Михайло Старицький - Не судилось (сторінка 2)

П а ш к а. А то, що Дмитро дуже заздрісний, завзятий і Катрю коха без душі. (Зітхає).

М и х а й л о. Про мене, Семене, аби я Йван!

П а ш к а. Так-то так! А як здиба вас з Катрею, то буде лихо.

М и х а й л о. Овва! Злякались!

П а ш к а. Ні, далебі, - він страшний!

М и х а й л о. Ти чорзна-що, Парасю, верзеш! Чого ж йому казитись? У вас, як тільки постояти з дівчиною, побалакати, - то вже й язики чешете. Хіба не можна чесно та мило бавити часу без усяких зальотів? Хіба не можна просто товаришувати, дружити, як людина з людиною, а треба конечне любощі замішати?

П а ш к а. Розказуйте, розказуйте! Так і повірили! Щоб ото ваш брат ходив до нашого так тільки, аби час пробавити, а щоб про інше й на думці не мав?! Ще парубок - може, а що пан - зроду!

М й х а й л о. Та я за панів не обстоюю!.. Але, здається, я нічим не образив нікого, а зо всіма вами щиро, як з рівними.

П а шк а. Крий боже! За вас всі чисто... і Катря так, - боже! Питала навіть, чого пана Михайла третій день не видко?

М и х а й л о. Невже питала?

П а ш к а. І не раз. Та вас-таки, певно, в любистку купали, бо всі дівчата за вами аж-аж-аж! А Катрі й надто сподобались. Тільки й мови, що про вас...

М и х а й л о. Брешеш!

П а ш к а. Далебі!.. Ага!.. А чого почервоніли? А тільки що казали! (Сміється).

М и х а й л о. Де там почервонів? Пустуєш! То у мене звичка така... Адже, пам'ятаєш, як була маненькою у дворі та вмісті гралися, то було цукеру тобі вкраду, та зараз і піймаюся: спитають тільки, а я й спалахнув!

П а ш к а. Пам'ятаю, пам'ятаю - ви добрі були. Ну, прощавайте ж!

М и х а й л о. А ти куди тепер?

П а ш к а. Піду до Катрі; може, витягну.

М и х а й л о. Піди, голубко, та виклич гуляти. Сьогодні ж неділя.

П а ш к а. Заманулося? Ну, добре, добре! (Вийшла).

М и х а й л о. Будь ласка!

 

В И Х І Д  V

 

Михайло  і Павло.

 

М и х а й л о (до себе). Жартівлива, але щира. Тільки, що вона постерега? І чого я почервонів, справді? Чого я зрадів так?

П а в л о (виходить до дивана). Михайло! Ти тут?! А чого ти не прийшов допомогти?

М и х а й л о. Спізнився купанням, а тут перебили ще наші: кузен Білохвост приїхав.

П а в л о. Ага! А я так натомився, що й рук не зведу. Дай тютюну!

М и х а й л о. Може, сигари хочеш? Добрі.

П а в л о. Цур їм, то панські витребеньки! А мені не лишень міцного; якби махорки, то ще лучче!

М и х а й л о. А сигари - ласощі? (Подає тютюн).

П а в л о. Атож! Мені от треба затягтись міцним чим, щоб у грудях одлягло, бо переговоривсь; а вашому братові, білоручці, сигару в зуби для того, щоб пахучим димом дурманить нерви та придумувати собі заласні картини та мрії.

М и х а й л о. По-твоєму - кожна приятність, кожна втіха, то трохи чи не карна провинність? Аж досадно, їй-богу!

П а в л о (закурює). А ти, мій голубе, розкинь розумом, що кожна така приятність для одного коштує неприятності для багатьох.

М и х а й л о. А! La proprilete c'est le volt?* (*Власність - це крадіжка (Прудон) (франц.).) Чули! Не згоден: довго ще вона світ підпиратиме, та й хто його віда, коли її знищать? Егоїзм - підвалина усьому; треба його тільки направляти добре та викохати в противагу йому другу силу не меншу - любов!

П а в л о. Ф'ю! Ф'ю! Уже окульбачив свого Пегаса, сів на кохання?

М и х а й л о. А що? Може, зречешся од ції сили?

П а в л о. Хто каже? Тільки у здорових людей вона єсть присмака до приязні, до спілки, що зв'язує людей ради вищих пориваннів, ради діла, а ви, пани, покладаєте на це діло життя, і як не заноситесь в хмари - своїми ідеями, своїми замірами народові послужити, а все оте зложите перед першою спідницею.

М и х а й л о. Ти дуже гостро судиш: не всіх же рівняти до розбещених лодарів, золотих ласунів? Так би прийшлось і віру в чоловіка згубити!

П а в л о. Та от... вибач на слові, хоч би запитати й тебе: чого ти став учащати на вулицю?

М и х а й л о (змішавшись). Що ж, ти й про мене?.. Я тобі, Павло, не дав приводу мене кривдити.

П а в л о. І в думці не маю, а все ж таки я б обачніш поступовувавсь...

М и х а й л о. Як? Що на вулицю ходжу? Так ти навіть проти єднання з народом? Небезпешно, значить, з ним знатись, споучати його, хоч би етнографії ради...

П а в л о. Яка там етнографія! Чого лукавиш? Спіднички тягнуть... Ти ж мені недарма живописав якусь Катрю поетичними кольорами!

М и х а й л о. Не ждав я, щоб ти мене за бидло вважав!

П а в л о. Не за бидло... а тільки я добре знаю ваші ледачі нерви: отак вразить яке-небудь свіже личико - ви зараз і ну упадати, залицятись - така вже ваша вдача... Панича ж порива поезія, примха, а дівча молоде, дивись, - і підбите навіки.

М и х а й л о. Тільки подлячі ледаща здатні на те! Павло, не зневажай мене; я б себе сам зненавидів, коли б таку думку мав!

П а в л о. Вірно: навмисно ти паскудства не зробиш; але, запалившись, стратиш розум в загарі...* (*Загар, загара - запал, пристрасть.)

М и х а й л о. Ніколи в світі! Будь я проклят всіма, хто мені дорогий!

П а в л о. Дай боже! Але все [ж] краще не грай з вогнем, не дратуй ні своїх, ні чужих нервів... щоб, бува, несподівано не закінчити своєї справи мерзотою...

М и х а й л о (ображено). Значить, я на мерзоту здатний? З доброю шаною ти на мене дивишся! Спасибі!!

П а в л о (тисне руку Михайлу). Не сердься, друже: я тебе люблю за твоє серце чуле та добре; але воно й надто м'яке. Для того-то й кажу: стережись!

 

В И Х І Д  VI

 

Ті ж і Аннушка.

 

А н н у ш к а (вбіга). Павло Платонович! Гдьо ви? (Побачивши Михайла). Ах, як я спужалась!

М и х а й л о. А ви не пужайтесь, щоб, бува, вави не було.

А н н у ш к а. Надсмєшники!

П а в л о. Чого там мене треба?

А н н у ш к а. В барине тік. Просють, щоб сю минуту прийшли.

М и х а й л о. Що се ти вигадала "тік"?

А н н у ш к а. Звьосно: галава балить.

П а в л о. А! Не люблю я з цими слабими паніями возжатись!

А н н у ш к а. Просють очінно, штоб зараз, пущай безпрімьонно.

П а в л о (з досадою). Та піду вже! (Іде).

М и х а й л о. Не ламай, будь ласка, хоч при мені язика по-собачому!

А н н у ш к а. Я не виноватая, што міньо по-благородному грамоті вивчено. З міньо так требують... Ви мене вчіть (маніриться), то я вже буду як слід, по-мужичому, коли вам хочеться...

М и х а й л о. Хочеться? Цигане, цигане, якої ти віри? А якої тобі треба?

А н н у ш к а. На вас не догодиш.

М и х а й л о. А ти лучче і не догоджай всякому.

А н н у ш к а. Не всякому, а вам тольки. (Наближається, заграє). Забули?

М и х а й л о. Ну, про мене і далі посунеш: минулося! Мене нудить од таких лакузованих перевертнів.

А н н у ш к а (образилась). Куди ж нам? Певно, з мужичкою якою знюхались! (Іде). Посмотримо!!

М и х а й л о. От, освіта лакейська яких покручів робить! З якого боку не глянь - паскудство. Але й Павло крайній песиміст! У всякій мализні бачить злочинства! Та так же й жити не можна?.. Піти ще приготувати набої: може, качок на Росі здибаю. (Іде до офіцини).

 

В И Х І Д  VII

 

Іван Андрійович і Шльома входять з бокової доріжки.

 

І в а н  А н д р і й о в и ч (в халаті, з люлькою, все пихтить). Так трудно, кажеш, віддати пшеницю за десятий?

Ш л ь о м а. Ох, вельможний пане, трудно! Такий тепер народ, такий!.. Тільки плюнеш - далебі, так!

І в а н  А н д р і й о в и ч. Що ж вони, каторжні, кажуть?

Ш л ь о м а. Та кажуть, - пан з нас із жили тягне, а йому ще хоцетьця олію видушити! Гвульт! Не підемо, та й уже! У нас, спасибі богові та цареві, свої наділи єсть, буде коло цого поратись, а пан нехай свого сам жне! Минулись ті роки, що розпирали боки!

І в а н  А н д р і й о в и ч. Ач, гадюки! Це бунт! От випустили на волю гайдамак! Ти мені приготуй кілька свідків, то я до станового бумагу: покажу їм, скручу!

Ш л ь о м а. Щоб гірше не вийшло! Жнаєте шьо, вельможний пане? Краще їх прикрутіть ж толокою. Якшьо пан заборонить проганяти товар через скарбове толока, то їм нікуди буде й ж хати випхнутись.

І в а н  А н д р і й о в и ч. А що думаєш? Нехай пасуть, прокляті, по своїй пшениці!

Ш л ь о м а. А пан тоді що скаже, то й мусять. Поки, вельможний пане, отого хлопа не взяв у лещатах, то він, вибачайте, як швиню борсається; а як його з чуприном тримаєсь, то воно робиться, жвиняйте, таке мняке, як віск; хоч до рани клади!

І в а н  А н д р і й о в и ч. Добре, добре, Шльомо! Перекажеш від мене це Степану. О, ти в мене добрий зух!

Ш л ь о м а. Жартує пан. А я таки, правду казати, жнаю, як того хлопа обійти; раз у раз ж ним у корчма гешефти ружні веду; то треба - хитро. От я вельможному пану скажу, що як їх прикрутити добре штрапами та толокою, то можна буде оті кучугури з піском їм слічно* (*Слічно - гарно (польськ.).) продати, взяти гіт* (*Гіт - хороші (евр. з нім.).) гроші! Хе-хе-хе!

ІІ в а н  А н д р і й о в и ч. О? Оце б штука була дуже ползительна. Ти, Шльомо, розкинь тут своїм жидівським розумом, то будеш мати десять процентів.

Ш л ь о м а. Цц-цц-цц! Далібуг, антик буде! Тільки, пане, коли б нам не пошкодив навчитель.

І в а н  А н д р і й о в и ч. Який? Оцей кудлатий Павло?

Ш л ь о м а. Він. Часом бачу - на вулиці шепоче, а то й коло корчма... Воно розтлумаче, то й буде ферфал міт ганцен* (*Ферфал міт ганцен - пропала вся... (євр. з нім.).) постройка.

І в а н  А н д р і й о в и ч. Доброго гостя привезла нам пані! Одгодували, а він так дякує! От якби накрити, велике б спасибі було! Безштанько чортовий! Се він, се його діло і за жнива; люде були як люде, а тут, дивись, - сколотились!

Ш л ь о м а. Шьо мужик? - клямка, кавалок жалізо, а його вчать!

І в а н  А н д р і й о в и ч. Треба цій школі кінець положити: годі іграшок!.. А що, як нащот грошей?

Ш л ь о м а. Ох, таке тепер на світі, цур йому! Ніхто нікому не віре... цц-цц-цц! Далібуг!

 

Пані з Павлом проходять мляво через кін. Іван Андрійович з Шльомою одходять далі і жваво балакають.

 

В И Х І Д  VIII

 

Іван Андрійович, Анна Петрівна, Павло і Жозефіна.

 

А н н а  П е т р і в н а. Така тоска, нудота... нерви розбиті. Тільки ви мені хоч трохи помагаєте; хоч почитаєте, слово розумне почую...

П а в л о. Вам би краще було тільки перележати в покої, а ви шпаціруєте.

А н н а  П е т р і в н а. Чисте повітря... Там от в холодку приляжу. Прочитайте що-небудь! Взяли Авдєева "Подводный камень"?

П а в л о. Та взяв. (Набік). От причепилась потороча!

   

Проходять далі.

 

І в а н  А н д р і й о в и ч (до Шльоми). Так поїдь-таки, поїдь, розстарайся, бо мені аж-аж треба!

Ш л ь о м а. Слухаю, пане! (Пішов).

 

Жозефіна виходить з другого боку, смутна.

 

І в а н  А н д р і й о в и ч (зуздрівши). А! Мамзель! Мамзель!

Ж о з е ф і н а. Ах, се фі сама!.. Я шкаль madamе.

І в а н  А н д р і й о в и ч. Чого ви такі смутні? Ходіть побалакаємо!

Ж о з е ф і н а. Qu'est-ce-que c'est!* (*Що означає (франц.)) баляка?

Іван Андрійович. Хе-хе-хе! Парле... парле...

Ж о з е ф і н а. Оuі? Баляке?

І в а н  А н д р і й о в и ч. Та йдіть-бо, сядемо тут та гарненько, любенько і поговоримо.

Ж о з е ф і н а. Мне не мошна... очень трудно, Ьіеп difficile...* (*Дуже важко (франц.).)

І в а н  А н д р і й о в и ч. Чого там трудно? Ви не лякайтесь; потрошку...

Ж о з е ф і н а. Нет трошка... моя трошка не може.

І в а н  А н д р і й о в и ч. О, бодай вас!.. А як же? Ось сідайте!

 

Сідають на дереві.

 

Які в вас славні ручки!

 

Входить Харлампій і крадеться тихо.

 

Ж о з е ф і н а (не дає руки). М-eur, vous mе faites des compliments?* (*Пане, ви кажете мені компліменти? (Франц,))

І в а н  А н д р і й о в и ч. І очки славні... чим ви їх закаляли?

Ж о з е ф і н а. Соmment?* (*Як? (Франц.).)

Іван Андрійович. А подивіться, які чорні! (Хоче обняти).

 

Харлампій кашляв.

 

Ж о з е ф і н а      (встає). Я так не хотіль! Lissez moi franquille!* (*Дайте мені спокій (франц.).)

 

В И Х І Д  IX

 

Ті ж і Харлампій.

 

І в а н  А н д р і й о в и ч (з досадою). Чого        тобі треба?

 

Жозефіна хутко пішла.

 

Х а р л а м п і й. Та там, вельможний пане, люде прийшли.

І в а н  А н д р і й о в и ч. А чого їм?

Х а р л а м п і й. Загнали на спашу гусей, чи що.

І в а н  А н д р і й о в и ч. Ага! Побалакаємо, побалакаємо, голубчики, лебедики!

 

Пішли.

 

В И Х І Д  Х

 

Пашка і Катря виходять з кінця кону по той бік баркану.

 

К а т р я (зупинившись коло хвіртки). Ну, іди ж ти, а я тут почекаю.

П а ш к а. Ходім разом.

К а т р я. Не піду.

П а ш к а. Чому? Туди всі ходять; он до того будинку: там і школа.

К а т р я. Я й тут постою.

П а ш к а. Чого ти боїшся? Не вкусить. От розкажеш і за матір - чим і як слаба.

К а т р я. Та про це діло, то, може б, до знахарки краще...

П а ш к а. То таки лікар, вчений, а то... Он і люде всі дякують, що пособля.

К а т р я. Та я тим тебе і послухала, що ти про матір нагадала, а сама б зроду не насмілилась...

П а ш к а. То й добре: от і за матір порадимось, і прогуляємось до Росі, бо ти все дома та дома, - аж заниділа.

К а т р я. Гуляти - то дарма; а от лікар чи й піде? Ми бідні...

П а ш к а. Що ти? Він такий добрий; до самого найбіднішого піде; коло слабого аж упада, а як той не слуха, чи з'їсть, що не велене, - то й вилає добре!

К а т р я. Він сам тут сидить? Чи й...

П а ш к а (підморгує). Там і панич.

К а т р я. Геть!

П а щ к а. Та ну, справді, ходім! Адже ти хотіла й до школи ходити і про Михайла питала, що не видко, а тепер затялась!

К а т р я. Та ти мене й тоді на вулицю потягла і тепер...

П а ш к а. А може, скажеш, Михайло не гарний?

К а т р я. То що?

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_ne_sudylos.docx)Mychailo_starickiy_ne_sudylos.docx127 Кб1758
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_ne_sudylos.fb2)Mychailo_starickiy_ne_sudylos.fb2266 Кб1596

Пошук на сайті: