Сад – Володимир Сосюра

САД

В огні нестримної навали

рубали, різали наш сад…

А ми дивилися назад

і за минулим сумували…

Руками власними тюрму

творили ми собі одвічну…

О будьте прокляті,— кому

назад повернуте обличчя!

Кати нас брали на штики

за слово, правдою повите…

Ви ж розумієте?! Віки

не знали ми, чиї ми діти!..

Хтось застромив у серце шило

в чеканні марному весни…

В саду розкішному лишились

одні пеньки та бур'яни.

Кати на струни наші жили

тягли із рук, як сон, блідих…

І з нас співців собі купили,

щоб грали їм на струнах тих.

Ми йшли кривавими стежками,

нам тільки снився волі гук.

І похоронно над полями

кричав і плакав чорний крук…

Він нам кричав про волі гнів,

щоб ми повстали, захотіли!..

Й кривавий дзюб об струни-жили

в безкраїм розпачі точив…

Коли ж приходили раби

володарям на струнах грати,

серця не тисло від журби

і не обурювали грати…

А струни плакали… Не в бій —

вони нас кликали в утому…

Та от прийшов співець новий

і в струни вдарив по-новому.

І ми здригнули!.. Душі громом

залив музичний буревій,

що мчав, мов рокоти ріки,

що рвався вдаль крізь піну шалу!

І розцвіли старі пеньки,

і бур'яни травою стали…

Це вдень було, коли той спів

так схвилював серця всім хорі…

А уночі вже сад шумів

і крізь гілля сміялись зорі…

Так несподівано і скоро

наш сад постав і зашумів…

Його рубали, а він ріс!

На місці зрубаного дуба

росли нові!.. І навіть хмиз

угору дерся!.. Краю любий!..

Ми дочекалися весни,

ми вже підходимо до брами!..

Це ти той сад, о краю мій,

колись порубаний катами!..

Над золотими берегами

ти знов шумиш, такий рясний…

1928, Харків

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар