Михайло Старицький - Не судилось (сторінка 10)

М и х а й л о. Миколо, как я несчастлив, как меня все зто терзает! Ведь я люблю ее, страшно люблю, а мне самому больно, что и теперь уже вместо радостей дарят меня или немым страданием, или слезами.

Б є л о х в о с т о в. Понятно, совершенно понятно; нужда, мать, рискованное положение, постоянный страх... все зто гнетет. Ты идешь за поэтическими мгновениями, а ее изломало всю на поле, а дома изгрызло горе... Воображаю, какие у вас любовные tete-a-tete* (*Побачення (франц.).).

М и х а й л о. Да, тяжело. Но что же делать?

Б є л о х в о с т о в. Взглянуть на вещи просто и вместо ада устроить маленький рай. Послушай меня, -я тебе говорю искренно: не делай необдуманного скачка, который бы сломал вам шеи! Первое дело, помни, что, женившись на ней, ты ее же сделаешь несчастною...

М и х а й л о. Но, понимаешь, я ее люблю и должен венчаться...

Б є л о х в о с т о в. Это все пустое.

М и х а й л о. Как пустое? Разбить чужое сердце?

Б є л о х в о с т о в. И сердца не разобьешь! Да давай пари, что если ее хорошо обеспечить, то она с большею радостью выйдет замуж за какого-либо парубка.

М и х а й л о (гаряче). Никогда, никогда в свете! Она меня страшно любит! Ты не знаешь ее - это поэтическая, глубокая натура!

Б є л о х в о с т о в. Не горячись; я огорчать тебя не желаю, а клянусь все-таки, что я прав.

М и х а й л о. Как? Чтоб она променяла меня сразу на парубка?

Б є л о х в о с т о в. Так-таки променяет. И понятно - с ним она будет гораздо счастливее: и по развитию, и по всему сойдется... А прошлый роман с паничом, если он принес материальное довольство, не возму-тит их покоя, а будет служить лишь приятным воспоминанием. На селе тоже такой закон: заброшенная, нищая панская любовница - позор и мишень для всевозможных оскорблений, а обеспеченная, покровительствуемая любовница - сила, которой все кланяются!

М и х а й л о. Не может быть! Чтобы она меня променяла? Чтобы успокоилась только приданым! Это ложь! Это было бы чудовищно!

Б є л о х в о с т о в. Тебя не переспоришь; но так или иначе, а все же мое предложение в обоих случаях полезно. Ты поезжай в Петербург; за Катрю я похлопочу сейчас у твоего батька, и даю слово, что он без пререканий обеспечит ее и мать отлично и даже возьмет под свое покровительство. А потом уже как знаешь...

М и х а й л о. Неужели ты уломаешь батька, и он все даст, согласится без скандала? И ее тут никто не обидит без меня?

Б є л о х в о с т о в. Ручаюсь. Parole d'honneur* (*Слово честі (франц.).), что сию минуту улажу! Только матери - ни гугу; ведь женщина все испортит... нерви, понимаешь...

М и х а й л о. А я матери хотел было признаться, а батьку и язык не поворачивался...

Б є л о х в о с т о в. Хорош бы ты был! Только скандал бы устроил! Нет, от матери - строжайший секрет.

М и х а й л о. Так ты уладишь все?

Б є л о х в о с т о в. Да улажу же, верь!

М и х а й л о (кидається на шию). Голубчик, друг мой! Как я тебе благодарен! Ты меня просто воскресил.

Б є л о х в о с т о в. Ну, рад, рад! (Обніма). А чтобы доказать не на словах, а на деле мою дружбу, - сейчас же устремлюсь к родителю твоему и прямо врасплох на абордаж! Ну, adieu* (*Прощай! (Франц.)). (Жме руку й виходить).

 

В И Х І Д  XI

 

Михайло сам.

М и х а й л о (ходить по рундуці стривожений). Який Микола щирий та добрий; я й не вважав його за такого, та то більше проти його Павло настроював!.. Павло уже надто гострий, а Микола практичним своїм розумом ясно, логічно дивиться на все... Правда-таки, щоб послужити народові, треба собі здобути сили... От про Катрю тільки, щоб вона мене проміняла, - бреше, не повірю!.. А проте, може, вона зі мною й не буде щасливою? Коли б хоч на світ мене вивів! Коли б тільки у батька вдалась справа! Серце тріпочеться так, що аж у висках стука... Страшно чогось... А як вихлопоче і уладнає все? Господи, і не знаю я, на якому вже небі й опинюся!.. Зараз побіжу порадувати Катрусю. Миколо, брате мій, якщо вирятуєш мене із виру, де я потопаю, то станеш мені за батька!.. Поможи, господи, мати божа! (Ходить по кону і часами, стуля руки). Коли б же тільки мати не провідала! Борони боже, як треба таїтись!.. Коли б хто не наплів, храни господи! (Ходить з тривогою і прислухається до дверей).

