М и х а й л о. А що? Може, зречешся од ції сили?
П а в л о. Хто каже? Тільки у здорових людей вона єсть присмака до приязні, до спілки, що зв'язує людей ради вищих пориваннів, ради діла, а ви, пани, покладаєте на це діло життя, і як не заноситесь в хмари – своїми ідеями, своїми замірами народові послужити, а все оте зложите перед першою спідницею.
М и х а й л о. Ти дуже гостро судиш: не всіх же рівняти до розбещених лодарів, золотих ласунів? Так би прийшлось і віру в чоловіка згубити!
П а в л о. Та от… вибач на слові, хоч би запитати й тебе: чого ти став учащати на вулицю?
М и х а й л о (змішавшись). Що ж, ти й про мене?.. Я тобі, Павло, не дав приводу мене кривдити.
П а в л о. І в думці не маю, а все ж таки я б обачніш поступовувавсь…
М и х а й л о. Як? Що на вулицю ходжу? Так ти навіть проти єднання з народом? Небезпешно, значить, з ним знатись, споучати його, хоч би етнографії ради…
П а в л о. Яка там етнографія! Чого лукавиш? Спіднички тягнуть… Ти ж мені недарма живописав якусь Катрю поетичними кольорами!
М и х а й л о. Не ждав я, щоб ти мене за бидло вважав!
П а в л о. Не за бидло… а тільки я добре знаю ваші ледачі нерви: отак вразить яке-небудь свіже личико – ви зараз і ну упадати, залицятись – така вже ваша вдача… Панича ж порива поезія, примха, а дівча молоде, дивись, – і підбите навіки.
М и х а й л о. Тільки подлячі ледаща здатні на те! Павло, не зневажай мене; я б себе сам зненавидів, коли б таку думку мав!
П а в л о. Вірно: навмисно ти паскудства не зробиш; але, запалившись, стратиш розум в загарі…* (*Загар, загара – запал, пристрасть.)
М и х а й л о. Ніколи в світі! Будь я проклят всіма, хто мені дорогий!
П а в л о. Дай боже! Але все [ж] краще не грай з вогнем, не дратуй ні своїх, ні чужих нервів… щоб, бува, несподівано не закінчити своєї справи мерзотою…
М и х а й л о (ображено). Значить, я на мерзоту здатний? З доброю шаною ти на мене дивишся! Спасибі!!
П а в л о (тисне руку Михайлу). Не сердься, друже: я тебе люблю за твоє серце чуле та добре; але воно й надто м'яке. Для того-то й кажу: стережись!
В И Х І Д VI
Ті ж і Аннушка.
А н н у ш к а (вбіга). Павло Платонович! Гдьо ви? (Побачивши Михайла). Ах, як я спужалась!
М и х а й л о. А ви не пужайтесь, щоб, бува, вави не було.
А н н у ш к а. Надсмєшники!
П а в л о. Чого там мене треба?
А н н у ш к а. В барине тік. Просють, щоб сю минуту прийшли.
М и х а й л о. Що се ти вигадала "тік"?
А н н у ш к а. Звьосно: галава балить.
П а в л о. А! Не люблю я з цими слабими паніями возжатись!
А н н у ш к а. Просють очінно, штоб зараз, пущай безпрімьонно.
П а в л о (з досадою). Та піду вже! (Іде).
М и х а й л о. Не ламай, будь ласка, хоч при мені язика по-собачому!
А н н у ш к а. Я не виноватая, што міньо по-благородному грамоті вивчено. З міньо так требують… Ви мене вчіть (маніриться), то я вже буду як слід, по-мужичому, коли вам хочеться…
М и х а й л о. Хочеться? Цигане, цигане, якої ти віри? А якої тобі треба?
А н н у ш к а. На вас не догодиш.
М и х а й л о. А ти лучче і не догоджай всякому.
А н н у ш к а. Не всякому, а вам тольки. (Наближається, заграє). Забули?
М и х а й л о. Ну, про мене і далі посунеш: минулося! Мене нудить од таких лакузованих перевертнів.
А н н у ш к а (образилась). Куди ж нам? Певно, з мужичкою якою знюхались! (Іде). Посмотримо!!
М и х а й л о. От, освіта лакейська яких покручів робить! З якого боку не глянь – паскудство. Але й Павло крайній песиміст! У всякій мализні бачить злочинства! Та так же й жити не можна?.. Піти ще приготувати набої: може, качок на Росі здибаю. (Іде до офіцини).
В И Х І Д VII
Іван Андрійович і Шльома входять з бокової доріжки.
І в а н А н д р і й о в и ч (в халаті, з люлькою, все пихтить). Так трудно, кажеш, віддати пшеницю за десятий?
Ш л ь о м а. Ох, вельможний пане, трудно! Такий тепер народ, такий!.. Тільки плюнеш – далебі, так!
І в а н А н д р і й о в и ч. Що ж вони, каторжні, кажуть?
Ш л ь о м а. Та кажуть, – пан з нас із жили тягне, а йому ще хоцетьця олію видушити! Гвульт! Не підемо, та й уже! У нас, спасибі богові та цареві, свої наділи єсть, буде коло цого поратись, а пан нехай свого сам жне! Минулись ті роки, що розпирали боки!
І в а н А н д р і й о в и ч. Ач, гадюки! Це бунт! От випустили на волю гайдамак! Ти мені приготуй кілька свідків, то я до станового бумагу: покажу їм, скручу!
Ш л ь о м а. Щоб гірше не вийшло! Жнаєте шьо, вельможний пане? Краще їх прикрутіть ж толокою. Якшьо пан заборонить проганяти товар через скарбове толока, то їм нікуди буде й ж хати випхнутись.
І в а н А н д р і й о в и ч. А що думаєш? Нехай пасуть, прокляті, по своїй пшениці!
Ш л ь о м а. А пан тоді що скаже, то й мусять. Поки, вельможний пане, отого хлопа не взяв у лещатах, то він, вибачайте, як швиню борсається; а як його з чуприном тримаєсь, то воно робиться, жвиняйте, таке мняке, як віск; хоч до рани клади!
І в а н А н д р і й о в и ч. Добре, добре, Шльомо! Перекажеш від мене це Степану. О, ти в мене добрий зух!
Ш л ь о м а. Жартує пан. А я таки, правду казати, жнаю, як того хлопа обійти; раз у раз ж ним у корчма гешефти ружні веду; то треба – хитро. От я вельможному пану скажу, що як їх прикрутити добре штрапами та толокою, то можна буде оті кучугури з піском їм слічно* (*Слічно – гарно (польськ.).) продати, взяти гіт* (*Гіт – хороші (евр. з нім.).) гроші! Хе-хе-хе!
ІІ в а н А н д р і й о в и ч. О? Оце б штука була дуже ползительна. Ти, Шльомо, розкинь тут своїм жидівським розумом, то будеш мати десять процентів.
Ш л ь о м а. Цц-цц-цц! Далібуг, антик буде! Тільки, пане, коли б нам не пошкодив навчитель.
І в а н А н д р і й о в и ч. Який? Оцей кудлатий Павло?
Ш л ь о м а. Він. Часом бачу – на вулиці шепоче, а то й коло корчма… Воно розтлумаче, то й буде ферфал міт ганцен* (*Ферфал міт ганцен – пропала вся… (євр. з нім.).) постройка.
І в а н А н д р і й о в и ч. Доброго гостя привезла нам пані! Одгодували, а він так дякує! От якби накрити, велике б спасибі було! Безштанько чортовий! Се він, се його діло і за жнива; люде були як люде, а тут, дивись, – сколотились!
Ш л ь о м а. Шьо мужик? – клямка, кавалок жалізо, а його вчать!
І в а н А н д р і й о в и ч. Треба цій школі кінець положити: годі іграшок!.. А що, як нащот грошей?
Ш л ь о м а. Ох, таке тепер на світі, цур йому! Ніхто нікому не віре… цц-цц-цц! Далібуг!
Пані з Павлом проходять мляво через кін. Іван Андрійович з Шльомою одходять далі і жваво балакають.
В И Х І Д VIII
Іван Андрійович, Анна Петрівна, Павло і Жозефіна.
А н н а П е т р і в н а. Така тоска, нудота… нерви розбиті. Тільки ви мені хоч трохи помагаєте; хоч почитаєте, слово розумне почую…
П а в л о. Вам би краще було тільки перележати в покої, а ви шпаціруєте.
А н н а П е т р і в н а. Чисте повітря… Там от в холодку приляжу. Прочитайте що-небудь! Взяли Авдєева "Подводный камень"?
П а в л о. Та взяв. (Набік). От причепилась потороча!
Проходять далі.
І в а н А н д р і й о в и ч (до Шльоми). Так поїдь-таки, поїдь, розстарайся, бо мені аж-аж треба!
Ш л ь о м а. Слухаю, пане! (Пішов).
Жозефіна виходить з другого боку, смутна.
І в а н А н д р і й о в и ч (зуздрівши). А! Мамзель! Мамзель!
Ж о з е ф і н а. Ах, се фі сама!.. Я шкаль madamе.
І в а н А н д р і й о в и ч. Чого ви такі смутні? Ходіть побалакаємо!
Ж о з е ф і н а. Qu'est-ce-que c'est!* (*Що означає (франц.)) баляка?
Іван Андрійович. Хе-хе-хе! Парле… парле…
Ж о з е ф і н а. Оuі? Баляке?
І в а н А н д р і й о в и ч. Та йдіть-бо, сядемо тут та гарненько, любенько і поговоримо.
Ж о з е ф і н а. Мне не мошна… очень трудно, Ьіеп difficile…* (*Дуже важко (франц.).)
І в а н А н д р і й о в и ч. Чого там трудно? Ви не лякайтесь; потрошку…
Ж о з е ф і н а. Нет трошка… моя трошка не може.
І в а н А н д р і й о в и ч. О, бодай вас!.. А як же? Ось сідайте!
Сідають на дереві.
Які в вас славні ручки!
Входить Харлампій і крадеться тихо.
Ж о з е ф і н а (не дає руки). М-eur, vous mе faites des compliments?* (*Пане, ви кажете мені компліменти? (Франц,))
І в а н А н д р і й о в и ч. І очки славні… чим ви їх закаляли?
Ж о з е ф і н а. Соmment?* (*Як? (Франц.).)