К а т р я. Він не винен: така вже йому кара… Любить без душі, серця свого не переробе, божеволіє…
М и х а й л о, 0-ох! Побий мене лиха та нещаслива година, що я й зв'язався з божевільними! Спокою ні вдень ні вночі – і все через тебе…
К а т р я. Михайло! Ти мені дорікаєш? О, краще б ножем ти мене вдарив у груди, ніж почуть оте слово! Мати божа, чим же я винна? (Плаче). Що ж я учинила? Душу і тіло оддала… (Рида).
М и х а й л о. Коли оддала по любові, то чого ж по них тужиш? Та перестань, будь ласка, – мені твої сльози в печінках уже сидять!
К а т р я. В печінках? Більше не будуть: це вже остатні, – мабуть, з крів'ю ринули! Ї де вже вони взялися?.. Здається, лились, лились, як той дощ осінній, – і по матері, і по долі своїй щербатій, і по віку своєму молодому… та ще ось кілька крапель видавилось… Більше вже нема: там, мабуть, усе перетліло!
А н н у ш к а (одчиня вікно і придивляється). З кєм то панич? З Катрею? Єй-богу, Катря Дзвонарівна!
М и х а й л о. Катре! Заспокойся, серце! Ходім звідси: у мене душі нема, щоб хто не здибав… Я тобі розкажу: все уладнається, – тільки ходім!
К а т р я. Боїтесь? Як побачать – сорому завдам!
М й х а й л о. Я не за себе боюсь, а за тебе…
А н н у ш к а. Побіжу сю минуту, одлепортую барині, – пущай полюбуються на рандеву!
К а т р я. Мені тепер однаково… Я як прочула, що Дмитро наміряється, то й не стямилась, кинулась мерщі… У саме б пекло кинулась, ніякі б муки не спинили мене!
М и х а й л о (лама руки). Боже мій! Час біжить… кожна хвилина мордує… от-от застукають…
К а т р я. Прощайте, більше не буду стояти… достоялась уже, доходилась до краю! В печінках не буду! Гріх тільки вам, Михайло, за мене, ох, який гріх!
В И Х І Д ХПГ
Ті ж і Анна Петрівна.
А н н а П е т р і в н а (бліда, злютована, прожогом біжить до Катрі). Как? Сюда осмелилась прийти? Где эга шлюха?
М и х а й л о (з розпуки). Мама! Пропало все!!
Катря, як скам'яніла, дивиться на паню.
А н н а П е т р і в н а. А!! Мерзавкаї Потаскуха! Ты, подлая дрянь, посягнула на сына? Я тебя собственными руками разорву! (Сікається до Катрі).
К а т р я (закрива руками голову). Ой!! Не бийте мене! Не бийте!!
М и х а й л о (кидається до матері). Мамо! Не троньте ее, бога ради! Не оскорбляйте!
А н н а П е т р і в н а. Вон!! Раскатать ее!.. Эй, люди!! Кто там?
М и х а й л о (хапа матір за руки). Мамо! Ради бога, не делайте скандала! Ради всего святого, пощадите меня!
А н н а П е т р і в н а. Нет!.. Нет! Такая дерзость… Я зту подлячку проучу!
Михайло хапає матір за руки і не допуска до Катрі.
К а т р я (тільки несамовито тремтить і шепоче). Не бийте мене! Не бийте!!
В И Х І Д XIV
Ті ж та Іван Андрійович, Бєлохвостов, Харлампій, Аннушка і дворові.
Б є л о х в о с т о в (показується на рундуці; за ним Іван Андрійович). Боже мой, ma cousine* (*Моя кузина (франц.)) все дело испортит! Накрыла их… Скандал!!
І в а н А н д р і й о в и ч. Я ж просив, я ж молив її не мішаться! Ї хто ту впустив?
Обидва хутко збігають до Анни Петрівни.
А н н а П е т р і в н а. Эй, люди!
І в а н А н д р і й о в и ч. Нюточко! Перестань бога ради! Їди звідціль!
Б є л о х в о с т о в. Кузина, ради бога, уйдите! Пожалейте Мишеля… Все дело погубите!
А н н а П е т р і в н а. Не могу!.. Убили!! Эй, люди!
М и х а й л о. Что же зто? Насилие!
К а т р я (несамовито). Михайло! Рятуйте!!
М и х а й л о (кидається, ламаючи руки, то до Бєло-хвостова, то до матері, то до батька). Миколо, спаси! Мамо… тату!.. Не руште її… Я не знаю, що з собою зроблю! Не оскорбляйте ее – я все сделаю, что вы хотите! Пальцем ніхто не коснись!! Я все зроблю… Простите ее!
А н н а П е т р і в н а. За нее заступаешься! За мерзавку?
Б є л о х в о с т о в. Что вы? Ради бога, уйдите!
А н н а П е т р і в н а (скажено). Отстаньте! Затронули чувство матери, и я, как тигрица, ее растерзаю! Позовите ее мать сюда, зту старую сводню! Тащите ее сюда за косы!! Пусть полюбуется!
Зам'ятня. Надбіга Харлампій, Аннушка, ще кілька дворових.
К а т р я (несамовито). Матір кличуть? Ї її катуватимуть? Зводниця, кажуть?! (Скида платок і, мов не при собі, виступа наперед). За що знущаєтесь? Що я вам учинила? Кого я занапастила? Мене оганьбили, мене обікрали, а тепер привселюдно топчете у болото, як остатню падлюку! Топчіть! Регочіть з дурної!! Плюйте! Кличте всіх!! Мамо!! Йди сюди! Дивись, любуй, на яку публіку поставили твою дочку єдину!!
М и х а й л о (кидається до Катрі). Господи! Пощадите же! До исступления доведете меня!
А н н а П е т р і в н а. Какая смелость! Позор, по-зор!! Уведите ее! Завтра едем отсюда!
Бєлохвостов і Іван Андрійович улещують пані, що ледве на ногах стоїть; Харлампій і Аннушка пориваються взяти Катрю, але через Михайла не насмілюються.
Б є л о х в о с т о в (набік). Mais elle est charmante!* (*Але вона чудова! (Франц.).).
Х а р л а м п і й. Що з нею возжатись? Косу одрізати, та й годі!
К а т р я (божевільне обводить очима всіх, кинулась од Харлампія до Михайла). Ріжте косу! (Рве кісники і розпущена коса хвилями спадає на плечі). Тобі її різати, Михайло! Ріж!! Чого ж зупинились? Катуйте! Розшарпали серце – добивайте! Христа ради, добивайте, не пускайте живою! Топчіть ногами; давіть і дитину від вашого сина!
А н н а П е т р і в н а. Ай!! (Зомліла).
Михайла як громом ударило. Всі скам'яніли.
Завіса
ДІЯ П'ЯТА
Хата Дзвонарихи зсередини. Праворуч – піч і проміж неї вихід у ванькир* (*Ванькир – бокова кімната.); наліво – вікна, лави. На переднім кону стіл і інше. Бідні обставини. Ніч. На комині горить каганець.
В И Х І Д І
Катря сама.
К а т р я (схилилась на стіл і довго сидить нерухомо; далі підводить голову, ніби памороки забиті). Ох, як голова болить… мов лещатами за виски здавлено… Ну, Катре, тепер що? Насміялась доля? О, як насміялась! І сліз нема; тільки очі горять… Ох! Важко й голову підняти, мов не моя… Пожила-таки я, зазнала щастя… ну й буде!
Чути з кімнати стогін.
Матір бідна, непритомна… положила дочка… Може, й очі закриє навіки? Так у мене все в голові крутиться, що й не пригадаю… хто мене вів?.. Упхнули в хату… накинулись… Ох! А Михайло ж де дівся? Забула… Чогось мені тільки так шкода, так жаль… аж коло серця пече!
В И Х І Д II
Катря і Пашка.
П а ш к а (ввіходить хутко). Що там, Катре, таке скоїлось? У дворі гвалт якийсь стоїть… Чого то?
К а т р я. Весілля справили…
П а ш к а. Яке весілля? Що ти кажеш?
К а т р я. Так-таки: весілля… бучне, панське… Пан і пані поблагословили мене; Михайло привселюдно признав мене своєю… коханою молодою… Ну, й пані теж була дуже рада, так вітала щиро… Вся дворня на радощі збіглася… бенкет такий був!.. Мене напоїли… бач, аж голови не зведу з хмелю!
П а ш к а. Боже мій! Певно, лихо збилось? Ти мов з хреста знята!
К а т р я. Що ж? Так і треба… На таку стежку ступила, йшла на муки, ну й треба вже йти до кінця, спокутовать… Ох, тільки які ж муки! Кісточки на мені живої нема… Господи, хоч би душу мою швидче прийняв!..
П а ш к а. Схаменися, Катре! Не рви себе!
К а т р я. Ох, Парасю! Де вже мені себе рвати? Порвали вже, пошарпали мене другі!.. Як мені тяжко!.. Дай свою руку, притули до чола мені: там мов свинцю налито, мов топлять його!
Пашка піддержує їй голову.
П а ш к а. Бога ради, заспокойся! Ти вся тремтиш!
К а т р я. Холодно… у-ух!! Нівечили мене, Парасю… Мати моя били… А Михайло… ох-ох! (Ламаючи руки, принада до Пашки).
П а ш к а. Невже Михайло?
К а т р я. Ні… він… зас-ту-пав-ся… (Давиться словами і усміхається).
П а ш к а. Не побивайся-бо, голубко моя! Та коли він – звірюка такий, то я б йому очі видерла з лоба!
К а т р я. Та він і невинуватий… іначе, певно, не можна… Тільки навіщо було мене, дурну, дурманити? Віщувало серце мені, що не може того статися ніколи… і хотілося вірити, і не тулилося це у моїй голові… Виплакала вже я давно свої очі; уже давно по своїй надії і по собі справляю похорон… Тільки не сподівалася, щоб так немилосердно.
П а ш к а (обніма Катрю). Сестричко моя, лебедочко! Як мені тебе жалко! Бідна ти, безталанниця моя!.. Як я тебе просила востаннє – забути панича! Не здолала подужати серця! (Плаче).