 

В И Х І Д  ХП

 

Михайло і Катря.

Катря йде з садка, нап'ята платком, бліда, стривожена.

М и х а й л о (зуздрівши Катрю, аж затрусився). Катря? Тут? Пропав я! (Збіга хутко по сходах з рундука і мерщі до Котрі; одводить її на передкін). Катре! Бога ради, чого ти сюди прийшла?

К а т р я (припада). Скучила, занудилась, Михайло!

М и х а й л о. Що ти здумала?

К а т р я. Ох, несила моя... нудьга мене точить... тебе не бачила... мати картають...

М и х а й л о. Христа ради! Іди звідси!

К а т р я. Постой! Я щось мала тобі сказати...

М и х а й л о. Що там? Кажи швидче!

К а т р я. Ох, не згадаю, - памороки забило.

М й х а й л о. А! Боже мій!! Їди-бо, Катрусю, мерщі:

застукають, - то ми пропали! (Відводить за рукав).

К а т р я. Не жени мене, не випихай мене! Дай хоч гляну на тебе, - вимучилась, так вимучилась!..

М и х а й л о. Зарізать мене хочеш? Тікай-бо, серце, кажу, - я мерщі вибіжу за садок!

К а т р я. А! Згадала! Не йди, борони боже, не йди! Дмитро чатує тебе коло садка, коло будинку, - хоче вбити! (Хапає руками Михайла і не пуска). Не йди! Я за тим і прибігла! Він уб'є... страшний такий, очі горять...

М и х а й л о. Що ж ти зі мною робиш? Мало мені й без того напасті, що й очей не знаю куди дівати, батька і матері цураюсь, а тут іще розбишака? В Сибір його!

К а т р я. Він не винен: така вже йому кара... Любить без душі, серця свого не переробе, божеволіє...

М и х а й л о, 0-ох! Побий мене лиха та нещаслива година, що я й зв'язався з божевільними! Спокою ні вдень ні вночі - і все через тебе...

К а т р я. Михайло! Ти мені дорікаєш? О, краще б ножем ти мене вдарив у груди, ніж почуть оте слово! Мати божа, чим же я винна? (Плаче). Що ж я учинила? Душу і тіло оддала... (Рида).

М и х а й л о. Коли оддала по любові, то чого ж по них тужиш? Та перестань, будь ласка, - мені твої сльози в печінках уже сидять!

К а т р я. В печінках? Більше не будуть: це вже остатні, - мабуть, з крів'ю ринули! Ї де вже вони взялися?.. Здається, лились, лились, як той дощ осінній, - і по матері, і по долі своїй щербатій, і по віку своєму молодому... та ще ось кілька крапель видавилось... Більше вже нема: там, мабуть, усе перетліло!

А н н у ш к а (одчиня вікно і придивляється). З кєм то панич? З Катрею? Єй-богу, Катря Дзвонарівна!

М и х а й л о. Катре! Заспокойся, серце! Ходім звідси: у мене душі нема, щоб хто не здибав... Я тобі розкажу: все уладнається, - тільки ходім!

К а т р я. Боїтесь? Як побачать - сорому завдам!

М й х а й л о. Я не за себе боюсь, а за тебе...

А н н у ш к а. Побіжу сю минуту, одлепортую барині, - пущай полюбуються на рандеву!

К а т р я. Мені тепер однаково... Я як прочула, що Дмитро наміряється, то й не стямилась, кинулась мерщі... У саме б пекло кинулась, ніякі б муки не спинили мене!

М и х а й л о (лама руки). Боже мій! Час біжить... кожна хвилина мордує... от-от застукають...

К а т р я. Прощайте, більше не буду стояти... достоялась уже, доходилась до краю! В печінках не буду! Гріх тільки вам, Михайло, за мене, ох, який гріх!

 

В И Х І Д  ХПГ

 

Ті ж і Анна Петрівна.

 

А н н а  П е т р і в н а (бліда, злютована, прожогом біжить до Катрі). Как? Сюда осмелилась прийти? Где эга шлюха?

М и х а й л о (з розпуки). Мама! Пропало все!!

Катря, як скам'яніла, дивиться на паню.

А н н а  П е т р і в н а. А!! Мерзавкаї Потаскуха! Ты, подлая дрянь, посягнула на сына? Я тебя собственными руками разорву! (Сікається до Катрі).

К а т р я (закрива руками голову). Ой!! Не бийте мене! Не бийте!!

М и х а й л о (кидається до матері). Мамо! Не троньте ее, бога ради! Не оскорбляйте!

А н н а  П е т р і в н а. Вон!! Раскатать ее!.. Эй, люди!! Кто там?

М и х а й л о (хапа матір за руки). Мамо! Ради бога, не делайте скандала! Ради всего святого, пощадите меня!

А н н а  П е т р і в н а. Нет!.. Нет! Такая дерзость... Я зту подлячку проучу!

Михайло хапає матір за руки і не допуска до Катрі.

К а т р я (тільки несамовито тремтить і шепоче). Не бийте мене! Не бийте!!

 

В И Х І Д  XIV

 

Ті ж та Іван Андрійович, Бєлохвостов, Харлампій, Аннушка і дворові.

Б є л о х в о с т о в (показується на рундуці; за ним Іван Андрійович). Боже мой, ma cousine* (*Моя кузина (франц.)) все дело испортит! Накрыла их... Скандал!!

І в а н  А н д р і й о в и ч. Я ж просив, я ж молив її не мішаться! Ї хто ту впустив?

Обидва хутко збігають до Анни Петрівни.

А н н а  П е т р і в н а. Эй, люди!

І в а н  А н д р і й о в и ч. Нюточко! Перестань бога ради! Їди звідціль!

Б є л о х в о с т о в. Кузина, ради бога, уйдите! Пожалейте Мишеля... Все дело погубите!

А н н а  П е т р і в н а. Не могу!.. Убили!! Эй, люди!

М и х а й л о. Что же зто? Насилие!

К а т р я (несамовито). Михайло! Рятуйте!!

М и х а й л о (кидається, ламаючи руки, то до Бєло-хвостова, то до матері, то до батька). Миколо, спаси! Мамо... тату!.. Не руште її... Я не знаю, що з собою зроблю! Не оскорбляйте ее - я все сделаю, что вы хотите! Пальцем ніхто не коснись!! Я все зроблю... Простите ее!

А н н а  П е т р і в н а. За нее заступаешься! За мерзавку?

Б є л о х в о с т о в. Что вы? Ради бога, уйдите!

А н н а  П е т р і в н а (скажено). Отстаньте! Затронули чувство матери, и я, как тигрица, ее растерзаю! Позовите ее мать сюда, зту старую сводню! Тащите ее сюда за косы!! Пусть полюбуется!

 

Зам'ятня. Надбіга Харлампій, Аннушка, ще кілька дворових.

 

К а т р я (несамовито). Матір кличуть? Ї її катуватимуть? Зводниця, кажуть?! (Скида платок і, мов не при собі, виступа наперед). За що знущаєтесь? Що я вам учинила? Кого я занапастила? Мене оганьбили, мене обікрали, а тепер привселюдно топчете у болото, як остатню падлюку! Топчіть! Регочіть з дурної!! Плюйте! Кличте всіх!! Мамо!! Йди сюди! Дивись, любуй, на яку публіку поставили твою дочку єдину!!

М и х а й л о (кидається до Катрі). Господи! Пощадите же! До исступления доведете меня!

А н н а  П е т р і в н а. Какая смелость! Позор, по-зор!! Уведите ее! Завтра едем отсюда!

 

Бєлохвостов і Іван Андрійович улещують пані, що ледве на ногах стоїть; Харлампій і Аннушка пориваються взяти Катрю, але через Михайла не насмілюються.

 

Б є л о х в о с т о в (набік). Mais elle est charmante!* (*Але вона чудова! (Франц.).).

Х а р л а м п і й. Що з нею возжатись? Косу одрізати, та й годі!

К а т р я (божевільне обводить очима всіх, кинулась од Харлампія до Михайла). Ріжте косу! (Рве кісники і розпущена коса хвилями спадає на плечі). Тобі її різати, Михайло! Ріж!! Чого ж зупинились? Катуйте! Розшарпали серце - добивайте! Христа ради, добивайте, не пускайте живою! Топчіть ногами; давіть і дитину від вашого сина!

А н н а  П е т р і в н а. Ай!! (Зомліла).

 

Михайла як громом ударило. Всі скам'яніли.

 

Завіса

 

ДІЯ П'ЯТА

 

Хата Дзвонарихи зсередини. Праворуч - піч і проміж неї вихід у ванькир* (*Ванькир - бокова кімната.); наліво - вікна, лави. На переднім кону стіл і інше. Бідні обставини. Ніч. На комині горить каганець.

 

В И Х І Д  І

 

Катря сама.

 

К а т р я (схилилась на стіл і довго сидить нерухомо; далі підводить голову, ніби памороки забиті). Ох, як голова болить... мов лещатами за виски здавлено... Ну, Катре, тепер що? Насміялась доля? О, як насміялась! І сліз нема; тільки очі горять... Ох! Важко й голову підняти, мов не моя... Пожила-таки я, зазнала щастя... ну й буде!

 

Чути з кімнати стогін.

 

Матір бідна, непритомна... положила дочка... Може, й очі закриє навіки? Так у мене все в голові крутиться, що й не пригадаю... хто мене вів?.. Упхнули в хату... накинулись... Ох! А Михайло ж де дівся? Забула... Чогось мені тільки так шкода, так жаль... аж коло серця пече!

 

В И Х І Д  II

 

Катря і Пашка.

 

П а ш к а (ввіходить хутко). Що там, Катре, таке скоїлось? У дворі гвалт якийсь стоїть... Чого то?

К а т р я. Весілля справили...

П а ш к а. Яке весілля? Що ти кажеш?

К а т р я. Так-таки: весілля... бучне, панське... Пан і пані поблагословили мене; Михайло привселюдно признав мене своєю... коханою молодою... Ну, й пані теж була дуже рада, так вітала щиро... Вся дворня на радощі збіглася... бенкет такий був!.. Мене напоїли... бач, аж голови не зведу з хмелю!

П а ш к а. Боже мій! Певно, лихо збилось? Ти мов з хреста знята!

К а т р я. Що ж? Так і треба... На таку стежку ступила, йшла на муки, ну й треба вже йти до кінця, спокутовать... Ох, тільки які ж муки! Кісточки на мені живої нема... Господи, хоч би душу мою швидче прийняв!..

П а ш к а. Схаменися, Катре! Не рви себе!

К а т р я. Ох, Парасю! Де вже мені себе рвати? Порвали вже, пошарпали мене другі!.. Як мені тяжко!.. Дай свою руку, притули до чола мені: там мов свинцю налито, мов топлять його!

 

Пашка піддержує їй голову.

 

П а ш к а. Бога ради, заспокойся! Ти вся тремтиш!

К а т р я. Холодно... у-ух!! Нівечили мене, Парасю... Мати моя били... А Михайло... ох-ох! (Ламаючи руки, принада до Пашки).

П а ш к а. Невже Михайло?

К а т р я. Ні... він... зас-ту-пав-ся... (Давиться словами і усміхається).

П а ш к а. Не побивайся-бо, голубко моя! Та коли він - звірюка такий, то я б йому очі видерла з лоба!

К а т р я. Та він і невинуватий... іначе, певно, не можна... Тільки навіщо було мене, дурну, дурманити? Віщувало серце мені, що не може того статися ніколи... і хотілося вірити, і не тулилося це у моїй голові... Виплакала вже я давно свої очі; уже давно по своїй надії і по собі справляю похорон... Тільки не сподівалася, щоб так немилосердно.

П а ш к а (обніма Катрю). Сестричко моя, лебедочко! Як мені тебе жалко! Бідна ти, безталанниця моя!.. Як я тебе просила востаннє - забути панича! Не здолала подужати серця! (Плаче).

К а т р я (дивиться на Пашку гостро). Тобі шкода мене? Плачеш? Правда, шкода?

П а ш к а. Душу б я свою вийняла за тебе!

Завантажити матеріал у повному обсязі:
ФайлРозмір файла:Завантажень
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_ne_sudylos.docx)Mychailo_starickiy_ne_sudylos.docx127 Кб1759
Скачать этот файл (Mychailo_starickiy_ne_sudylos.fb2)Mychailo_starickiy_ne_sudylos.fb2266 Кб1597

Пошук на сайті: