Ще одна прекрасна катастрофа – Юрій Смолич

Коломієць підійшов ближче. Думбадзе зачаровано прикипів очима до краєвиду без горизонтів. Краєвид не мав горизонтів, бо звідусюди – із сходу, півночі, заходу й півдня – обмежений був шпилястим обрієм кратера.

– Га? – зустрів Коломійця Думбадзе. – Як вам це подобається? Нічого собі країнка? Мені здається, що мене привезено в якийсь розкішний цілющий санаторій.

3 сер О в цей час похмуро переглядалися. Сер Овен Прайс щось мовив і торкнув сера Освальда Кеммері. Сер Освальд Кеммері теж щось мовив і торкнув сера Олівера Вебенса. Потім усі троє багатозначно перезирнулися.

– Так… – сказав сер Овен Прайс.

– О… – сказав сер Освальд Кеммері.

– Яз вами згодний, – сказав і сер Олівер Вебенс.

Після того всі троє саркастично посміхнулися.

– А що я вам казав? – тріумфально мовив сер Овен.

– Ви мали рацію, – зітхнув сер Освальд.

– Яз вами згодний, – погодився й сер Олівер.

– Альберте! – гукнув сер Овен. – Занотуйте це. – І він урочисто підніс пальця догори.

– Так, Альберте, це треба занотувати, – підтримав сер Освальд.

– Занотуйте, Альберте, – зрадів сер Олівер.

– Що ви там побачили, мілорди? – поцікавився Думбадзе.

– О! – багатозначно сказав сер Овен.

– Н-так! – урочисто сказав сер Освальд.

– О так! – тріумфально сказав і сер Олівер.

– А саме?

Сер Овен Прайс, терапевт, став навшпиньки й захитався на носках своїх лакерок.

– Нотуйте, Альберте, – проказав він, – я вам диктуватиму: по-перше, містечко Геліополь розроблено за точним планом. Досить стати на високому місці, наприклад, на терасі Сольготелю, щоб побачити – так і нотуйте, Альберте,’- щоб побачити, що ціле містечко розплановано, як п’ятикутну зірку. Кожна вулиця становить один з її променів… П’ятикутна ж зірка, як відомо всім, є емблема комунізму і символ комуністичної зарази…

Сер Овен Прайс, терапевт, переможно оглянув усіх присутніх. Сер Освальд і сер Олівер зробили те ж саме. Коломієць і Думбадзе поглянули ще раз на містечко.

Справді, загальна форма його виглядала, як п’ятикутна зірка…

– Ну й ідіоти, – промимрив Коломієць.

Думбадзе, здається, промимрив те саме.

17

Кожному з гостей в Сольготелі було відведено окреме й непогане приміщення. Розкошів міських буржуазних готелів тут не було, але були всі вигоди для спокійного життя й відпочинку. Кожне приміщення складалося з двох кімнат площею 16-17 метрів кожна. Одна з цих кімнат мала призначення для роботи, друга – виключно для спання. Крім того, в кожному приміщенні була, певна річ, ванна й туалетна. Вмебльовані покої були зовсім просто, виключно речами місцевого кустарного виробу – з дерева й соломи. В першій кімнаті стояв робочий стіл, шафа, канапа, півдесятка стільців. В другій – ліжко, шафа, столик та кілька табуретів. На підлозі лежали солом’яні мати. В кожній кімнаті було по одному, на цілу стіну, широкому вікну. В першій кімнаті це було вікно з звичайного прозорого скла, в спальній скло було блакитно-матове. Електричні лампи скрізь були блакитні; в першій кімнаті на робочому столі стояла лампа простої конструкції, але на чотири лампочки, що запалювались окремо: блакитна, жовта, синя й прозора. Праворуч од вхідних дверей на стіні в кожному приміщенні висів аркуш паперу, вправлений у скляну раму. Це був розпис внутрішнього розпорядку, писаний двома мовами – гінді та англійською. З цього розпису гості довідалися, що вони мають їсти п’ять разів на день: о шостій – кофе, о восьмій – сніданок, об одинадцятій – другий, о третій – обід, о восьмій – вечеря. Далі висловлювалося побажання, щоб усі постояльці лягали спати не пізніше десятої. Сніданки до покоїв не подавалися, і всі повинні були ходити їсти в загальну їдальню на третьому поверсі.

В цій їдальні за другим сніданком новоприбулі застали чоловік з десять інших мешканців. Половина з них були хворі, що, закінчивши лікування в Спектрарії, доживали тут перед від’їздом. Решта були індійці, – це були або гості, що приїхали на деякий час до тубільців, або купці, що приїхали до Геліополя в своїх комерційних справах. На стіні, біля буфету, висів прейскурант, з якого гості довідалися, скільки за що вони мають платити в готелі. Прислуговувало в їдальні двоє дівчат, дуже подібних до Мехти, що працювала біля ліфта.Це були високі й стрункі, смугляві, майже чорні, дівчата, голі й босі. На зріст вони були мало чим нижчі од Ями, хоч їм на вигляд було не більше як по тринадцять-чотирнадцять років.

На обід до готелю з’явився Нен-Сагор. Товариство не зразу його впізнало. Міцний дідусь зовсім змінив свій зовнішній вигляд. Він скинув свій європейський костюм і був одягнутий, як і всі тубільці від одинадцятої до п’ятої, в широкий хітон жовтого кольору, підперезаний у талії очкуром. В цій одежі старий лікар виглядав дійсно ще зовсім молодим: він тримався рівно, рухи його були вільні, легкі й упевнені.

Не соромлячися того, то всі новоприбулі й більшість інших постояльців сиділи в європейській одежі або в звичайній одежі північних індів, Нен-Сагор, ввійшовши, зразу ж скинув свій хітон і повісив його на вішалку біля входу. Він лишився в самих коротких трусиках на стегнах, теж блідо-жовтого кольору. 3 сер О були надзвичайно шокіровані. Вони не сказали нічого, але їхній пісний і набундючений вигляд свідчив про те, що такої невихованості вони старому лікареві не подарують. Можливо, навіть запишуть її другим пунктом у свій ревізійний акт, щойно початий Альбертом Сю на горішній терасі готелю.

Першими ж словами Нен-Сагора була пропозиція до всіх новоприбулих одягтися згідно із звичаями Геліополя. Жовті хітони, виявляється, висіли в шафі кожного приміщення.

– Таке переодягання не обов’язкове для наших гостей, – пояснив зразу ж Нен-Сагор, – але мій обов’язок- зробити всім вам таку пропозицію.

3 сер О ніяк не сподівалися почути таку ганебну пропозицію. Вони навіть з несподіванки розгубилися. Треба було добрих дві хвилини, щоб сер Овен Прайс, здобувши сяку-таку рівновагу, спотикаючися в висловах, заявив про його та його колег бажання лишитися в убраннях цивілізованого світу.

Коломійцеві й Думбадзе дуже кортіло скинути штани й накинути на плечі ці короткі до колін підрясники, але, роздумавши, вони визнали за краще тим часом не компрометувати себе перед мілордами з острова. Проте вони заздро помилувалися з стрункого й кремезного ще торсу вісімдесятилітнього молодика.

Покінчивши із справами одежі, Нен-Сагор зразу ж завів ділову розмову. Він поцікавився, коли шановна комісія бажає розпочати ревізію.

– Гм, – сказав сер Овен Прайс, і колеги підтримали його, – ми не можемо дуже баритися тут у вас у вашому… гм, гм, кратері. На нас чекають справи на острові. Ми б воліли… гм, гм, покінчити з усім цим якнайскоріше. Розраховуйте так, щоб за якийсь тиждень ми були уже вільні. Отже, мені здається, що непогано було б почати справи сьогодні ж.

– Гаразд, – погодився Нен-Сагор. – У такому разі ви дозволите мені розпочати справи ще під час обіду… Ви будете їсти, а я тим часом зроблю коротке вступне слово.

По обіді ми розробимо план ревізійних робіт і постараємося реалізувати його найближчими ж днями.

Думбадзе й Коломієць забули про свою їжу й пожадливо наготовилися слухати. Сер Овен Прайс поглянув на Альберта Сю. Горбань відсунув тарілку й схопився за свій блокнот. Нен-Сагор розправив м’язи, аж кістки хрумкнули, і почав:

– Отже, дорогі мої панове, як вам відомо ще з моєї доповіді на з’їзді медичного товариства, я маю сміливість продекларувати гасло нової медицини.

– Так, – сказав сер Овен Прайс, – це нам відомо.

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )

Знайшли помилку або неточність? Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.

Додати коментар

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: