Михайло Коцюбинський (І. Сонцепоклонник) – Леонід Смілянський

— А тому, що, певне, на його прохання й узяли цього робітника. Хазяїн захотів позбутися небезпечного робітника і легко цього домігся. Я, звичайно, не обстоюю, що все було саме так, як я говорю.

Незважаючи на подібну двоїсту пораду Чижа, Михайло Михайлович проте вирішив-таки удатися до Хоменка і спробувати умовити його. Все ж була маленька надія на лібералізм Хоменка.

Дружина порадила Михайлові Михайловичу не йти до Хоменка додому, а зустріти його в суботу біля монастиря, куди, звичайно, приїздить він на своїй бричці разом з дружиною пити квас. Або в неділю біля церкви після обідні. До церкви Михайло Михайлович давно не ходив і вирішив спробувати спочатку побачити знайомого фабриканта біля монастиря, тим більше, що любив робити в тому напрямку свої прогулянки.

Йому пощастило. Ще не дійшовши до монастиря, він зустрів Хоменкову бричку. Але самого господаря на ній не було. На цей раз їхала його молода дружина, що сама й правила гарячим донським рисаком.

Вона здаля впізнала помітну постать Коцюбинського і на повній рисі спинила біля нього коня. Побачивши її саму й знаючи трохи вдачу цієї жінки, Михайло Михайлович боявся, щоб їй не спало часом на думку запросити і його до себе в бричку. Вмить він навіть уявив собі подібну прогулянку чернігівськими вулицями… І ще швидше придумав причину, щоб відмовитись

Він, проте, й гадки не мав, що вродлива фабрикантша не раз вказувала своєму неохайному, з химерами, чоловікові на письменника Коцюбинського, як на людину, з якої треба брати приклад.

— Оце мужчина,— вигукувала вона в таких випадках до чоловіка,— завжди одягнений, як гість із столиці. Чепурний, в прекрасному, завжди новому костюмі, з модним галстуком!.. А ти — вайло, ти зовсім забуваєш про себе, певніше — про мене… Від тебе завжди чути махорку за версту… Цим ти зневажаєш мене, свою дружину. Адже я воліла б бачити тебе завжди елегантною і статечною людиною. А ти заростаєш бородою, ніколи не міняєш своєї чесучевої блузи… Михайло. Михайлович кавалер, він навіть вуса фарбує, бо так треба.

— Вітаю, вітаю! — гукала вона до Михайла Михайловича.

Він підійшов.

— Що ж це ви, добродію,— подаючи руку в лайковій рукавичці, напустилась вона відразу на Коцюбинського,— забули про нас. Нещодавно приходили ці… добродії з «Просвіти» до Сави Гавриловича по гроші і вже без вас… Я просто була обурена.

— Я давно не в «Просвіті»… Ще з минулого року.

— І чудесно! Нема чого шкодувати… — Довгими тонкими пальцями вона заправила пару неслухняних кучерів під брилик.— Там самі тюхтії, жодного справжнього джентльмена. По совісті вам скажу — набридли вже мені вишивані сорочки і стьожки…

— Ну, як ся має Сава Гаврилович?

— О! У нього, як завжди, багато неприємностей. Ви бачите,— вона показала на порожнє місце в бричці,— він навіть не виїздить тепер на прогулянки. Я сама…

— А що трапилось?

— А хто його розбере! То було із поставками щось не в порядку. Тепер залагодилось, так робітники в наш важкий час забажали підвищення платні. Мало не застрайкували… Та добре, що Саві Гавриловичу заздалегідь доповіли про призвідців… Ну, так він сам їздив до губернатора і до поліцмейстера… Запобіг катастрофі. Тепер спокійніше…

«Чи варто вдаватися до Хоменка?» — востаннє запитував самого себе Коцюбинський. Потім іронічно промовив:

— Значить, нічого прикрого у вас тепер немає?.. Адже все залагоджено?..

— О, якби ж то!.. Далеко не все! На Саву Гавриловича сиплються прикрості, як із торби.

І вона, трохи перехилившись у бік до Михайла Михайловича, усміхалась і кокетувала, а про чоловікові прикрості розповідала з таким веселим виглядом, немов рада була, що їй є про що розмовляти з добре знайомим чоловіком.

— Уявіть собі, біда прийшла звідти, звідки її аж ніяк не сподівались… Всім відомо, що Сава Гаврилович походить з старовинного козацького роду. У нього є документи, які до нього перейшли ще від діда-прадіда. Він листувався з якимось складачем українських родословних списків, посилав йому великі гроші на видання цих списків книжками і знімав копії з своїх документів.

— Ну, і що з цього вийшло? — зацікавився Михайло Михайлович.

— О, ви навіть не уявляєте, які несподівані результати!.. Цей складач просто якийсь аферист: копії документів надіслав Саві Гавриловичу назад, грошей, звичайно, не повернув і в родословні списки старовинних українських родів нас не вписав… А хіба ми маємо на це менші права, ніж Лизогуби чи Ґалагани?..

— Це прикро! — усміхнувся Коцюбинський.

— Звичайно, прикро!.. І ми знаємо, чиїх рук це справа… Це Симиренки очорнили нас, це вони писали до складача якісь брехливі історії про наш рід.

Помітивши, що Михайло Михайлович зробив рух щоб попрощатись, вона раптом схаменулася.

— Це добре, що я вас зустріла: не треба буде посилати по вас.

— Справа якась?

— О! Ще й яка!.. — І вона несподівано засміялась на повні легені, засліплюючи чудесно-білими зубами.— Завтра вдень ми влаштовуємо невеличку гулянку. Приїхала сестра Сави Гавриловича з чоловіком. Ми хочемо скликати гурток знайомих і влаштувати останню вже в цьому році гулянку в лісі. Уявляєте — тепер ліс чудовий, як ніколи! Звичайно, якщо не зміниться погода. Тільки не думайте відмовлятись, дуже вас про це прошу. Я так вас, Михаиле Михайловичу, шаную, поважаю, а ви, негарний, забуваєте про нас:

— Ні, я просто зайнятий різною роботою… і хворий.

— А ви заходьте до нас частіш… По суботах… Від розваги люди здоровішають.

Коцюбинський подякував. Від запрошення на завтрашню гулянку не відмовився. Отже тепер остаточно вирішено — він говоритиме з Хоменком.

Сава Гаврилович повернувся додому з своєї фабрики роздратований і злий. Оце тільки що в конторі він довідався, що в нього з-під носа вислизнули десять вагонів найкращої махорки-саджанки, що заготовлена була в Прилуках, у поміщика Парицького. Махорку перекупив Симиренків агент. Прогавили!.. І чому?.. На два дні запізнилися внести завдаток. А вже ж договорено було. Сорти чудесні — хмелівка, ціна підходяща: Парицький поспішав продати, бо в нього обом закладним минав термін, а, крім того, були прострочені векселі, і кредитори вже довідались, що на складі в Прилуках у нього є на тридцять тисяч карбованців зашитої в рогожу махорки. Могли накласти арешт. Парицький продешевив, бо поспішав… і тут на тобі — вирвали з-під самого носа. Як тут не розсердишся!..

А хто винен?.. Завозився був з страйкарями, потім поїхав до Києва в округ. Поки впрохав підполковника Савицького, щоб він прискорив аванс за поставки, а час іде й іде… А ці хорти Симиренкові гасають по Чернігівщині й Полтавщині і носом чують, де махрою… А може, вони ж і Савицькому підсунули, щоб затримав на два дні аванс, бо знали, що в мене всі гроші в ділі, а позичати я не люблю: проценти з'їдають прибуток… А чорти б їх подушили… Другого такого випадку не трапиться… Ех, шкода!..

І він тикав парасолькою — завжди їздив з парасолькою — свого кучера в спину, щоб той поспішав, бо коли не поспішаєш, то чиниш хазяїнові збитки. Кучер здвигав плечима й попускав злегка віжки: хвилину тому хазяїн лаяв за те, що він немовби хоче з нього душу витрусити швидкою риссю, а тепер докоряє за повільну їзду…

Та як на злість і дома нема кому його розважити: обідати його не чекали… По обіді всі кудись порозходились… Чорт батька зна що!..

Обідати йому й не хотілося. Він був на цегельнях, говорив з управителем і потім частував його трохи в ресторані. Цеглу на нові корпуси йому постачатимуть дешевше. От тільки десять вагонів махорки, що вислизнули з-під рук, не дають спокою… Страйкарі винні: через них він спізнився на два дні.

Вдома він трохи відпочив, а потім замкнувся в своєму кабінеті. Дістав розкішне оправленого синього зошита і схилився над ним у роздумі. Це була його кількарічна робота — дослідження пестливих форм в українській мові. Він не раз нахвалявся знайомим українцям, що давно пише роботу, яку колись опублікує. Іноді для гостей він навіть читав кілька сторінок, заздалегідь просячи пробачення: він, мовляв, не дослідник, а так просто — кохається в багатстві рідної мови, тому й пише…

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: