Не судилось (СКОРОЧЕНО) – Михайло Старицький

МИХАЙЛО СТАРИЦЬКИЙ

НЕ СУДИЛОСЬ (СКОРОЧЕНО)

(ПАНСЬКЕ БОЛОТО)

Драма в 5 діях

(Скорочено)

ДІЙОВІ ЛЮДИ:

Іван Андрійович Ляшенко — 60 літ, багатий пан, але зовсім простий; інакше говорити .є ложе, як по-українському.

Анна Петрівна — 40 літ, його жінка; закидає часом по-українському, моди ради.

Николай Степанович Бєлохвостов — кузен Ляшенчихи, 30 літ; фатуватий.

Зі з і — дочка Ляшенків; манірне дівча, 13 літ.

Михайло — син їх, 22 літ, студент; чистюк і джиґун.

Павло Чубань — його товариш, 25 літ; лікар; бідна одіж.

Жозефіна — швейцарка, вчителька.

Катря Дзвонарівна — молода дівчина, селянка.

Горпина Дзвонариха — її мати, недужа й слаба.

Дмитро Ковбань — парубок, годованець Дзвонарів.

П а ш к а — подруга Катрі.

Степанида — покритка, п'яничка й плетуха.

Шльома — жид орендар.

Харлампій — старий лакей.

Аннушка — покоївка; вертка на всі заставки.

Селяни, соцькі, парубки, дівчата, дворові.

Діється на правім березі Дніпра, з початку 60-х років.

Між першою й другою дією минає два тижні; між другою й третьою — місяць; між третьою й четвертою — два місяці.

ДІЯ ТРЕТЯ

КАРТИНА II

Дворище Дзвонарихи. Праворуч хата, збоку сінешні двері; за хатою садок. Ліворуч — тин і причілок другої хати Дмитра Ковбаня. Просто — повітка й ворота; за ними йде вулиця. По той бік мріють городи, а над зеленочком садків здаля сяє хрест і церковна баня. Вечір. Спочатку ясно, а під кінець сонце заходить, і сутеніє потроху.

ЯВА 5

Катря сама.

Катря (ламаючи руки). Ну, дівко! Надівувалася? Наступає вже кара людська, невпросима, невмолима… От і заховалася! Не приспало ти, моє кохання, лиха: підкралося воно, та аж серце, мов на ножі, кипить! Михаиле! Голубе мій! Скруто моя! За тебе мені й страждати не тяжко… все віддала, то що мені люди? От мати тільки… Ох, і не знаю, що з мамою буде, як дійде… а неминуче дійде: вже коли Степанида на губу взяла,— все село знатиме! (Зложила руки, стоїть замислена).

ЯВА 6

Катря а Дмитро.

Дмитро (підходить тихо, Катря не чує). Катре!

Катря (здригнувшись). Га? Що? Як ти мене злякав!

Дмитро. Коли ж сватів присилати до матері?

Катря (сплеснула руками). Вже? Ой лелечко! Насядуть же тепер! Невже й ти на мене?

Д м и т р о. Як на тебе? Хіба ж ти не подала мені слова?

Катря. Ох, нудьго моя! Коли ти любиш мене хоч капелиночку, то пошануй: бачиш, яка я? Мені не шлюб у голові… заміж я не піду.

Дмитро. Що з тобою? Скажи мені щиро!

Катря. Не знаю… Ти б посватав краще Пашку; вона тобі такою вірною дружиною буде, так тебе любить!

Дмитро. Чужого віку заїдати не хочу! Ех, Катре, Катре! Не любиш ти тепер мене,— от що! То було стрінеш, аж у очах сонечко; щебечеш — не нащебечешся, воркочеш — не наворкочешся! А тепер ти й не дивишся, ухиляєшся зі мною й словом одним на самоті перекинутись… Запропастила ти мою голову!

Катря. Дмитре! Пожалься наді мною! Я тебе, як брата, люблю; мені так тебе шкода… тільки я не знаю, що зі мною сталося?

Дм и т р о. А я знаю! Кажи прямо, бий відразу,— легше буде!

Катря. Не муч мене!

Дмитро. Знаю я, хто розлучник мій, хто наступив мені ногою на горло! Ти в панича закохалася; він тебе звів!

Катря. Дмитре! Бога ради! Мене не зводив Михайло!

Дмитро. Він, він — і не кажи! Не обманюй мене!!

Катря. В мене сили нема тебе обманювати… Що ж? Я люблю Михайла… тільки не він… сама винна…

Дмитро (вхопившись за серце). О-о! Спасибі хоч за правду… і хотілося її… і надія якась ще тліла… а тепер уже край!

Катря. Дмитре, прости мене! Не моя сила… так судилося!

Дмитро. Не твоя, нещасна, так! Але на кого ти мене проміняла? Чи буде ж він тебе так кохати, як я? Чи буде з тебе очей не зводити, перед тобою стежку промітати? Навіщо ти йому, отому паничеві, здалася? На ласощі, на жарт, а потім на покидьку!

Катря. Цить! Цього не буде. Не звір же він?!

Дмитро. Буде, пом'янеш моє слово!.. Вони такі!.. Весь світ би зажерли,— та й то не вдовольнять своїх тельбухів! Мало їм, розбещеним, тієї втіхи на світі, ще зазіхають і на нас, старців, віднімають останню радість, останнє щастя!

Катря (з криком). Не добивай мене! Я й так уже підбита! Не може цього бути, не може! Нема ж такого ката на світі, щоб завдав такі муки! Адже краще задавити власними руками! За віщо ж би так насміятися?

Дмитро (обнімає Катрю). Дитино моя, надіє моя! Рад би я тебе розважити, та… язик не повертається! Чи тебе чарами приворожено, чи тобі пиття дадено? Задля чого, задля кого ти мене сиротою кидаєш? Тільки ж і жив тобою змалку, тільки ж і бився з злиднями, аби загорювати того щастя, і от тепер, допливши до берега, мушу топитися…

Катря (ридаючи, обнімає Дмитра). Що ж мені робити? Збожеволіла я!

Дмитро (боязно). Катре!.. Може б, забула ти… перемогла себе… Може б, вернулася… ЗСатря. Ні, Дмитре! Несила моя…

Дмитро. Значить, годі! Ну що ж — радощів не зазнали, з лихом — приятелі… горювати — не привчатися! Та що про мене?.. Хоч би ти була щасливою!

Катря. Де вже? Кругом таке лихо… хоч би ти зненавидів мене — легше було б!

Д м и т р о. За що? Чим же ти винна? Така вже моя доля щербата: кого б'є, то вже не милує!

Катря. Коли б ти вийняв моє серце та розкраяв надвоє!

Дмитро. І, вже! Дай Боже… щоб хоч тобі щастя, то хай вже тішиться ворог мій… а мені (махнув рукою) — утоплю десь своє горе!.. Але ж як він насміється над тобою, як потопче красу твою, кине тебе на зневагу, на горе,— то не сховається він від мене ніде: на краю світу знайду його, зо дна моря винесу, з-під землі викопаю… і тоді вже з паничем побалакаю!

Катря (хапає за руку Дмитра). Що ти задумав, Дмитре?!

Дмитро. Не бійся… поки не кине… Ну, прощай! Напився вже я радощів! (Обнімає Катрю). Прощай! А'! Не мені, злиденному — щастя! (Втирає сльозу). Бувай же ти щаслива! (Йде).

Катря. Дмитре! Не побивайся!..

Дмитро. Пропадай усе! (Йде хутко).

Катря, ламаючи рука, біжить до воріт і схиляється до них від знесилля.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Широкий рундук з ґанком у панськім будинку. Навкруги квіти, клумби, луговина; далі розкішний садок. Вікна деякі відчинені на рундук; на рундуці — стіл, самовар з причандалами, кріселка. Вечір.

ЯВА 11

Михайло сам.

Михайло (ходить по рундуці стривожений). Який Микола щирий та добрий; я й не вважав його за такого, та то більше проти нього Павло настроював!.. Павло вже надто гострий, а Микола практичним своїм розумом ясно, логічно дивиться на все… Правда-таки, щоб послужити народові, треба собі здобути сили… От про Катрю тільки, щоб вона мене проміняла,— бреше, не повірю!.. А проте, може, вона зі мною й не буде щасливою? Коли б хоч на світ мене вивів! Коли б тільки в батька вдалася справа! Серце тріпочеться так, що аж у висках стукає… Страшно чогось… А як виклопоче й уладнає все? Господи, і не знаю я, на якому вже небі й опинюся!.. Зараз побіжу порадувати Катрусю. Миколо, брате мій, якщо вирятуєш мене із виру, де я потопаю, то станеш мені за батька!.. Поможи, Господи, Мати Божа! (Ходить по кону й часами стуляє руки). Коли б же тільки мати не провідала! Борони Боже, як треба таїтися!.. Коли б хто не наплів, храни Господи! (Ходить з тривогою й прислухається до дверей).

Завантажити матеріал у повному обсязі:

Рейтинг
( Поки що оцінок немає )
Додати коментар