Григорій Сковорода - Байки Харківські (сторінка 4)

Недоумство у багатствi пишається i лається, а в бiдностi осiдає i впадає у вiдчай. В обох долях воно нещасне. Там бiситься, як у вар'ятськiй гарячцi, а тут з нiг валиться, мов стерво. Ця болячка тому зроджується, що не навчаються царствовi Божому i правдi його, а гадають, що все на свiтi визначає талан, як у беззаконнiм володiннi. Але розпошир, бiдна тваринко, зiр твiй — побачиш, що все робиться за точною правдою та рiвнiстю, i цим заспокоїшся. Коли є в багатствi те, чого немає у злиднях, задумайся — i знайдеш у злиднях те, чого нема у статках. Де земля менше родить плодiв, нагородою там — свiжiше повiтря. Де менше клюкви й чорниць, там менше скорбутної хвороби; менше лiкарiв — менше хворих; менше золота — менше потреб; менше ремесел — менше розтратникiв;  менше наук  — менше  дурнiв; менше прав — менше беззаконня; менше зброї — менше воєн; менше кухарiв — менше зiпсованого смаку; менше честi — менше страху;  менше солодощiв — менше суму; менше слави — менше неслави; менше друзiв — менше ворогiв; менше здоров'я — менше пристрастей. Столiття i столiття, країна й країна, народ i народ, мiсто й село, юнiсть i старiсть, хворiсть i здоров'я, смерть i життя, нiч i день, зима й лiто — кожен стан, стать i вiк, i всяке твариння має власнi свої вигоди. Але слiпа дурнота i слiпа невiра цього не розумiють, одне лише зло в усьому бачать — вони подiбнi до цирульничих п'явок, котрi висмоктують погану  кров. Для цього столiття над столiттям пiдносять, народ вище народу, невдоволенi нi станом своїм, нi країною, нi вiком, нi призначенiстю, нi участю, нi хворобою, нi здоров'ям, нi смертю, нi життям, нi старiстю, нi юнiстю, нi лiтом, нi зимою, нi нiччю, нi днем, i при щастi пiдносяться до неба, а при невдачi падають у прiрву вiдчаю, позбавленi як свiтла i духу вiри, так i солодкого миру та рiвноваги i спалюються у полум'ї власної печалi, аби збулось у тiм: "А невiруючий все осуджений є". Все ж є благе, окрiм зневiри в царство Боже i його правди, окрiм хвороб душевних i мук вiд незадоволеного ремства — це одне зло. Нещастям  i сатанинська гордiсть, що виявляється у прагненнi сiсти на престолi вишнього. Ось де центр пекла i отець пристрастей. "I не дасть йов безумства Боговi". "Благословлю Господа у всякий час". Ось де iстинне свiтло i пiзнання Божого. Тому i священики звуться серцями, що сидять серед невiри, Божим свiтлом осяваючи. "Ви є свiтло свiту". "Якi краснi ноги тих, що благовiстять мир..." "Святи їх у iстину свою”.

 

Байка 25. Лев та Мавпи

 

Лев спить горiлиць, а сплячий вельми схожий на мертвого. Юрба всiляких Мавп, вважаючи його за мертвого, наблизились до нього, почали стрибати i лаятись, забувши страх i повагу до свого царя. А коли настав час збудитися зi сну, зворухнувся Лев. Тодi Мавпи, прийшовши до нього одним шляхом, седмицею дорiг розсипалися. Старша iз них, отямившись, сказала:

— І предки нашi ненавидiли Лева, але Лев i нинi Лев i навiк-вiки.

С и л а.

Лев — це образ Бiблi, проти якої повстають i лаються поганськi мудрецi. Вони гадають, що вона мертва i свiдчить про стихiйну мертвоту, не враховуючи, що в тлiнних її образах криється вiчне життя i що все те встає і пiдноситься до такого. "Бог наш на небi i на землi..." I, не тямлячи, що вихiд її — то вихiд життя, лаються, чуючи таке:

"Згори мудрствуйте... Не тут”а.

А як тiльки блиснуло свiтло повстання її, тодi переходить на них:

"Розженуться  вороги її..." Ось чому Василiй Великий[26]каже про Євангелiє, що воно — воскресiння мертвих.

Іуда, син Яков[27], замiсть Лева образом невидимого царя  i Бога лежить, а тому й написано: "Лiг спочити, яко лев. Хто пiдiйме його?" Лежить левиця й цариця наша, чиста дiва — Бiблiя i про її життя та воскресiння наше повiдає  Христос:  "Бо  не  вмерло  дiвча,  але спить..."[28]

Блажен, хто не заплющується перед сяйвом її! Цей хай i спiває з Давидом: "Ти вподобав собi свою землю"[29], "Якщо краснi будинки твої, Якове...”[30]

Описувачi  звiрiв  кажуть, що  лев, народившись,  лежить мертвий, доки жахливим риком не збудить його батько, а це робить вiн на третiй день. Чи ж можна знайти чудовiший  образ для  божественної книги?

