Високоповажному артистові
Миколі Карповичу Садовському
присвячує автор
Михайло Старицький
НЕ СУДИЛОСЬ
(ПАНСЬКЕ БОЛОТО)
Драма в 5 діях
ДІЙОВІ ЛЮДЕ:
І в а н А н д р і й о в и ч Л я ш е н к о – 60 літ, багатий пан, але зовсім простий; іначе говорить не може, як по-українськи.
А н н а П е т р і в н а – 40 літ, його жінка; закида часом по-українськи, моди ради.
Н и к о л а й С т е п а н о в и ч Б є л о х в о с т о в – кузен Ляшенчихи, ЗО літ; фатуватий.
З і з і – дочка Ляшенків; манірне дівча, 13 літ.
М и х а й л о – син їх, 22-х літ, студент; чистюк і джигун.
П а в л о Ч у б а н ь – його товариш, 25 літ; уже лікар. Бідна одіж.
Ж о з е ф і н а – швейцарка, учителька.
К а т р я Д з в о н а р і в н а – дівчина молода, селянка.
Г о р п и н а Д з в о н а р и х а – її мати, недужа й слаба.
Д м и т р о К о в б а н ь – парубок, годованець Дзвонарів.
П а ш к а – подруга Катрі.
С т е п а н и д а – покритка, п'яничка й плетуха.
Ш л ь о м а – жид, орендар.
Х а р л а м п і й – старий лакей.
А н н у ш к а – покоївка; вертка на всі заставки.
С е л я н е, с о ц ь к і, п а р у б к и, д і в ч а т а, д в о р о в і.
Діється на правім березі Дніпра, з початку 60-х років.
Між 1-ю і 2-ю дією мина два тижні; між 2-ю і 3-ю – місяць; між 3-ю і 4-ю – два місяці.
ДІЯ ПЕРША
Панський садок. Наліво від слухачів – стіна офіцини; вікна й двері з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвірткою; за барканом – вулиця. Просто – доріжки, луговина, дерева; між дерев далі блищить став, а з-за його визира панський будинок.
В И Х І Д І
Михайло, розкішне по-українськи одягнений, лежить без жупана; далі на луговині Жозефіна і Зізі гуляють в м'яча.
М и х а й л о (курить сигару). Славно покачатись на траві після купання і затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лінощі обсіли: сьогодні уже й до школи не пішов. (Потягається). Та з цією дрібнотою нудно й воловодитись… тільки Павло й зможе!
Г о л о с и (за вікном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!
П а в л о (за вікном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.
Г о л о с и (за вікном). Оса! Роса! Коса! Носа!
М и х а й л о. Товчи, товчи! А я полежу та поніжусь: тут у холодку так славно! Вітрець подиха; пахощами якимись тягне, – здається, липа розцвіла. Читати навіть не хочеться: отак би лежав, затопивши очі у те сине море блакиті, та зорив би за хмариною.
З і з і (здалека). Тібора! Тібора! Піль!!
Ж о з е ф і н а. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr* (*Лишіть мою хустку (франц.).). Ві не карош!
З і з і. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!
Ж о з е ф і н а. Ві не рві!
М и х а й л о. Не руш собаки! Лиши мені зараз!
З і з і. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Біга, тріпле платок, а собака рве).
М и х а й л о. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!
З і з і. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!
М и х а й л о. Чекай же! (Устає).
Зізі тіка; за нею спішить Жозефіна.
Як розпустилась! Ну, я з матір'ю побалакаю про тебе! (Знов лягає).
П а в л о (з-за вікна). А це коло бича – обід, бачите? То вимовляється – р-р-р-р! Кажіть!
Г о л о с и. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!
М и х а й л о. І не обридне йому? Уже я б такий, щоб і обідати, а він таки працює. Усе за ділом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографії ради… А яка хороша Катря Дзвонарівна, таки просто і між паннами красунею була б, та й годі! Очі – карі, але глибокі, темні; а погляд – такий милий, лагідний, любий, що аж пронизує душу тихим променем… Тільки між брівок рисочка; вона надає і якусь думність личеньку, і якусь силу вдачі. Щось оце не було її; треба б довідатись через Пашку.
В И Х І Д II
Анна Петрівна під руку з Бєлохвостовим.
А н н а П е т р і в н а (до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.
Б є л о х в о с т о в. Ну, уволь, ma chere* (*Моя люба (франц.).); я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать – сейчас подлецом выругает.
А н н а П е т р і в н а. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?
М и х а й л о (схоплюється). А, мама! Микола! (Цілує у матері руку, а з Миколою обнімається). Павло ще й досі з школярами у офіцинах там.
А н н а П е т р і в н а. Я пойду позову его. (Іде на гайок, зазира і вступа в хату).
М и х а й л о. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!
Б є л о х в о с т о в. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?
М и х а й л о. Ще не зовсім.
Б є л о х в о с т о в. Передержка или диссертация только?
М и х а й л о. Дисертація.
Б є л о х в о с т о в. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну?
М й х а й л о. Ні туди, ні туди.
Б є л о х в о с т о в. Как так? Свободным художником? Sans profession?* (*Без певного фаху (франц.).)
М и х а й л о. Sans profession!
Б є л о х в о с т о в. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?
М и х а й л о. Ні од кого не залежать, а працювати там, де мені мило, – на користь народові!
Б є л о х в о с т о в. А! Ты хлопоман еn forme?* (*Справжній, формений (франц.).) У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не допускается?
М и х а й л о. Видуманий? Для неука дуже легкий спосіб зрікатись: не бачив Америки – значить, нема, не чув про Канта – значить, вигадали! Розмовлять на другій мові з тобою не буду; не для того, що не вмію, бо ми руську літературу незгірш вашого проковтнули, а для того, що не хочу потурати твоїй писі! Живеш в Україні, то знай її й мову!
Б є л о х в о с т о в. Очень укорительно, но не вразумительно. Рremierement* (*По-перше (франц.).), с пейзанами в философские дебаты я не вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement:* (*По-друге (франц.).). кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец, в-трєгьих, я – за культуру. Циви-ли-за-ция, civilisation, mon cher* (*Цивілізація, мій любий (франц.).), приводит все языки к одному знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться. А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С'еst le mot!* (*Оце слушний вираз (франц.).).
М и х а й л о. Стара байка! Хто тобі казав, що ми бажаємо вернутись назад? Брехня, ваше-ці, проше: я стою більш за просвіту, ніж ти! У вас тільки накрадено високих слів: "цивилизация", "культура", "общечеловеческие интересы"! Ти за цівілізацію – на словах, а в серці її ненавидиш, бо з нею непевні будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи ні – про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу її під один аршин – вадить і кравцеві, і сукні, – то це кожному звісно. Кожному народові бажається виробити собі такі форми, у яких йому найпридобніше. Кожному народові у своїй власній одежі найвільніше, найзручніше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоїмо за освіту меншого брата, за народне щастя, за правду!
Б є л о х в о с т о в. Однако ты красноречив. Je te feliete* (*Я тебе вітаю (франц.).) – прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.
М и х а й л о. Ви всі вихваляєтесь любовію до всього люду, – брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї родини! Тільки себе самих любите, а одбріхуєтесь, що – цілий світ.
А н н а П е т р і в н а (виходить з офіцини; до Павла). Кінчайте-бо швидче з дітьми та йдіть до йас!
Б є л о х в о с т о в. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!
А н н а П е т р і в н а. О чем это у вас тут спор?
Б є л ох в о с т о в. Об украинофильстве. Знаете, Місhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.
А н н а П е т р і в н а. Миша мой молодец! (Цілує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; зтим пренебрегать нельзя.
М и х а й л о. Для чого заставляєте ви мене підлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.
А н н а П е т р і в н а. Вот зтой зксцентричности не люблю: там только й делают карьеру… да еще при таких связях, – не правда ли, Nicolas?