Не судилось – Михайло Старицький

Високоповажному артистові

Миколі Карповичу Садовському

присвячує автор

Михайло Старицький

НЕ СУДИЛОСЬ

(ПАНСЬКЕ БОЛОТО)

Драма в 5 діях

ДІЙОВІ ЛЮДЕ:

І в а н А н д р і й о в и ч Л я ш е н к о – 60 літ, багатий пан, але зовсім простий; іначе говорить не може, як по-українськи.

А н н а П е т р і в н а – 40 літ, його жінка; закида часом по-українськи, моди ради.

Н и к о л а й С т е п а н о в и ч Б є л о х в о с т о в – кузен Ляшенчихи, ЗО літ; фатуватий.

З і з і – дочка Ляшенків; манірне дівча, 13 літ.

М и х а й л о – син їх, 22-х літ, студент; чистюк і джигун.

П а в л о Ч у б а н ь – його товариш, 25 літ; уже лікар. Бідна одіж.

Ж о з е ф і н а – швейцарка, учителька.

К а т р я Д з в о н а р і в н а – дівчина молода, селянка.

Г о р п и н а Д з в о н а р и х а – її мати, недужа й слаба.

Д м и т р о К о в б а н ь – парубок, годованець Дзвонарів.

П а ш к а – подруга Катрі.

С т е п а н и д а – покритка, п'яничка й плетуха.

Ш л ь о м а – жид, орендар.

Х а р л а м п і й – старий лакей.

А н н у ш к а – покоївка; вертка на всі заставки.

С е л я н е, с о ц ь к і, п а р у б к и, д і в ч а т а, д в о р о в і.

Діється на правім березі Дніпра, з початку 60-х років.

Між 1-ю і 2-ю дією мина два тижні; між 2-ю і 3-ю – місяць; між 3-ю і 4-ю – два місяці.

ДІЯ ПЕРША

Панський садок. Наліво від слухачів – стіна офіцини; вікна й двері з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвірткою; за барканом – вулиця. Просто – доріжки, луговина, дерева; між дерев далі блищить став, а з-за його визира панський будинок.

В И Х І Д І

Михайло, розкішне по-українськи одягнений, лежить без жупана; далі на луговині Жозефіна і Зізі гуляють в м'яча.

М и х а й л о (курить сигару). Славно покачатись на траві після купання і затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лінощі обсіли: сьогодні уже й до школи не пішов. (Потягається). Та з цією дрібнотою нудно й воловодитись… тільки Павло й зможе!

Г о л о с и (за вікном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!

П а в л о (за вікном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.

Г о л о с и (за вікном). Оса! Роса! Коса! Носа!

М и х а й л о. Товчи, товчи! А я полежу та поніжусь: тут у холодку так славно! Вітрець подиха; пахощами якимись тягне, – здається, липа розцвіла. Читати навіть не хочеться: отак би лежав, затопивши очі у те сине море блакиті, та зорив би за хмариною.

З і з і (здалека). Тібора! Тібора! Піль!!

Ж о з е ф і н а. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr* (*Лишіть мою хустку (франц.).). Ві не карош!

З і з і. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!

Ж о з е ф і н а. Ві не рві!

М и х а й л о. Не руш собаки! Лиши мені зараз!

З і з і. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Біга, тріпле платок, а собака рве).

М и х а й л о. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!

З і з і. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!

М и х а й л о. Чекай же! (Устає).

Зізі тіка; за нею спішить Жозефіна.

Як розпустилась! Ну, я з матір'ю побалакаю про тебе! (Знов лягає).

П а в л о (з-за вікна). А це коло бича – обід, бачите? То вимовляється – р-р-р-р! Кажіть!

Г о л о с и. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!

М и х а й л о. І не обридне йому? Уже я б такий, щоб і обідати, а він таки працює. Усе за ділом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографії ради… А яка хороша Катря Дзвонарівна, таки просто і між паннами красунею була б, та й годі! Очі – карі, але глибокі, темні; а погляд – такий милий, лагідний, любий, що аж пронизує душу тихим променем… Тільки між брівок рисочка; вона надає і якусь думність личеньку, і якусь силу вдачі. Щось оце не було її; треба б довідатись через Пашку.

В И Х І Д II

Анна Петрівна під руку з Бєлохвостовим.

А н н а П е т р і в н а (до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.

Б є л о х в о с т о в. Ну, уволь, ma chere* (*Моя люба (франц.).); я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать – сейчас подлецом выругает.

А н н а П е т р і в н а. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?

М и х а й л о (схоплюється). А, мама! Микола! (Цілує у матері руку, а з Миколою обнімається). Павло ще й досі з школярами у офіцинах там.

А н н а П е т р і в н а. Я пойду позову его. (Іде на гайок, зазира і вступа в хату).

М и х а й л о. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!

Б є л о х в о с т о в. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?

М и х а й л о. Ще не зовсім.

Б є л о х в о с т о в. Передержка или диссертация только?

М и х а й л о. Дисертація.

Б є л о х в о с т о в. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну?

М й х а й л о. Ні туди, ні туди.

Б є л о х в о с т о в. Как так? Свободным художником? Sans profession?* (*Без певного фаху (франц.).)

М и х а й л о. Sans profession!

Б є л о х в о с т о в. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?

М и х а й л о. Ні од кого не залежать, а працювати там, де мені мило, – на користь народові!

Б є л о х в о с т о в. А! Ты хлопоман еn forme?* (*Справжній, формений (франц.).) У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не допускается?

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар