Михайло. Що ж ти зі мною робиш? Мало мені й без того напасті, що й очей не знаю куди дівати, батька й матері цураюсь,— а тут іще розбишака? В Сибір його!
Катря. Він не винен: така вже йому кара. Любить без душі, серця свого не переборе, божеволіє…
Михайло. О-ох! Побий мене лиха та нещаслива година, що я й зв'язався з божевільними! Спокою ні вдень, ні вночі — і все через тебе…
Катря. Михаиле! Ти мені дорікаєш? О, краще б ножем ти мене вдарив у груди, ніж почуть оте слово! Мати Божа, чим же я винна? (Плаче). Що я вчинила? Душу й тіло віддала… (Ридає).
Михайло. Коли віддала по любові, то чого ж по них тужиш? Та перестань, будь ласка,— мені твої сльози в печінках сидять!
К а т р я. В печінках? Більше не будуть: це вже останні, мабуть, з кров'ю ринули! І де вже вони взялися?.. Здається, лились, як той дощ осінній,— і по матері, і по долі своїй щербатій, і по віку своєму молодому… та ще ось кілька крапель видавилось… Більше вже нема: там, мабуть, усе перетліло!
Аннушка (відчиняє вікно й придивляється). З кєм то панич? З Катрею! Єй-богу, Катря Дзвонарівна!
Михайло. Катре! Заспокойся, серце! Ходім звідси: в мене душі нема, щоб хто не здибав… Я тобі розкажу: все владнається,— тільки ходім!
Катря. Боїтесь? Як побачать — сорому завдам!
Михайло. Я не за себе боюсь, а за тебе…
Аннушка. Побіжу сю минуту, одлепортую барині,— пущай полюбуються на рандеву!
Катря. Мені тепер однаково… Я як прочула, що Дмитро наміряється, то й не стямилася, кинулася мерщій… у саме пекло кинулася б, ніякі муки не спинили б мене!
Михайло (ламає руки). Боже мій! Час біжить… кожна хвилина мордує… От-от застукають…
Катря. Прощайте, більш не буду стояти… достоялась уже, доходилася до краю! В печінках не буду! Гріх тільки вам, Михаиле, за мене, ох, який гріх!
ЯВА 13
Ті ж і Анна Петрівна.
Анна Петрівна (бліда, злютована, прожогом біжить до Катрі). Как? Сюда осмелилась прийти? Где эта шлюха?
Михайло (зрозпуки). Мама! Пропало все!!
Катря, як закам'яніла, дивиться на паню.
Анна Петрівна. А! Мерзавка! Потаскуха! Ты, подлая дрянь, посягнула на сына? Я тебя собственными руками разорву! (Сікається до Катрі).
Катря (закриваєруками голову). Ой! Не бийте мене! Не бийте!
Михайло (кидається до матері). Мамо! Не троньте ее, Бога ради! Не оскорбляйте!
Анна Петрівна. Вон!.. Раскатать ее!.. Эй, люди!! Кто там?
Михайло (хапає матір заруку). Мамо! Ради Бога, не делайте скандала! Ради всего святого, пощадите меня!
Анна Петрівна. Нет!.. Нет! Такая дерзость!.. Я эту подлячку проучу.
Михайло хапає матір за руку й ие допускає до Катрі.
Катря (тільки несамовито тремтить і шепоче). Не бийте мене! Не бийте!!
ЯВА 14
Ті ж та Іван Андрійович, Белохвостов, Харлампій, Аннушка й дворові.
Белохвостов (показується на рундуці; за ним Іван Андрійович). Боже мой, ma tante (моя тітка) все дело испортит! Накрыла их… Скандал!!
Іван Андрійович. Я ж просив, я ж молив її не мішатися! І хто ту впустив?
Обндва хутко збігають до Аяни Петрівни.
Анна Петрівна. Эй, люди!
Іван Анд рій о в и ч. Нюточко! Перестань, I Бога ради! Йди звідціль!
Бєлохвостов. Кузина, ради Бога, уйдите! I Пожалейте Мишеля… Все дело погубите!
Анна Петрівна. Не могу!.. Убили! Эй, люди!
Михайло. Что же это? Насилие!
Катря (несамовито). Михаиле! Рятуйте!!
Михайло (кидається, ламаючи руки, то до матері, то до Бєлохвостова, то до батька). Миколо, спаси! Мамо… Тату!.. Не руште її… Я не знаю, що з собою зроблю! Не оскорбляйте ее — я все сделаю, что вы хотите! Пальцем никто не коснись!.. Я все зроблю… Простите ее!
Анна Петрівна. За нее заступаешься! За мерзавку?
Белохвостов. Что вы! Бога ради, уйдите!
Анна Петрівна (скажено). Отстаньте! Затронули чувство матери, и я, как тигрица, ее растерзаю! Позовите ее мать сюда, эту старую сводню! Тащите ее сюда за косы!! Пусть полюбуется!
Зам'ятая. Надбігають Харлампій, Аннушка, где кілька дворових.