а Це Хамове плем'я сміється з наготи батьківської[31](прим. Г. Сковороди)

 

Байка 26. Щука і Рак

 

Щука, винюхавши солодку поживу, жадiбно її проковтнула. Та раптом вiдчула, що в ласощi заховано гачка, який уже застряг у її нутрi. Рак це здаля побачив i на ранок, стрiвши Щуку, запитав:

— Чого це ви, панi, сумнi? Де подiлася ваша бадьорiсть?

— Не вiдаю, брате, щось вельми сумно. Гадаю для  веселощiв попливти з Кременчука[32]в Дунай. Набридло вже менi Днiпро.

— А я знаю джерело вашого суму, —  вiдказав Рак. —  Ви ковтнули гачка. Вiдтепер вам не допоможе анi швидкий Дунай, нi плодоносний Нiл, нi веселовидний Меандр[33], нi золотi крильця.

С и л а.

Рак достеменну правду мовить. Без Бога i за морем погано, а мудрому чоловiковi весь свiт — рiдний край, скрiзь йому й завжди добре. Бо добро вiн не збирає з мiсць, а носить його в собi. Воно йому як сонце у всi часи i як скарб у всiх країнах. Не мiсце його, а вiн оживлює мiсце, не вигнанець, а подорожнiй i не вiтчизну кидає, а лише змiнює її; куди прийшов — тiєї землi й син, бо несе в собi народне право, про яке казав Павло: "Закон духовний"[34].

Страх Божий — джерело мудростi, i веселощiв, i довговiчностi, а зневiра — солодка їжа, що ховає в собi гiрку отруту. Важко помiтити цю отруту. Важко  увiйти у  беззаконня. "Грiхопадiння  хто зрозумiє?" Той, хто пiзнав суть страху Божого. Корiнь його гiркий, але плоди солодкi. А беззаконня є гачок, захований у ласощi, який ранить душу.

Марнославство веде тебе до грiха? Воно  той ласощ,  що приховує гачка.  Плотська  рознiженiсть тебе  полонила? Проковтнув  ти гачка. За срiблом, може, погнався i впав у неправду? Заполонений ти вудкою. Заздрiсть, чи помста, чи гнiв, чи вiдчай зав'язли у твоїй душi? Проковтнув ти гачка, про який сказав Павло: "Жало ж смертi — грiх"[35]. Безбожжя ввiйшло в твоє серце? Проковтнув ти гачка, про якого сказав Ісая[36]: "Для безбожних спокою нема", "Мовить безумний у своїм серцi: немає Бога..." Ворожнеча з Богом, може, вселилась у тебе? Пожер ти гачка, про якого оповiв Мойсей[37]": "Проклятий ти в мiстi, проклятий ти в полi..." Мучить душу твою жах плотської смертi? Загруз у нiй гачок, за який мовить Ісая: "Беззаконнi схвилюються i вспокоїтися не зможуть"[38]. Грiх, отже, — жити за законом плотських  пут i  пристрастей наших,  котрi воюють проти закону розуму нашого. Такий де сховається? Яке мiсце звеселить його? Який пожиток схвилює серце його? В душi своїй, i в серцi своїм, i завжди носить вiн лихо. Поглянь i послухай нещасного  раба! "Ще хотiти менi належить, а робити — нi!"

Ось i правдешнiй полон! "Всякий грiшник є раб свого грiха!”

 

 Байка 27. Бджола та Шершень

 

— Скажи менi, Бджоло, чого ти така дурна? Знаєш, що плоди твой працi не так тобi, як людям кориснй тобi навiть часто шкодять, приносячи замiсть винагороди смерть, одначє не перестаєш у дурнотi своїй тягати мед. Багато у вас голiв, але всi безмозкi. Очевидно, ви до нестями закоханi в мед.

— Ти поважний дурень, пане раднику, — вiдповiла  Бджола. — Медом любить поласувати i Ведмiдь, а Шершень теж хитро його достає. I ми могли б по-злодiйському здобувати, як часом наша братiя й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрiвнянно бiльшу радiсть дає збирати мед, анiж його споживати. До цього ми народженi й будемо такi, доки не помремо. Без того жити, навiть купаючись у медовi, для нас люта смерть.

С и л а.

Шершень — це образ людей, котрi живуть крадiжкою чужого i народженi на те, щоб їсти, пити i таке iнше. А бджола — герб мудрого чоловiка, який у спорiдненiй працi трудиться. Багато Шершнiв без пуття кажуть: нащо цей, до прикладу, студент учився, коли це не дає багатства? Кажуть це, не уважаючи на слова Сираха: "Веселе серце — життя для людини" — i не тямлячи, що спорiднена праця для нього найсолодший бенкет. Гляньте на життя блаженної натури й навчiться. Спитайте вашого мисливського пса: коли йому веселiше?

— Тодi, — вiдповiсть вам, — коли жену зайця.

— А коли заєць смачнiший?

— Тодi,— вiдповiдає мисливець,— коли поганяюсь за ним.

