки), наповнив свої твори глибоким ідейним змістом. Григорій Сковорода залишив своє філософсько-етичне вчення не тільки у творах, а й підтвердив його власним життєвим шляхом. Над його могилою на хресті написано: «Світ ловив мене, та не впіймав». Так сказав він про себе, таким залишився й у спогадах — мандрівним філософом, який відмовився від світського успіху і власного майна, лишився «не спійманий спокусами».