Катря (несамовито). Матір кличуть? І її катуватимуть? Зводниця, кажуть? (Скидає платок і, мов не при собі, виступає наперед). За що знущаєтесь? Що я вам учинила? Кого я занапастила? Мене оганьбили, мене обікрали, а тепер привселюдно топчете в болото, як останню падлюку!!! Топчіть! Регочіть з дурної! Плюйте! Кличте всіх!! Мамо! Йди сюди! Дивися, любуй, на яку публіку поставили твою дочку єдину!!
Михайло (кидається до Катрі). Господи! Пощадите же! До исступления доведете меня!
Анна Петрівна. Какая смелость! Позор, позор!! Уведите ее! Завтра едем отсюда.
Бєлохвостов і Іван Андрійович улещують пані, яка ледве на ногах стоїть; Харлампій і Аннушка повертаються взяти Катрю, але через Михайла не насмілюються.
Бєлохвостов (набік). Mais elle est charmante! (проте вона чарівна)
Харлампій. Що ж з нею возжатися? Косу відрізати, та й годі!
Катря (божевільно обводить очима всіх, кинулася від Харлампія до Михайла). Ріжте косу! (Рве кісник, і розпущена коса хвилями спадає на плечі). Тобі її різати, Михаиле! Ріж! Чого ж зупинилися? Катуйте! Розшарпали серце — добивайте! Христа ради, добивайте, не пускайте живою! Топчіть ногами; давіть і дитину від вашого сина!
Анна Петрівна. Ай!! (Зомліла).
Михайла як громом ударило. Всі скам'яніли. Завіса.
ДІЯ П'ЯТА
Хата Дзвонарихи зсередини. Праворуч піч і проміж неї вхід у ванькир; ліворуч вікна, лави. На переднім кону стіл та інше. Бідні обставини. Ніч. На комині горять каганець.
ЯВА З
Катря сама.
К а т р я. І чого те серце ще тріпочеться? Живуче якесь! Краяли його тупицею, давили кліщами, та ще не роздавили,— ворушиться… допевнитися хоче, чи зникла надія, чи ще за хмарами мріє? Дурне, дурне! Мало тебе вчора нівечили, в багні топтали? А ти знов-таки щемиш і допитуєшся чогось? Годі вже,— над силу муки!.. Треба тебе заспокоїти… Матері шкода, та їм легше буде, як я вмру, о, легше! Сира земля і гріх, і сором покриє; а так щодня — публіка, глум, зневага… краще, краще вмерти!.. Осьде мій рятунок! (Бере пляшечку). Тут якісь краплі. Лікар давав матері закроплювати у вічі, то казав, що страшна трутизна,— зразу може покласти… І нічого не болітиме, жалю не буде; душа пташкою полине… Полечу я зозулею до нього, до мого милого, край віконечка сяду, закую-за-стогну, тугою обійму йому серце, нехай згадає воно, як колись любилися, як з кохання того захмелилися… Побачити б тільки ще раз його на прощання та й випити… (Думає). А гріх? Свою душу самій загубити? Проклята я, проклята! Наїдуть станові, потрошитимуть мене привселюдно… як собаку, в землю закинуть… без хреста, без панахиди… могили навіть не насиплять… Ох, як мені тяжко!.. Несила ж мені їй мук таких терпіти, несила! Ойі! (Встає й, хитаючись, знову падає). Гуде як! Чи буря надворі? Чи в мене в голові? Хтось іде… іде!.. (Прислухається). Він, певно він! Я зараз. (Знов устає, падає на лаву, вхопившись за толову). Нічого не пам'ятаю! Га? Хто мене кличе?
ЯВА 4
Катря й Харлампій.
Харлампій (увіходить і стоїть у шапці коло дверей, оглядаючи хату). А що? Хто тут живий?
Катря (підвівшись трохи). Хто це? Гука щось…
Харлампій (увійшовши). А! Це ти тут, преподобнице? Чого ж мовчиш? Позакладало?
Катря (труситься, спершись обома руками на стіл). Дядьку…
Харлампій. Дядьку, та вже ж, розуміється, не батьку… Де стара?
Катря (нерозбираючи добре). Не знаю…
Харлампій. Не знаю! А з паничем… знаєш?
Катря (якось не при собі). Панич! А!!
Харлампій. Свята та божа! Ну скоїла гріх там, прогрішилася значить, то й крилася б уже, сиділа б слідственно собі, в рот води набравши; з паничем невелика й біда; пани б пошти не зобідили, дали б там що; знайшовся б, може, й попихач, приміром, за яким би голову собі скрила,— а то ще й приндиться! Куди маха! Що собі в думку забрала? Тьху!
Катря широко дивиться йому в вічі, мов божевільна.
Чого ти на мене вирячилася? Чим ви панича обкурювали та обпоювали? Признавайся!
Катря. Добре…
Харлампій. Бач? Добре! Еге — да! Взяв би я вас, приміром, обох з матір'ю-чаклункою, та провчив би у волості поштительно, щоб знали, як господ, панів значиться, чарувати та зводити.
Г о р п и н а (з-за ванькира). О-ох! О-ох!!
Харлампій. Стогне! Постогнала б ти в мене не так! І не знаю, чого ще пани такі добрі, піклуються?