Погляньте на кота, що сидить перед вами. Коли вiн веселiший? Тодi, коли всю нiч бродить або сидить бiля нiрки, хоча, зловивши мишу, й не їсть її. Залий бджолу медом, чи не помре вона з туги в той час, коли може лiтати по квiтоносних луках. Що є болiснiше, нiж купатись у багатствi i смертельно мучитись iз того, що не маєш спорiдненої  працi? Немає гiршої муки, як хворiти думками, а думками хворiєш, коли позбавлений спорiдненої працi. І немає нiчого радiснiшого, анiж жити за призначенням. Солодкi тодi труд тілесний, терпіння тiла i навiть смерть, бо душа, володарка  людини,  насолоджується спорiдненою собi працею. Треба чи так жити, а чи вмерти. Старий Катон[39]з чого мудрий i щасливий? Не з багатства, анi з чину, лише з того, що вiдповiдає своїй природi, як видно з Цицеронової книжечки "Про старiсть". Ця думка — премилосердна мати  премудра  проводирка.  Ця  преблага  домобудiвниця  неситому  дарує багато, а мало дає тому, хто задоволений малим.

Але треба розiбратися, що то значить — жити за призначенням. Це не закон тваринних членiв i похотi нашої, але означає це блаженне єство, що зветься в богословiв трисонячне, котре всякiй живiй iстотi й призначення i вiдповiднiсть приписує. Про це єство сказав древнiй Епiкур таке: "Вдячнiсть моя блаженнiй натурi за те, що потрiбне зробила неважким, а важке — непотрiбним”.

А оскiльки Бог не є нi чоловiчої, нi жiночої статi, але все в нiм одразу, то мовить Павло: "Всяке є у всьому”.

 

Байка 28. Олениця та Кабан

 

У  польських та  угорських горах[40]Олениця,  побачивши домашнього Кабана, стала вiтатися:

— Бажаю здоровлячка, пане Кабан. Радiю, що вас...

— Пощо  ти,  негiдна простачко, настiльки непоштива!  — крикнув, набурмосившись,  Кабан.—  Чому  мене звеш Кабаном? Хiба  не вiдаєш, що я вже почесно названий Бараном? На те маю патент i що рiд мiй походженням iз найшляхетнiших бобрiв, а замiсть єпанчi я для характеру ношу на публiцi здерту з вiвцi шкуру.

— Ласкаво  перепрошую,  ваше  благородіє, —  сказала  Олениця, — я не знала! Ми, простi, судимо не за одежею та словами, а за справами. Ви так само, як i ранiше, риєте землю i ламаєте тини. Дай вам Боже бути й конем.

С и л а.

Годi начудуватись із дурнiв, що вельми зневажили i вiдкинули чистий i безцiнний бiсер добродiйства лише для того, щоб продертися до чину, зовсiм не спорiдненого собi. Який змiй їм нашептав на вухо, що iм'я та одiж змiнить їхне буття, а не чесне життя, гiдне чиновi? Чи це не достеменнi Езоповi граки[41], котрi вдягаються в чуже  пiр'я? Подiбне, отак створене, життя нагадує корабля, в  якому їхали  морем одягнутi по—людському мавпи, а жодна не вмiла керувати. Коли хто має освiчене око, скiльки бачить вiн ослiв, одягнутих у левинi шкури! А пощо одягнутi? Для того, щоб повнiше жити рабськими своїми  вибаганками, турбувати людей i проламуватися крiзь паркани цивiльних законiв. I нiхто з достойних честi  за непоштивiсть не сердиться  бiльше за  тих мавп, ослiв та кабанiв. Є стародавня еллiнська приказка: "Мавпа мавпою i в золотiм уборi”.

Згадує й Соломон про свиню iз золотим кiльцем у нiздрях (Притч., глава 11, вiрш 22)"[42]. Знаю, що це вiн каже про тлiнних i смертних, у яких загрузло й сховалося кiльце вiчного царства Божого, а лише кажу, що можна приточити його й до тих, вiд кого взято воно для особливої просвiти в Бiблiю. Добросерднi й прозiрливi люди рiзними подобами зображали погану душу тих опудал, якi живуть і рухаються лише на зло. Є i в Малоросiї приказка: "Далеко свинi до коня".

 

Байка 29. Баба та Гончар

 

Баба купувала  горщики. Амури  молодих лiт  i тодi  ще нагадували їй про себе.

— Почому цей гарненький?

— Вiзьму хоч три полушкиа,— вiдповiв Гончар.

— А за отого гидкого, онде вiн, звичайно, полушка?

— А за того менше двох копійок не вiзьму...

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Grigoriy_skovoroda_bayki_harkivski.docx)Grigoriy_skovoroda_bayki_harkivski.docx53 Кб1762
Скачать этот файл (Grigoriy_skovoroda_bayki_harkivski.fb2)Grigoriy_skovoroda_bayki_harkivski.fb286 Кб1685

Пошук на сайті: